Через чотири роки по закінченні 9-го класу він навічно повернувся до рідної Берегометської школи. Але тепер назавжди юний Павло Лейба, котрий загинув як захисник України у зоні проведення АТО, дивитиметься на своїх друзів та односельців з меморіальної дошки, яку встановили тут минулого тижня та урочисто відкрили вдячні його земляки.
Вчителька української мови та літератури, класний керівник Павла Вікторія Михайлівна Колосовська, не приховуючи хвилювання, пригадує чи не кожен день перебування хлопця у школі. Він перейшов сюди до п’ятого класу з місцевої гімназії та щодня, аби здобути базову середню освіту, пішки долав відстань з дому в чотири кілометри. За її словами, він нічим не відрізнявся від однолітків, хіба що лишень був меншим від багатьох на зріст та худорлявішим за статурою. Був працелюбним, дуже любив сестру, котра ще зовсім юною замінила хлопчині трагічно загиблу матір. Затіявши одну з перших «дорослих» розмов з учителькою, Павлик колись по-дитячому попросив відгадати, як звуть його сестру. Досвідчена пані Вікторія «підіграла» учневі, перерахувавши декілька дівчачих імен: Марійка, Галинка…
— Ви нізащо не відгадаєте, – щиро засміявся тоді Павлик і з гордістю додав: – Її звуть так, як і Вас, — Вікторія…
Саме тоді вчителька зрозуміла, як багато значить ця дівчина у житті неповнолітнього брата.
По закінченні 9-го класу Павло вступив до Глибоцького професійного ліцею, аби здобути професію тракториста. Коли ж закінчив навчання, вирішив піти до армії на контрактну службу. Залишившись без батьків, службою в армії хлопець сподівався забезпечити прожиття собі та допомогти улюбленій сестричці Вікторії. Тож вже у жовтні минулого року підписав контракт…
А 24-го липня цього року на Буковину прийшла сумна звістка – юний вісімнадцятилітній військовослужбовець загинув у Лисичанську Луганської області… І це вже зовсім інше питання, хто відправляв таких «необстріляних» юнаків у чорне, страшне, смертельне горнило війни…
Освятили меморіальну дошку священики Свято-Юріївської церкви отець Степан та Свято-Михайлівської церкви отець Василь. Спільно відправили панахиду за упокій душі убієнного військовослужбовця Павла Лейби. Духівники у своїй промові виголосили переконання, що меморіальна дошка нестиме важливе виховне навантаження для тих, хто тут навчається, та для усіх мешканців селища.
Слова вдячності та захоплення подвигом юнака висловили присутні на імпрезі представники райради, селищний голова, воїни, котрі повернулися із зони АТО та зараз проходять реабілітацію, – Олександр Коваленко та Роман Павлов.
— Сьогодні на цьому шкільному подвір’ї, біля стін храму знань відбувається подія, яка болить кожному з нас, — сказала заступник голови Вижницької районної адміністрації Клавдія Назаренко. – Один з випускників повертається сюди пам’ятною табличкою. Це – знакова подія у смутний час для держави, яка відстоює свою цілісність… Боляче, але тішить те, що поки ми живі, доти житиме світла пам’ять про героїв…
Увічнити ім’я героя вирішили й земляки-спортсмени: рішенням зборів спортивного клубу «Мотопрофі» Павла Лейбу посмертно зараховано почесним його членом, і відтепер всі майбутні спортивні заходи починатимуться вшануванням пам’яті юного військового, який загинув за визволення неньки-України.
…Не в змозі промовити й слова, зі сльозами на очах стояла серед людей на подвір’ї школи у жалобній чорній хустинці згорьована сестра Павла – Вікторія Тикуцька, якій учні дякували за брата, обіцяли його пам’ятати та дарували букетики живих квітів.
Тож відтепер на фасаді Берегометської ЗОШ №3 І-ІІІ ступенів всіх зустрічатиме та проводжатиме меморіальна дошка на честь буковинського героя, встановлена з ініціативи акти-віста Анатолія Левицького, син якого свого часу навчався з Павлом, та громадськості селища. Як говорили виступаючі на її відкритті, хлопець не помер у серцях своїх рідних, друзів, земляків. Бо герої не вмирають…
Наталія БРЯНСЬКА
peredplata
