У центрі Чорнівки, на майданчику біля хреста, на Штефаня парубки робили данець. Санхіра з Циглева, з кута села, розташованого під самісіньким лісом, була гарною дівчиною, яка засиділася «у дівках», як казав її вуйко Митро – «ще й до того не дуже певна» – жартував він. Балакали сусіди, що не раз бачили під її шибками, як дубцуювали парубки. А на Різдво Seful de post – домнул Петраке – місцевий наглядач за порядком в селі, колядував у Санхіри до самого ранку. Батьки дівчини поїхали до Канади ще у 1932 році, коли її було лише 17 років, щоб заробити гроші, купити землі в Чорнівці – придане дівчинці. А наглядати за Хіркою мав брат батька – Дмитро. Але вуйко Митро любив випити і не переймався життям племінниці. Вона «росла», як хотіла …
З самого ранку Санхіра готувалася до данцю: розчесала довге волосся на голові, натерла до блиску коричневі черевики, вимила шнурівочки, висушила їх і заплела зиґзаґом за кожне вушко в черевиках. Завантажила грань у праску, вийшла на призьбу хати, декілька разів помахала праскою, щоб вуглики дали жару і почала прасувати сорочку.
А тим часом, данець в центрі села розпочався. Санхіра вже добре чула з Циглева бубн. Дівчина швидко одягнула на себе вишиту сорочку, горботку та й ще так, щоб видно були візерунки на подолках, як вчила її мати. Одягнула черевички, затягнула тісно шнурівки, покрила голову білим турпаном з різнобарвними квітками, накинула на себе кептарик, кожушок і гайда бігом на данець. Вона не йшла, а летіла. Була гарна погода, під ногами скрипів сніг, а морозець щипав за щічки.
З іншого кута села з Гори спускалися до долини на данець і Василь з Фрузиною, гарні чорнівськи ґазди. Фрузя не хотіла йти на данець, але не могла перечити чоловікові, бо той з сусідами вже трішки випив горівки – сусіди допомагали рано тягати теля з корови та й пили могорич.
Василь цілу дорогу говорив, а Фрузя слухала, так час і минув.
На данцю було багато парубків та дівчат, чоловіки кучкувалися у групи по 7-8 ґаздів, їх дружини визирали «хто з ким гуляє». Дівчата – файні, одна гарніше за іншу ! Санхіра стала коло дівчат зі свого кута та й щось жартувала. Єврей Мойша Стуле, підв’язаний мотузкою поза шиєю до великого дерев’яного підносу, на якому лежали різні цукерки, пряники, ходив, як навіжений тай весь час кричав:
– Хто мою лавку минає – той щістя не має ! Санхіра купила за 20 банів цукерку на паличці у вигляді півника, аби той пішов від неї.
А музики: труби, цимбали, скрипки та бубн, запалювали огники в очах парубків. Лише смичок торкався струн скрипки, як хлопці розліталися хто куди, аби запросити на танок найгарніших дівчат, а ті парубки, що хотіли женитися шукали дівчат багачів – у кого поля багато, стодоли повні, мали волів та корів, вівців та коней. Санхіра не була багачкою, за те була вродливою, гарною. Вона не пропускала жоден танець:
– Як медом намазана – заревнувала сусідська дівчина – Цилька, Михайла коваля донька.
А парубок з Вігони, з кута, що межує з Циглевом – Ніхайко та Іван з Тимчуків, почали сперечатися через Санхіру – вони одночасно підійшли до неї запросити гуляти. Поки парубки чубились, Хірка пішла танцювати з Штефоном з Кобилини, з вулиці, що веде до Берди.
Василь – Фрузинин чоловік, ще не відійшовши від ранішньої горівки, танцював раз-по-раз із жінками своїх кумів, із сусідкою Параскою тай ще з декількома. Але кортіло йому запросити на танець і Санхіру, тим більше, що чув від чоловіків про неї багато…
Вже се смеркало. Василь потанцював один танець зі Хіркою. Під Час танцю розказав дівчині, що дома має коні, свині, дві корові, що кожного ранку встає у 4 годині рубати січку, має 5 гектарів поля і таке інше. Дівчина слухала і лише усміхалася.
Василь знов запросив Хірку гуляти. Але вже мовчав, все думав, яка гарна ця Санхіра Лазара Швача дочка. Він не знав, як сказати, що вона йому сподобалась. Її долоня спотіла в його руці і немаючи слів, нічого не змігши вигадати, почав вказівним пальцем скоботати Хірчіну долонь. Дівчина опустила очі та почервоніла. Василь мовчав, ще раз повторив залицяння. Санхіра засміялася тай теж поскоботала Василя у долоню.
Вже було темно. Дівчата з данцю стали розходитися. Фрузина уговорювала чоловіка піти додому. Василь – не йшов. Лише слідкував за Санхірою – де вона ? Це замітила і Фрузина. Та й докучливі сусіди жартували:
– Дивись, Фрузьо, уведе дівка Лазара Швача твого Василя ! Збудешся чоловічка – сміялися куми.
Василь дома тієї ночі не ночував. Рано Фрузина поралася по господарству з сином та дочкою. Вже у дев’ятій ранку сусідка повідомила, що говорять в селі, ніби Василь ночував у Санхіри на Циглеві.
Чоловік прийшов додому ввечері, десь біля сьомої, трішки п’яненький та й зразу ліг спати. Фрузина розказала все доньці і вирішили разом піти на Циглів до Санхіри.
На другий день все село гуділо:
– Чули, Фрузя Василя Чубатого зі своєю донькою обстригли дівку Лазара Швача.
Про це дізнався і домнул шеф де пост – Петраке і дав команду своєму помічнику Джурджю Лупу привести до примарії Санхіру і Фрузину Василя Чубатого. Дізнавшись всі подробиці наказав своєму помічнику покарати дівчину.
Джурджю посадив на підводу Санхіру та й проїхався селом і весь час кричав:
– Nu faceti ca asta ! Nu faceti ca asta ! – Не робіть, як ця ! Не робіть, як ця !
Минав час. У Чорнівці почали забувати про цей інцидент. За чотири місяці у Санхіри повиростало гарне волосся. А на другий день Пасхи, на «уливаний» понеділок, увечері, прийшов до Санхіри на Циглів домнул Петраке – привітати з Пасхою.
peredplata
