«ДІДІВСЬКА ДНИНА» – СВЯТО ПОМИНАННЯ РОДИЧІВ

«ДІДІВСЬКА ДНИНА» - СВЯТО ПОМИНАННЯ РОДИЧІВ

Серед осінніх свят, які мають давню основу, є свято Дмитріївської суботи та свято Дмитрія. В дохристиянські часи поминання покійників здійснювалось на третій, сьомий, дев’ятий, двадцятий, сороковий, сімдесятий день після смерті та в кожну наступну річницю, а також тиждень після Великодня у Провідну неділю. За спостереженнями наших предків, на третій день після смерті змінюється обличчя покійника, тканина обличчя починає розкладатись, на сьомий день руйнуються легені, на дев’ятий – всі інші внутрішні органи, на двадцятий – мозкова тканина, на сороковий – серце, а на сімдесятий усі тканини тіла розгнивають.

Історія Дмитрівської поминальної суботи така: український князь Дмитрій Донський народився 26 жовтня за старим стилем (8 листопада стилю нового). В часи його князювання хан ординський Мамай привів на Русь-Україну усю свою орду. Дмитрій Донський прийшов до Сергія Радонежського за порадою: “Чи йти на борню проти такого сильного ворога?” Преподобний благословив князя словами: “Повинно тобі, государю, попіклуватися про ввірене тобі від Бога христоімените стадо, і з поміччю Його отримаєш перемогу”. При цьому дав йому двох монахів: Олександра Пересвіта та Андрія Ослабю. На Куликовім полі, у 1380 році, великий князь Дмитрій залишився переможцем. Ця блискуча перемога над татарами стала початком визволення Русі-України від ординського поневолення. Повернувшись з поля битви, князь прийшов знову до преподобного Сергія. І тут, провівши поминання воїнів, що загинули, запропонував християнській церкві проводити поминання вбитих воїнів в суботу, перед днем свого народження.

«ДІДІВСЬКА ДНИНА» - СВЯТО ПОМИНАННЯ РОДИЧІВ

На Буковині, як і в інших західноукраїнських теренах (Волинь, Українське Прикарпаття), у суботу, за тиждень до Дмитрія, здійснювали осінні поминки покійників роду, сім’ї або взагалі померлих. Це свято має давню дохристиянську основу. Осіннє поминання покійників зафіксовано у багатьох народів світу. Суботній день перед святом Дмитрія – день поминання покійників, поминання «дідів».В цей день у давнину люди йшли до святилищ і несли три калачі. Також брали з собою страви, які любили покійники, та коливо. Біля вогни¬ща відбувалось освячення і жертвоприношення. Вважалось, що духи покійників приходять до святилища. Від кожного калача відламували шматок і вкидали у вогонь, промовляючи за перший раз – «За душі давно померлих родичів», наступний – «За дідів і прадідів нашої родини», і третій раз – «За душі утоплених, померлих наглою смертю». Також у вогонь вкидали по одній ложці страв, принесених з собою, а решту їли самі та пригощали тих, хто прийшов на поминання. Залишки калачів розкладали по колу навколо святого місця, що означало жертву Богу Неба – Сварогу та Богу Сонця – Дажбогу.

На Буковині у давні часи «Кожна господиня клала на мисочку три якихось хлібини, що визначало в понятті селян: одна хлібина – жертва давно померлим і незнаним прапрадідам; друга хлібина – дідам і бабам свого роду, як рівно ж і всім покійникам роду та родини, й третя – жертвам нагло померлим, полеглим на війні, що загинули у пожежі, на воді, та всім іншим. У цей же день відправлялась панахида над усім хлібом, над «мисочками», разом і на жертовній покійницькій їжі – куті, що називали коливом. По закінченні панахиди-парастасу братство в давнину орга¬нізовувало спільний обід при церкві і знову з панахидою. День вважався «покійницьким». Було віру¬вання, що в цей день приходили покійники-духи в церкву, а потім невидимо сідали споживати з живими обід-трапезу.

У християнські часи в селах Буковини в «Дідівську суботу» у церкві замовлялась служба за покійників з парастасами-панахидами та списка¬ми покійників кожної сім’ї, які згадувались під час Служби Божої.

Ввечері цього дня в хаті запалювали свічку і вона горіла цілий вечір, щоб освітлювати духам дорогу, оскільки вони в цей час були разом у ха¬ті. Дома поминальний обід починався перед заходом сонця і про¬довжувався у вечірній час, оскільки вважалось, що духи лише під вечір приходять до хати. Під час обіду було прийнято згадувати покійників, їх добрі справи при житті. Розмова велась так, ніби покійники сидять за столом і з ними ведеться бесіда. Господиня з кожної страви, які подавала на стіл, відбирала по ложці в окрему миску, яка ставилась у почесному куті. Це була страва для душ померлих.

«ДІДІВСЬКА ДНИНА» - СВЯТО ПОМИНАННЯ РОДИЧІВ

На цвинтар у цей день не ходили, а поминали покійників у свя¬тилищах, храмах і вдома. Лише той йшов на цвинтар, хто хотів дізнатись, чи помре цього року. Для отримання такої вістки потрібно було піти ввечері на цвинтар, притулитись до цвинтарного дерева і спостерігати, чи побачить білі тіні душ мерців, які поверталися з поминання. Якщо побачив, то це ознака близької смерті.
У давні часи поминальний обід подавався ввечері. Вірили, що душі померлих прийдуть уночі, щоб собі попоїсти, тому слід було від кожної страви відкласти по ложці й поставити окремо на покуть або під образами. Поруч ставили воду і новий рушник. Може якась душа захоче напитися або помитися. Існувало також вірування, що у цю ніч на цвинтарі можна побачити тіні померлих, які відвідують по хатах своїх родичів.

В рівнинних і передгірних селах Буковини було заведено садити дерева в саду у «Дідівську суботу», оскільки духи предків допомагали в цьому, і тоді дерева приживуться краще. Наші пращури, маючи анімістичні вірування, пошановували душі предків, які, на їх думку, допомагали у веденні господарства й особливо у досягненні доброго врожаю.

Дмитріївською (Дідівською) суботою закінчується осінній період календарних святкувань буковинців. Далі починається нове коло: зима – весна – літо – осінь і так тисячі років буковинці будували своє життя за природною календарною системою.
На свято Дмитра на Буковині завершувався весільний сезон. Якщо дівчина (на виданні) залишилась не засватаною, то у давнину вважали, що рік для неї був втрачений. Існувала навіть така приповідка «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч нею комин затикай». Тобто, до Дмитра вона перебирала женихів, а опісля вона годиться, мовляв, на все.

peredplata