Кіцманське хрунівство

У Кіцмані депутатам нібито щось пороблено. Недавно тільки перейменували вулиці, які носили тоталітарні назви. А через якийсь час повернули їх знову.
Як недивно, депутати посміли навіть поглумитися над пам’яттю Героїв АТО. Вони відмінили раніше своє рішення про перейменування вулиці І. Черняхівського на «Героїв АТО». Совєтського воєнноначальника, війська якого прославилися надзвичайною жорстокістю у Кенісбергу (Калінінграді), депутати міськради поставили вище за Героїв України, які захищають нашу Вітчизну від російсько-совєтських фашистів на Сході України.
Міський голова Булега нібито запевнив кіцманчан, що назве вулицю Героїв АТО у новозбудованому мікрорайоні міста.
Громада мовчки сприйняла плювок в обличчя, наругу над святими символами України. Бо не можна віддавати перевагу воєнокомандуючому, котрий відзначився жорстокими наказами.
Ось, що витворяли війська Івана Черняхівського у роки війни. (з статті Сергія Грабовського у газеті ЧАС)

\” Що ж, я вже згадував, як поводили себе вояки Черняховського у Східній Пруссії, доведеться писати про це детально.

«Усі ми знали, що німецьких дівчат можна ґвалтувати і вбивати. Це сприймалося ледь не як відзнака в бою». Це написав Олександр Солженицин, котрий воював у Східній Пруссії і був заарештований за «антирадянську діяльність». А ось і більш конкретне його свідоцтво: «Герінгштрассе, будинок 22. Він не спалений, лише розграбований, спустошений. Ридання біля стіни, наполовину приглушені: поранена мати, ледь жива. Маленька дівчинка на матраці, мертва. Скільки їх було на ньому? Взвод, рота? Дівчинка, перетворена на жінку, жінка, перетворена на труп. Мати благає: \”Солдат, убий мене!\”». Молодший колега капітана артилерії Солженицина, в майбутньому – письменник і художник Леонід Рабичев був тоді юним лейтенантом-зв’язківцем. Він на початку 2000-х описав те, що коїли війська Черняховського, детально: «…Війська наші у Східній Пруссії наздогнали громадянське населення, яке евакуювалося з Гольдапа, Інстербурга й інших міст, які залишалися німецькою армією. На возах і машинах, пішки старі, жінки, діти, великі патріархальні сім’ї повільно по всіх шляхах відходили на захід. Наші танкісти, піхотинці, артилеристи, зв’язківці наздогнали їх, поскидали у кювети обабіч шосе їхні вози з меблями, валізами, чемоданами, конями, відтіснили вбік старих та дітей і, позабувши про обов‘язок і честь і про відступаючі без бою німецькі підрозділи, тисячами накинулися на жінок і дівчаток. Жінки, матері та їхні дочки лежать праворуч і ліворуч уздовж шосе, і перед кожною стоїть, регочучись, орава мужиків зі спущеними штаньми Тих, хто обливається кров‘ю і втрачає свідомість, відтягують убік, дітей, які кидаються їм на допомогу, розстрілюють. Регіт, гарчання, сміх, крик і стогони. А їхні командири, їхні майори і полковники стоять на шосе, хто посміюється, а хто і диригує – ні, радше, регулює. Це щоб усі їхні солдати без винятку взяли участь… Ошелешений, я сидів у кабіні полуторки… А полковник, той, що тільки-но диригував, не витримує і сам займає чергу, а майор відстрілює свідків, дітей і старих, які б’ються в істериці… До обрію серед гір мотлоху, перекинутих возів трупи жінок, старих і дітей… Мені і моєму взводу управління дістається фільварок у двох кілометрах від шосе. У всіх кімнатах трупи дітей, старих і зґвалтованих та застрелених жінок. Ми так втомилися, що, не звертаючи на це увагу, лягаємо на підлогу та засинаємо».». А далі – «цим самим шосе проїздив на своєму вілісі і командуючий Третім Білоруським фронтом генерал армії Черняховський…»

ЗНАВ СЛАВЕТНИЙ КОМАНДУВАЧ, ЧИМ ЗАЙМАЮТЬСЯ ЙОГО ВІЙСЬКА. І МОВЧКИ (ЧИ НЕ МОВЧКИ, А ВІДДАВШИ ВІДПОВІДНИЙ ЦІЛКОМ ТАЄМНИЙ НАКАЗ СВОЇМ КОМАНДИРАМ?) БЛАГОСЛОВЛЯВ ЦЕЙ НЕПРИХОВАНИЙ ГЕНОЦИД.
Бо ж інакше не було стільки свідоцтв жахів – найрізноманітнішого ґатунку.

Сержант Ніколай Нікулін, по війні – відомий мистецтвознавець, професор: «Наші розвідники, які перебували на спостережному пункті, скористалися затишшям і віддалися веселим розвагам. Вони замкнули господаря і господиню в комору, а потім почали всім взводом, по черзі, псувати малолітніх хазяйських дочок».

Майор Лев Копелєв, заарештований у 1945 році, колега Солженицина по «шарашці», активний учасник дисидентського руху: «…Декілька російських дівчат, яких загнали на роботу в Німеччину, стали офіціантками в штабній (червоноармійській – Ред.) їдальні. Обмундирування їм не належало як вільнонайманим, зате щедро забезпечили трофейними ганчірками. – Одна з них, – оповідач говорив тужливо-докладно, – така гарна, молода, весела, волосся – чисте золото і на спину локонами спущене, знаєте, як у польок і в німкень… Йшли якісь солдати, п’яні чи що…. Гля , фріциха, сука… і кулями з автомата поперек спини. І години не прожила. Всі плакали: за що? Адже вже мамі написала, що скоро приїде».

Доповідна записка секретаря ЦК ВЛКСМ Ніколая Михайлова секретарю ЦК ВКП (б) Георгію Маленкову: «У ніч з 23 на 24 лютого група офіцерів і курсантів у кількості 35 осіб з’явилася у п’яному вигляді на фільварок Грутенненг, оточила фільварок, виставила кулемети, обстріляла і поранила червоноармійця, який охороняв будівлю. Після цього почалося організоване зґвалтування дівчат і жінок, які знаходилися на фільварку…». У записці далі говориться, що це були не німкені, а «звільнені» радянські остарбайтери.

Є десятки свідоцтв про те, як червоноармійці та офіцери убивали тих своїх командирів, котрі намагалися навести порядок. Доходило до крайнощів. Російський історик Марк Солонін зазначає: «10 лютого 1945 р. на бік противника перейшов капітан Б., командир батальйону 510-го стрілецького полку 154-ї стрілецької дивізії. Свій вчинок – досить неординарний для останніх тижнів війни – він пояснив тим, що застрелив двох своїх підлеглих, захоплених у момент групового згвалтування німецької дівчинки, і \”не міг більше дивитися, як червоноармійці звертаються з цивільним населенням».

І знову слово Максу Гастінгсу: «Коли червоноармійці оволоділи Кенігсбергом, вони перебили тисячі жителів. Жінок ґвалтували просто в родильних відділеннях лікарень. Один лікар згадує їхні крики відчаю: “Застрельте мене! Застрельте мене!” – але мучителі обирали для своїх жертв повільну смерть. Міхаель Вік, один із тих, хто вижив у цій бійні, розповідає: “Кожного зустрічного чоловіка вони вбивали, а кожну жінку – ґвалтували. Вночі звідусіль лунали крики і благання про допомогу. Вони зачиняли людей у підвалах і підпалювали будинки…” Від єврея Віка не сховався і похмурих парадокс ситуації: “Спершу нас намагалися знищити Гітлер і нацисти, тепер цим зайнялися росіяни».

А Леонід Рабичев ставить крапку: «У квітні місяці моя 31-я армія була перекинута на Перший Український фронт в Сілезію… На другий день за наказом маршала Конєва було перед строєм розстріляно сорок радянських солдатів і офіцерів, і жодного випадку зґвалтування і вбивства мирного населення більше в Сілезії не було. Чому цього ж не зробив генерал армії Черняховський у Східній Пруссії?»

А й справді – чому? Можливо, виконував якийсь таємний наказ Сталіна з «розчищення життєвого простору» у Східній Пруссії, яка мала відійти по війні до СРСР? Зі створення, так би мовити, вільної від німців території (нацисти ставили на меті «judenfrei», а більшовики – «deutschenfrei»…)? Але ж не міг не розуміти генерал армії Черняховський, що такі речі розкладають Червону армію і вкрай посилюють опір Вермахту, – а це коштуватиме життя сотням тисяч радянських солдатів та офіцерів…

P.S. Раніше у Кіцмані агресивно діяла ГО \”Майдан\”. Члени ходили по кабінетах влади, погрожувати і карали, лякали журналістів і українських активістів. А тим часом кіцманські хруні знову вкорінювалися у владі. То Друцула привели, то Косаря регіонального прихвостня повернули. А \”Майдан\” у \”героїчній\” боротьбі не допустив до влади свого побратима Скорейка і на тому здувся. У Кіцмані знову вертають все, як було за Папієва-Януковича-Унгуряна.

peredplata