Сьогодні на кладовищах Чернівців, та і у районах області, є багато надмогильних пам’ятників чи склепів, на яких зображено фото та зазначено лише дату народження тієї чи іншої людини. Це означає, що місце майбутнього спочинку облаштоване заздалегідь і люди живі. Хтось за таких обставин засуджує майбутніх покійників, а хтось підтримує: мовляв, у цей складний час краще саме таким чином підготуватися до відходу в інший світ. Ще одна категорія буковинців припускає, що наполегливі підприємці, котрі виготовляють пам’ятники, впливають на формування громадської думки з цього приводу шляхом реклами своєї роботи, аби заробити на людському горі.
– Яка там реклама, – каже, відповідаючи на запитання, майстер Олександр. – Наша робота потрібна всім. І вона сама себе рекламує. Бо ж її нікуди не заховаєш: якість та довершеність на виду у всіх. Стоїть пам’ятник, не тріщить, не хилиться, не розсипається, скарг чи нарікань немає – ось і добре. А завчасно надмогильні пам’ятники почали замовляти люди не останнім часом, така традиція вже лише мені відома зо два десятиліття. Особливо ж, коли помирає хтось один з літнього подружжя, інший замовляє подвійний пам’ятник – і для себе також, це навіть дешевше. Тоді, звісно, під фотографією ми вибиваємо лише дату народження, а дату смерті вже ставимо, коли прийде цей час – на замовлення рідних. Я не бачу в цьому нічого поганого…
Серед деяких віруючих громадян побутує думка, що наперед споруджувати надмогильні пам’ятники не можна. Вони розцінюють такі вчинки як святотатство, пояснюючи це тим, що на все воля Господа: скільки людині жити і коли померти. Саме тому готуватися до власного похорону, мовляв, не можна. Однак вони і не особливо засуджують стареньких людей, які заздалегідь запасаються «вузликами» та навіть трунами на майбутнє та повідомляють про їх наявність своїх рідних та близьких.
– На сторінках Святого письма є слова, що людина із землі взята і в землю мусить повернутися, – розповідає настоятель храму Святої Параскеви Сербської отець Микола Семелюк. – Людина створена за образом і подобою Божою. 60-70-80 літ – і життя проходить. Святі отці радять нам пам’ятати про смерть. Будемо пам’ятати – менше грішитимемо. Адже не знаємо, чи доживемо до вечора.. Христос тілом ліг до могили і воскрес, і ми мусимо лягти тілом до могили. Христова церква ховає людину з почестями і віддає тіло землі… Ісуса Христа також поклали у гріб, який був готовий заздалегідь – його готував для себе Йосип. Тому й багато людей наперед думають про цей день. Бабуся чи дідусь помирає – родина замовляє пам’ятник для другого з подружжя. Таких зазвичай багато на цвинтарях. Є гробниці родинні, і там може бути похована вся родина. У цьому немає нічого поганого, ми не вбачаємо у таких вчинках гріха чи якихось негативних ознак. Церква ставиться до цього адекватно.
За словами директора міського комунального підприємства «Спецкомбінат» Василя Воронюка, на Годилівському кладовищі склепіння наразі має право замовити кожен. Бо йдеться про родинні поховання 4-6-8 чоловік, чим можна зекономити землю на цвинтарі. Правда, Годилівське кладовище не нове, і тому треба визначатися навіть з місцем під склепіння. Відповідний дозвіл видає департамент житлово-комунального господарства міської ради. Склепіння будують власними силами і за власні кошти впродовж одного-двох місяців. Спецкомбінат не бере у цьому участі – люди самотужки домовляються з підприємцями, які працюють тут за укладеними угодами. Ціни зазвичай різні – це як будувати будинок чи робити ремонт: все залежить від якості матеріалу та складності роботи. Коли вже її завершено, господарі таких споруд отримують спеціальний документ з номером склепу та його координатами.
Ситуацію з прижиттєвими надмогильними пам’ятниками та вказаними лише датами народження пояснюють і в департаменті житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради. За словами Лариси Присяжнюк, місця під поховання на цвинтарі безкоштовні. Якщо помирає старенька людина, справді автоматично бронюється місце для іншого з подружжя, хто залишається жити. Так само, коли помирає у родині хтось з дітей, міська влада дослуховується до волевиявлення батьків і виділяє родинне місце поховання – для трьох осіб. Також є одинокі, бездітні люди, яким за зверненням виділяється таке місце – адже вони цілком справедливо переживають, хто їх поховає. За таких умов людина має надати відповідні документи, котрі підтверджують їх статус: довідку з КЖРЕПу та акт обстеження побутових умов, який складається органами соцзахисту населення. Звісно, коли людина ще живе, то на надмогильному пам’ятнику і на склепінні зазначається лише дата народження. Спорудження склепінь належить до традицій наших предків, і завдяки їм заощаджується земля.
Наталія БРЯНСЬКА
peredplata
