22 листопада – День Свободи. Загублені на барикадах

22 листопада – День Свободи. Загублені на барикадах«Хто ты гэткі? — Свой, тутэйшы.
Чаго хочаш? — Долі лепшай.
Якой долі? — Хлеба, солі.
А што болей? — Зямлі, волі.
Дзе радзіўся? — Ў сваёй вёсцы.
Дзе хрысціўся? — Пры дарожцы.
Чым асвенчан? — Кроўю, потам.
Чым быць хочаш? — Не быць скотам!»

Вірш, написаний в 1908 році білоруським поетом Янком Купалою.
Багато написано про Помаранчеву революцію. І доброго, і поганого. Та ще більше про неї не написано. І сидить то все в серцях, мізках мільйонів тих, хто за велінням совісті йшов на майдани міст українських. Вони натужно досі терплять насмішки реваншистів про нібито куплений майдан, про його марність, про зраду й підлість ющенків та решти, про те, що через них, мовляв, зараз Янукович так знущається над народом. Терплять і не зраджують тому духу, який панував на майданах, тим ідеям, які той сповідував.

Той дух неможливо пояснити чи описати словами. Його можна лишень відчути, пережити і… не втратити віри, не розчаруватися. Так, можна розчаруватися в політиках, в партіях. Але ніколи — в тому, що єднало, що давало силу, що вселяло надію. В тому, що билось у серцях мільйонів, в тому, проти чого і за що люди виступили 22 листопада 2004 року.
В 2004 році у нас відібрали право голосу, і тепер, зважаючи на те, який виборчий закон влада готує, нам його ніхто не віддасть. В 2004 році було кілька кланів, кілька мільйонерів-мільярдерів, тепер їх сотні. В 2004 році ми хоч якось розвивались, тепер малий та середній бізнес гине, казна порожня…

Нині влада дискредитує події осені-зими 2004. Для неї вони – куплене за американські гроші штучне збіговисько, яке нічого не добилось. А всі ми, ті хто боровся тоді проти фальсифікацій виборів, — задурені, несвідомі, куплені, розчаровані. Для неї ми – зіпсутий продукт, стріляна гільза, маса.

А ким сьогодні для себе, своїх рідних та близьких є всі ті, хто казав: «Фальсифікаціям – ні! Махінаціям – ні! Ні — БРЕХНІ!»? Не вірю, що тепер вони, сім років по тому, думають інакше. Так, влада їх змушує думати про інакше, але аж ніяк не інакше. Просто за рутиною щоденного виживання забувається, що найголовніше — це ВОЛЯ, це твоя КРАЇНА і майбутнє ДІТЕЙ у твоїй країні.

А що владці? Вони живуть за наш рахунок в межигір’ях, їздять на мейбахах, обвішуються діамантами, б’ють, калічать, вбивають простих людей.
Ні. Тут ви не знайдете ні слова про причини, хід та наслідки революції. То справа істориків. Тут тільки прохання до людей – не розчаровуйтесь у СВОЇХ ідеях та прагненнях…
Надія ВІРНА