Наприкінці травня побачило світ ювілейне число часопису, що відзначає своє 25-річчя, вписавши нову сторінку в історію існування товстих літературних журналів у нашій державі. Навряд, чи міг спасти на думку факт, що крихітний колектив редакції подарував читачам сто книжок від літератури – поезій кількох сотень авторів, прози, драматургії, есеїстки, перекладів – до літературознавчих досліджень, політогогії, культурознавства, історії, краєзнавства тощо. Одного переліку вистачило би, щоби заповнити не одну газетну сторінку. Історики мають що досліджувати. Адже зараз не існує ні статистики, ні простого переліку авторського складу, не кажучи вже про аналітику.
Проте ювілейний випуск яскраво засвідчив, що існує ще порох у наших порохівницях. Причому сухий порох! Випуск починається зі слова головного редактора, де зачеплено нині найактуальнішу проблему – самого існування такого типу видань в Україні. Не так давно Верховна Рада України «ощасливила» видавців та передплатників постановою про «роздержавлення ЗМІ», місцева влада видала циркуляр, обов’язковий для виконання. Шлях у нас один – іти під відповідні установи з простягнвутою рукою. Ще 5 років тому «Буковинський журнал» звернувся до аналогічних видань із закликом об’єднатися в асоціації, інші організації, аби вберегтися від поіменного винищення часописів. Відповіді чекаємо досі!
Друге число привертає увагу читача до низки інших наболілих проблем. Леонід Талалай (цього листа ми знайшли в інтернеті, написаний він був майже 15 років тому) у «Справжньому обличчі донбаського інтернаціоналізму» говорить так, ніби йому явилося провидіння початку століття. Тобто великий поет розповідає правду про день нинішній. Прочитаймо хоч тепер його одкровення, може вони допоможуть збагнути суть теперішнього конфлікту на частково окупованому Донбасі. Михайло Василенко на замовлдення часопису досліджує революційний шлях одного з перших борців за визволення України – декабриства Кіндрата Рилєєва, розстріляного царською владою 1826 року. Та поезія його (поеми «Войнаровський», «Северин Наливайко», «Іван Мазепа») продовжує жити в серцях сучасних українських борців. Історичний екскурс і власний погляд притаманний спогадам Миколи Майданського, учасника першої світової війни. Михайло Павлюк у нарисі «Мій найрідніший учитель» ділиться спогадами про дідуся, визначного літератора і громадського діача Михайла Івасюка. Вперше розмістив своє дослідження композитор і викладач із Луцька, уродженець Космача, що на Прикарпатті, Петро Юсипчук «Гуцульські народні духові інструменти – фуєрка».
З-поміж літературних публікацій виділимо «Слово при відході майстра слова у кращі світи» Богдана Мельничука, присвячену прощанню з видатним письменником і перекладачем, громадським діячем, багатолітнім членом редакційної колегії журналу Віталієм Колодієм та рецензію на останню прижиттєву книжку Лідії Ковалець «Contra spem spero» Віталія Колодія». Про цьогорічного ювіляра Василя Кухту розповідає поет Василь Герасим’юк. Цікаві сторінки взаємин авторки роману «Апостол черні» Ольги Кобилянської з греко-католицьким священиком із Чернівців Костянтином Балицьким, котрий став прототипом головного героя твору, порушують у науковому дослідженні Нестор Мизак та Андрій Яремчук.
Літературний розділ дарує читачам журнальний варіант роману в новелах «Чорторийські марева-видіння», присвячений 75-річчю від дня народження геніального актора та режисера Івана Миколайчука з переднім словом Івана Драча, новелістику Шевченківського лауреата В’ячеслава Медведя, вперше друкує поетичні твори Христини Сирової та Дмитра Чистяна, переклади з хорватської Івана Сламінга Івана Лучука та післямову до творчого доробку автора.
Свої розлогі роздуми про виняткове значення творчості не так давно відкритого молодого поета з Київщини Григорія Тименка поміщає Микола Рачук, Антооліна Листопад ділиться враженнями від недавнього шостого Міжнародного книжкового фестивалю в «Мистецькому Арсеналі», особливо акцентує увагу на книжці «Чутливі шляхи» Райнера Кунце, нещодавно перекладеного буковинцем Петром Рихлом, вважаючи її одним із найпотужніших відкриттів фестивалю. Євген Баран зосередив свою увагу на творчому доробкові поетеси Іннги Кейван, помістивши одразу дві рецензії на її збірки «Світ на дотик» і «Тінь базальту. Тіло базальту». Рецензують нові книжки Ольга Шаф – Василя Клічака «Вздовж дарованих Божих днів», Богдан Дячишин – Богдана Смоляка «Словник мовчання» та Микола Зимозря – Романа Киселюка «Святе ім’я твоє». Окремо виділимо роздуми Михайла Василенка довкола книжки «Щек – Кию, Як – Тарасу! (Манускрипт Войнича)» у перекладах Олександра Мокровського, названі «Як Гус Україні: живи з богами».
Ювілейному числові притаманно багато запитань, на які кожному з нас доведеться шукати відповіді і знаходити їх. Як і нашій владі, що поставила під сумнів саме існування потужної періодики, котра виживала в Україні при будь-яких окупантах. То невже єдиновірці з депутатськими значками поставлять хрест на журнальній справі?!
МИРОСЛАВ ЛАЗАРУК
peredplata
