Многая літ «Великій Румунії» від українських хрунів

Після невдачі визвольних змагань 1917-1921 років Симон Петлюра описав одну із найголовніших причин їхньої поразки крилатою фразою – нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди. Якщо з міркувань політкоретності пом’якшити цей вислів, то він звучатиме десь так: відсутність в багатьох українських політиків і державних діячів виразного розуміння національних інтересів та їхня готовність «грати у свої ворота» в інтересах чужинців сприяли перемозі ворогів української державності.

З тих пір пройшло сто років, ми мали б вчитися на своїх помилках. Проте, схоже, що сьогодні політиків і чиновників, які готові свідомо або з причин простого невігластва допомагати реалізації антиукраїнських кампаній не поменшало.

Черговим прикладом того як проти України було використане притаманне нашим політикам бажання і рибку з’їсти, і при цьому не заплямкатися стали феєричні святкування «Дня Румунії», які 27 листопада провело Генеральне консульство держави-сусідки у фешенебельному ресторані «Rivoli».

З одного боку, – формально-правового, – нічого крамольного чи, тим паче, кримінального в тому, щоб відвідати сусідів на знак пошани до їхнього найбільшого національного свята немає. З іншої ж сторони – моральної – участь в святкових заходах, що приурочені 100-річчю створення так званої «Великої Румунії» виглядає як наруга над історичною пам’яттю українців, що у 1918 році поза своєю волею опинилися під румунськими окупантами. А щоб нинішні поступки чернівецьких владників були виразнішими, то спробуйте пофантазувати як би реагувало суспільство, якщо хтось із представників влади завітав до Ялти чи Сімферополя на святкування «об’єднання Криму та Росії». Уявили? Отож-бо…

Звісно, святкування «Дня Румунії» не спричиняє таких гострих реакцій, бо події столітньої давності не так сильно болять як свіжі рани «кримнашу». Однак, за більшістю нинішніх владників слід визнати не тільки дуже погане знання історії української державності, але й відсутність тонкого політичного нюху. Бо якби було інакше, то вони б не поперлися до ресторану, куди іноземні дипломати заманювали кого дармовим пригощанням, кого бравурними ідеями «Великої Румунії», а когось може й навіть обіцянками помогти у майбутніх виборах.

Саме на такі думки наводить поведінка народного депутата Григорія Тіміша, який 1 грудня на своїй Фейсбук-сторінці ані словом на згадав про річницю референдуму про незалежність України, а натомість із самого ранку радо вигукнув «La mulți ani Romania!», що значить «Многая літ Румунії!», і додав, що вітає всіх з «днем народження Румунії», не тільки етнічних румунів, але й тих, хто себе ними відчуває і думає румунською.

Прогин зараховано, пане Тіміш! Здогадатися, що стало причиною такої вашої пози простіше простого. Адже через рік ви попросите виборців округу, де багато румуномовних громадян України, проголосувати за себе. Тому і не маєте можливості уникнути участі в урочистостях Генконсульства, на які злетілися усі ті, кого прийнято вважати лідерами румунської національної меншини Чернівецької області.

Схоже, що для пана Тіміша байдуже, під яким соусом цього року Румунія та її дипломати намагалися подавати надважливе для румунської політичної міфології питання про входження усієї (!!!) Буковини до складу держави, що її історики називають «Великою Румунією». Схоже, що для домнула Тіміша байдуже і те, що румунська офіційна влада намагалася на території Чернівецької області святкувати впродовж року «приєднання Буковини», яке сто років тому відбулося через анексію та подальшу окупацію території, населення якої у листопаді 1918 року чітко виразило своє бажання спільно з українцями Галичини, Волині, Полісся, Поділля та інших земель будувати свою державу, свою Україну.

Своєю присутністю на урочистостях, що мають тонкий післясмак завуальованих претензій до того, кому насправді має належати територія нинішньої Чернівецької області, пан (домнул) Тіміш посприяв тому, що нині прийнято називати «гібридною стратегією». І справді Тіміш в ресторані «Rivoli» – це своєрідна перемога нового генерального консула Ірини-Лоредани Станкулеску. Ще б пак, чинний народний депутат України (!!!) своєю присутністю освячує ключовий захід року, на «Фейсбуці» переконує, що «дата свята приурочена до дня об’єднання Румунії в 1918 році» і жодним словом не згадує про такі дражливі теми як анексія та окупація Північної Буковини, з яких власне й бере початок оте «об’єднання Румунії».

Наступними за рангом, хто прийшов вітати румунських дипломатів із «добрими» результатами роботи із просування серед чернівецьких румунів ідей «Великого об’єднання», стали перша заступниця голови Чернівецької обласної ради Інга Маковецька, секретар Чернівецької міської ради Василь Продан, голови Сторожинецької і Глибоцької райдержаміністрацій Ярослав Бартош та Георгій Придій. Було на святі й чимало «ексів», серед яких найповажнішим виглядав колишній голова облради Михайло Гайничеру. Запрошували й чинних депутатів. Але лише Ольга Кобевко знайшла в собі сміливість не тільки признатися в увазі з боку румунських дипломатів, але й ввічливо відмовити їм. Інші народні обранці повелися по-іншому.

Щоб парад учасників дійства був ще більш представницьким не забули і про церковних діячів. Тут підсобили благочинні УПЦ МП Сторожинецького і Глибоцького округів Василій Ковальчук та Іоанн Горда.

Не забувають в Бухаресті і про невтомних трудівників педагогічної ниви, а відтак червоними і білими винами причащалися заступниця директора Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області Тамара Богачик та її колежанка, методист науково-методичного центру безперервної педагогічної освіти Олена Пілігач. Чому це так прикметно? «Час» вже писав про те як працівники цього інституту співробітники цього інституту допомагали депутату обласної ради Івану Мітріку збирати персональні дані учнів румуномовних шкіл Буковини, щоб Міністерству румунів звідусіль було простіше видавати іменні стипендії і таким чином боротися проти впровадження мовних вимог Закону України «Про освіту» (http://chas.cv.ua/politics/49358-troyanski-koni-buharesta-chastyna-druga.html).

Інші чернівецькі посадовці поведи себе інакше. Когось, як голову Івана Мунтяна, стримало небажання отримати нас свою адресу чергову порцію звинувачень про те, що партія «Батьківщина» та він особисто служать не Україні, а Румунії (https://molbuk.ua/chernovtsy_news/159495-u-chernivcyakh-piket-proty-yuliyi-tymoshenko-rozganyaly-z-kulakamy.html). А в когось, як у в.о. голови Чернівецької облдержадміністрації Михайла Павлюка, напевно зіграло почуття національної гідності, а тому віншувати із «Днем Румунії» він не прийшов і нікого замість себе не прислав.

Тіміш ж, Маковецька, Продан та інші «небожителі» частувалися довго, виголошували солодкі тости «за здравіє», бажали нашим сусідам всього доброго, куштували смачні вина і ласували делікатесними закусками. Забуваючи щоправда, де подають найсмачніший безкоштовний сир…

А закордонні та місцеві румуни дивилися на те все і  єхидно посміхалися. І мали повне право на те єхидство, бо вони на відміну від наших політичних рагулів добре знають, які саме мерзенні сторінки «великого об’єднання» не треба згадувати. Наприклад, послідовники «Великої Румунії» сьогодні воліють не згадувати про воєнне положення на Буковині в 1918-1928 роках, яке ввели після того як українці стали противитися зайдам-чужинцям і повставали проти румунської окупації. А чи відомо домнулу Тімішу, скільки українців загинуло під час Хотинського повстання проти румунського окупаційного режиму? А чи відомо домнулу Продану, звідки взялися могили солдатів румунської армії в українських містах і селах? А чи відомо фетіці Маковецькій як у 1941-1944 роках «лагідно» ставилися до євреїв Буковини пси режиму маршала Антонеску? А чи відомо «вправним» керівникам Бартошу і Придію, якими методами румунська окупаційна армія захоплювала села в їхніх районах? А чи відомо кандидату історичних наук Богачик та вправному методисту Пілігач куди з буковинських сіл поділися українські школи, яких до 1924 року не залишилося жодної, і чому за рідне слово дітей українців піддавали фізичним тортурам?

Усі ці, прости Господи, іуди пили солодкі вина і не відчували смаку крові українців, які боролися із румунськими окупантами за незалежність своєї держави – України, з бюджету якої вони сьогодні отримують зарплатню. Якщо вони ведуть себе так негідно пам’яті наших предків-героїв, то якій державі вони насправді служать? Колись Іуда заробив свої тридцять срібників, а на що розраховують ці так звані «українські патріоти»? На тридцять ювілейних леїв із зображенням Чернівецького національного університету, Мармурову і Блакитну зали якого спалили румунські окупанти, коли у 1944 році гублячи постоли драпали з Чернівців.

До речі, якщо чернівецькі політики так люблять відзначати чужі свята, то нехай вони відвідають у Криму зрадника Аксьонова і перехилять із ним бокал-другий масандрівського напівсолодкого «за здравіє» вєлікой і нєдєлімой матушкі-Рассєї. Або з’їздять у Донецьк до афериста-терориста Пушиліна та з ним хильнуть чарку-другу бояришніка. А в Москві відвідають екс-буковинця і головного лугандона Плотницького, йому сумно пити наодинці. А чому б і ні? Вони їх варті…

peredplata