Війна перевернула з ніг на голову життя багатьох наших буковинців. Мабуть, зараз важко знайти людину, яка не мріє про мир, а ще про те, щоб їхні рідні та близькі, котрі перебувають у зоні АТО, захищаючи кордони нашої держави, повернулися живими.
Так сталося, що моя кохана людина, як і багато наших земляків, служить у 128-й гірничо-піхотній бригаді в Луганській області (район Дебальцево).
Солдати як ніколи потребують допомоги. І вони її отримують, дякуючи Богові, від небайдужих людей.
Слова щирої подяки хочу висловити тим, хто у такий непростий час підтримує наших захисників морально та матеріально. Розуміючи, що на сході України в антитерористичній операції задіяна велика кількість мобілізованих та добровольчих батальйонів, волонтери намагаються допомогти їм по мірі своїх сил та можливостей. Вони збирають продукти, теплі речі, кошти для закупівлі всього необхідного.
Завдяки вагомій допомозі друзів, спонсорів, волонтерів ми готуємо вже третю гуманітарну допомогу для 128-мої гірничо-піхотної бригади, де служить рідна і дорога мені людина Тарас Гаврилець. Тож від імені 128 бригади, від своєї сім’ї, від батьків Тараса дякую волонтерам, підприємцям, друзям за їхні небайдужі серця, за щиру допомогу.
Кажуть, що повірити у силу добра можна лише тоді, коли сам його твориш.
Вагому спонсорську допомогу бійцям надав Микола Вікторович Окармус. Дякуючи йому, 20 солдатів сплять тепер у теплих вовняних спальних мішках, одягнуті у термобілизну, теплі рукавиці та шапки.
Спасибі Марії Дмитрівні Філіпчук, яка теж допомагала хлопцям балаклавами, шарфиками, шкарпетками, термобілизною та тактичними окулярами. Лікарю-волонтеру Ользі Кобевко за необхідні для солдатів медикаменти.
Особливо хочеться подякувати волонтерам Жанні Король, Лесі Михайлюк та Каті Пономарьовій. Це люди, за здоров’я яких треба молитись щодня. Коли ми вперше забирали від них передачу, повірте, на очі наверталися сльози радості. Адже волонтери видавали все необхідне просто так, без будь-яких пояснень і підписів, як це зазвичай відбувається у деяких організаціях. Дівчата, дякуємо всім і дай, Боже, вам здоров’я.
Не можу не подякувати підприємцям з «Формаркету» Наталії та Юрієві Коцак, Дмитрові, Наталії, Олені Анатійчук. Максиму і Наталії, Саші Корбуту за яблучка та лікарю Миколі Печерязі. І всім-всім друзям та небайдужим людям, які насправді допомогли фінансово та продуктами.
Під час перебування бійців на навчаннях на полігоні у Закарпатті, ми їздили до них двічі. Я бачила, що вони їдять, у що одягнені і де, на чому сплять. Повірте, серце стискається… Я вперше бачила сльози болю в очах, адже там перебувають більше половини військових його віку.
До речі, з Тарасом служить дядя Вітя з Хотина, якому 52 роки і у нього четверо онуків вдома. А ще є Паша з Чернівців, якому 29 років. І, повірте, всі прагнуть лише мирного неба над головою і найшвидшого повернення додому.
Дуже вдячні ще діткам школи №42 Чернівців, де навчався Тарас та ліцеїстам ліцею №3 за їхні милі, щирі листи та малюнки.
І, мабуть, найголовніша людина у цій добрій справі, це водій-волонтер Тарас Миколайович Білоус. Він робить почасти неймовірне – попри небезпеку, ризикуючи навіть життям, довозить в зону АТО нашим воїнам всю волонтерську допомогу. Щиро вам дякуємо, Тарасе, і нехай Всевишній завжди береже вас у дорозі.
Ми віримо у те, що сила добра переможе. Спільними зусиллями мусимо здолати ворога. Нехай Господь обдаровує щедрих на милосердя людей. Нехай гарячі серця, світлий розум та міцні руки наших хлопців вбережуть Україну.
І, насамкінець, прошу: «Боже, дай миру Україні, і всі повертайтеся живими».
Оксана Тащук
peredplata
