Під час мобілізації зберігається робоче місце і заробіток
З квітня минулого року мобілізовані до збройних сил України – як призвані, так і добровольці – отримали гарантії щодо збереження робочого місця і зарплати.
До квітня 2014 року ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпПУ) передбачала, що однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову)службу. Підставою для розірвання трудового договору є повістка військового комісаріату про призов або вступ на військову службу. Однак в редакції КЗпП, що є чинною станом на сьогодні, підставою для звільнення працівника є призов або вступ працівника на військову службу, крім призову під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.
Водночас з 1 квітня 2014 р. ст. 119 КЗпПУ гарантує, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток. Такі ж гарантії було зазначено в ч. 2 ст. 39 Закону «Про військовий обов’язок та військову службу». Таким чином, починаючи з 1 квітня 2014 року працівники, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, не підлягають звільненню. В даному випадку мобілізованих потрібно увільняти від роботи (звільняти від виконання посадових обов’язків) на підставі ст. 119 КЗпПУ та ст. 39 Закону «Про військовий обов’язок та військову службу», про що, відповідно, має видаватися наказ по підприємству.
Звільнених мають поновити на робочому місці
Що стосується мобілізованих працівників, звільнених до 1 квітня 2014 р., то п. 2 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» № 1275-VII від 20.05.2014 було поширено дію ч. 2 і 3 ст. 39 ЗУ «Про військовий обов’язок і військову службу» та ч. 3 ст. 119 КЗпПУ на громадян України, які, починаючи з 18 березня 2014 р., були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України № 303 вiд 17.03.2014 «Про часткову мобiлiзацiю», затвердженого ЗУ «Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію”».
Враховуючи зазначені зміни, всі працівники,які були звільнені з роботи на підставі п. 3 ст. 36 КЗпПУ у зв’язку із призовом на військову службу у зв’язку з мобілізацією, мають бути поновлені роботодавцем на роботі. Поновлення здійснюється шляхом скасування наказу про звільнення, внесення відповідного запису до трудової книжки (за її наявності на підприємстві, в установі, організації) та особової справи (особової картки) працівника. Цим же наказом здійснюється звільнення працівника від роботи. Про факт скасування наказу про звільнення роботодавець зобов’язаний повідомити працівника шляхом направлення йому за місцем реєстрації (фактичного проживання) листа із дорученням копії наказу. Починаючи з дати звільнення, працівнику має бути нарахована середня заробітна плата без нарахування податків та єдиного соціального внеску.
Зазначені гарантії розповсюджуються на всіх працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, та на працівників, які вступили на військову службу під час мобілізації за особистим бажанням (тобто, добровольці).
Якщо роботодавець відмовляється скасувати наказ про звільнення?
Відмова роботодавця від скасування наказу про звільнення працівника у зв’язку із призовом на військову службу під час мобілізації та/або невиплата середньої заробітної плати є порушенням законодавства про працю і тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством (кримінальну, адміністративну та дисциплінарну).
Оскільки законодавством передбачено право на збереження за мобілізованим працівником місця роботи та заробітку протягом одного року, після спливу цього строку працівник має бути звільнений підприємством. І це буде здійснено на законних підставах. Поновитися на роботі через суд шанси дуже невеликі. В даному випадку роботодавець може (тобто має право, а не зобов’язаний!!!) взяти знову на роботу такого працівника.
Варто зазначити, що абзацом другим частини 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» передбачено право на збереження робочого місця за мобілізованим працівником протягом строку, що перевищує один рік, а саме: « За громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання більше ніж на один рік». Тобто, в даному випадку гарантії щодо збереження робочого місця, середньої зарплати та інші продовжуються. Вказане положення Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» набрало чинності 08 лютого 2015 року.
Час, протягом якого працівник вважається мобілізованим
Початок та закінчення проходження військової служби встановлено статтею 24 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу». Для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов\’язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації початком військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо). Для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу початком військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як нараховується заробітна плата?
Середній заробіток мобілізованому працівникові нараховується з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8.02.1995 р., а саме, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата ( в нашому випадку – мобілізації). При цьому нарахування виплат провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Податки і єдиний соціальний внесок на дані виплати не нараховуються. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо ж і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня (тобто, якщо працівник не мав заробітку не зі своєї вини), розрахунки проводяться, виходячи з встановленої йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються:
– основна заробітна плата;
– доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час);
– суміщення професій і посад;
– розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками;
– високі досягнення в праці (високу професійну майстерність);
– умови праці;
– інтенсивність праці;
– керівництво бригадою, вислугу років та інші;
– виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії;
– винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Оскільки в законодавстві відсутня норма щодо строків виплати заробітної плати при збереженні її середньомісячного розміру, слід користуватися загальними нормами законодавства. Строки виплати заробітної плати встановлено статтею 115 КЗпП України, а саме регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим трудовим колективом на представництво органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Яку зарплату отримає мобілізований, якщо на підприємстві неповний робочий день?
Слід враховувати, що підприємства самостійно встановлюють режими роботи з урахуванням положень законодавства. Відповідно до частини 3 ст. 32 Кодексу законів про працю України у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці в разі продовження роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці (систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад тощо) працівник має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Отже, якщо неповний робочий час запроваджується через певний проміжок часу після мобілізації працівника і про зміну режиму праці його не було повідомлено, то середня заробітна плата йому зберігається за робочі дні згідно з графіком роботи підприємства (підрозділу), який був на момент мобілізації.
Зверніть увагу! Постановою Верховної Ради України від 06.05.2014 № 1238-VII «Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки держави» Генеральному прокурору України було доручено перевіряти факти звільнення з роботи та відмови у виплаті заробітної плати громадянам, призваним на військову службу в зв’язку з мобілізацією.
Відповідальність за порушення законодавства про працю
Оскільки гарантії збереження робочого місця протягом одного року за працівниками, призваними на військову службу, встановлені безпосередньо законом, їх звільнення протягом зазначеного строку є незаконним.
Працівник, якого було незаконно звільнено, має бути поновлений на роботі самим роботодавцем. Також можливе поновлення в судовому порядку з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпПУ).
Кримінальна відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи встановлена ст. 172 Кримінального кодексу України. Відповідно до цієї статті незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( від 34000 грн. до 51000 грн.) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про працю, в тому числі звільнення працівника з роботи з порушенням законодавства, встановлена ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та громадян–суб\’єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510–1700 грн.).
Начальник відділу Чернівецького міського управління юстиції Наталія КАЗИМИР
peredplata
