Поштова радянська марка приблизно 1960 року із зображенням Володимира Леніна з дітьми біля новорічної ялинки, приурочена 90-річчю від дня народження керівника російських більшовиків
Новий рік – це мандарини, олів’є та запах хвої. Але свято Нового року, до якого звикли українці, експерти вважають радянським проектом. А еквіваленту Снігуроньки немає ніде у світі. Звідки взялися вже звичні українцям радянські традиції, від новорічного меню до казкових персонажів? Навіщо радянській владі треба було вигадувати Новий рік? І які зимові свята справді вважалися важливими для українців? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії розповіли філософ, директор Центру європейських гуманітарних досліджень Києво-Могилянської академії Костянтин Сігов та етнограф, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Олена Чабанюк.
– Олено, Новий рік – радянське свято?
Олена Чабанюк: І так, і ні. У тому вигляді, до якого ми з вами усі звикли, це абсолютно радянський проект. До речі, дуже вдалий.
Звичайно, традиції зустрічати новий рік були й до того. Вони набрали популярності у такому вигляді з другої половини 19-го століття. Коли починалися масові виробництва, починала поширюватися масова культура, з’явився Санта-Клаус. Відповідно, з’явилася ціла індустрія іграшок, якої раніше не було.
Але до цього найголовнішим зимовим святом було Різдво.
– А Новий рік у тому вигляді, як ми звикли його сприймати, що ви маєте на увазі?
Різдво, як основне річне свято для східних слов’ян і для європейців, було скасовано через декілька тижнів після Жовтневого перевороту
Олена Чабанюк
Олена Чабанюк: Я маю на увазі радянську ритуалістику. Різдво, як основне річне свято для східних слов’ян і для європейців, було скасовано через декілька тижнів після Жовтневого перевороту. Змінився календар, велася антирелігійна пропаганда і майже 20 років намагалися боротися з Різдвом.
– Раніше українці його святкували 25 грудня?
Із Різдвом боролися, але нічого не змогли зробити, тому що свято вже набуло поширення і полюбилося дітям
Олена Чабанюк
Олена Чабанюк: За старим календарем, а за новим це вже 7 січня. Тобто змінився не тільки календар, а змінилася ця культурна, ритуальна, святкова парадигми. З 1917 по 1935 рік із Різдвом боролися, але нічого не змогли зробити, тому що свято вже набуло поширення і полюбилося дітям. З’явилися різдвяний Дід, ялинка.
Насправді боротьба з Різдвом велася дуже смішно. У 1987 році у мене вийшла книжка, але її б не видали, якби я туди не включила «червоні колядки».
– Тобто боролися, а потім вирішили очолити, бо нічого не виходило?
Олена Чабанюк: Саме так і зробили. Так ось, у газеті «Правда» 28 грудня 1935 року вийшла стаття «Організуємо нашим дітям щасливу ялинку». Вже через три дні від Далекого Сходу до Збруча в усіх «червоних куточках» – місце при кожному підприємстві та житловому об’єднанні обов’язково, де висіли портрети Сталіна, Леніна, Маркса й Енгельса, – стояла ялинка, яка раніше була заборонена, та прикраси.
За декілька років починається впровадження Нового року з Дідом Морозом, червоною зіркою. Також був змінений кулінарний код. Якщо на Різдво була кутя та узвар, то тут з’явилися шампанське та олів’є.
І до сьогодні на Донбасі у селах відбувається маланкування, готують пряники для щедрувальників
Олена Чабанюк
– Олено, звідки взялися мандарини, олів’є, «шуба»?
Олена Чабанюк: Олів’є – це проект. Дійсно, Новий рік, який ми знаємо, дуже відрізняється від Щедрого вечора, більш притаманного українцям.
І до сьогодні на Донбасі у селах відбувається маланкування, готують ці пряники для щедрувальників. Ця традиція свідчить про те, що там були переселенці з Поділля, вона досі існує, наприклад, навколо Слов’янська.
А радянський Новий рік вже був зовсім іншим конструктом, проти Різдва. Треба було замінювати все.
Тобто на усіх рівнях, культурних кодах, все було придумано. Чому я кажу, що це був геніальний проект, який до сьогодні користується популярністю, – якщо спитати, що таке Новий рік, – це «запах мандарин та хвої».
– Костянтине, ви застали святкування Нового року і за радянських часів, і зараз. Якщо порівнювати, то яке значення у загальнорадянській міфології мав Новий рік?
Ми рахуємо кожен рік від Різдва Христового. Різдво є спочатку. А у святкуванні Нового року після Різдва є проста логіка: спочатку святкуємо головне
Костянтин Сігов: Ми рахуємо кожен рік від Різдва Христового. Тобто у будь-якому випадку Різдво є спочатку. А у святкуванні Нового року після Різдва є проста логіка: спочатку святкуємо головне.
Загалом, історії та легенди набагато важливіші для людей, ніж заборони держави. Відомо, що радянська влада спочатку заборонила ялинку, тому що вона асоціювалася з Різдвом. Потім її дозволили, але вже не як Різдвяну.
Історія про Різдво, у першу чергу, про сім’ю, а не про державу. Антитоталітарна історія. Я думаю, що важливо, щоб люди у своєму побуті поверталися до такого характеру історії.
– А якщо проаналізувати радянські новорічні атрибути, чи треба від них відмовлятися?
Костянтин Сігов: Я думаю, треба починати з того, в який бік ми йдемо і від чого відмовлятися. Наприклад, раніше ці «Голубые огоньки» були досить нудними. Та й зараз людей телебаченням не здивуєш. Тобто прямої заміни немає, потрібно те, чим людей можна здивувати.
Є багато новорічних історій, про які люди не знають. І якщо людям їх розповідати, вони зрозуміють, що є набагато цікавіші речі, ніж нудне телебачення.
– Олено, яку роль у сучасній Росії грає Новий рік? Адже в Україні спочатку це було Різдво і все було трохи інакше.
Спочатку народжується нове сонце, на зимове сонцестояння, потім новий бог, а потім новий рік
Олена Чабанюк
Олена Чабанюк: Спочатку все-таки народжується нове сонце, на зимове сонцестояння, потім новий бог, а потім новий рік. Це одне й те ж саме свято, яке дублюється на різних ідеологічних рівнях. У нас «старий Новий рік» існує й досі: Щедрик, Щедрий вечір, Маланка, по всій Україні так є у нашій традиції.
Із 14-го століття у нас починали новий рік 1 вересня. Тобто новий рік – це досить умовне явище, символічне
Олена Чабанюк
Взагалі свято не можна ані впровадити, ані заборонити, якщо для того немає підґрунтя. І свято – це завжди ідеологія. Українці святкують дуже багато «нових років». Весняний – аграрний новий рік, він у нас є й до сьогодні. За ним Нестор-літописець розпочинав «Повість минулих літ».
Із 14-го століття, коли українські землі були у складі Литовського князівства, у нас починали новий рік 1 вересня. Тобто новий рік – це досить умовне явище, символічне.
– А в Росії теж є така строкатість? Чи все почалося там з радянського нового року і зараз цей міф об’єднує росіян?
Олена Чабанюк: Ні, ми запозичили дуже багато міфологем, коли були у складі Російської імперії. Починалася масова культура. З кінця 19-го століття виникала антирелігійна пропаганда серед інтелігенції. Тоді почало з’являтися свято Новий рік. У той же час вийшла п’єса Олександра Островського «Снігуронька», яка користувалася величезною популярністю.
Тоді починається міфологема Снігуроньки, якої у світі немає ніде. До речі, і Дід Мороз, і Снігуронька – це казкові персонажі, які несуть холод і смерть. Але вони стали частиною культури, яка тут зароджувалася. Так виникають нові міфологеми.
Людям потрібно святкувати відновлення, початок нового. Плюс, 30% населення живуть у селі, відповідно, дотримуються традиційних звичаїв і обрядів. Зараз це вже стає частиною не фольклорної культури, а так званої фольклоризації. Проводяться фестивалі, різні гуляння.
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)
https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/28955079.html?fbclid=IwAR0n2M-oquhESDzHNas4gfmWPhDXmAWtPIFPpvX1SFX-BY0LWDxgf066Xys
peredplata
