Бій під Крутами – бій, що відбувся на залізничній станції Крути 29 січня 1918 року між більшовицькими військами Михайла Муравйова та об’єднаними військами юнкерів 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького та першої сотні новоствореного Студентського куреня під єдиним командуванням Аверкія Гончаренка під час наступу на Київ військ Муравйова.
Перед військами Аверкія Гончаренка стояло завдання затримати наступ на Київ більшовицьких військ, в той час як головні українські військові сили на чолі з Симоном Петлюрою вирушили на Київ придушувати повстання на заводі \”Арсенал\”.
Можна виокремити такі особливості битви під Крутами, які виділили її з-поміж інших військових конфліктів того часу та звернули увагу громадськості на неї:
– участь у битві студентів, які не мали попереднього військового досвіду (116 бійців Студентської сотні),
– величезна чисельна перевага більшовицького війська (500-600 воїнів під командуванням А. Гончаренка і до 6 тисяч воїнів під командуванням М. Муравйова),
– великі втрати української сторони, а також те, що війська Муравйова все-таки вдалось затримати і виграти час для підписання Брестської угоди.
Події під Крутами вперше привернули увагу громадськості після повернення Центральної Ради в Київ у березні 1918 року.
5 березня 1918 року Військовим міністерством УНР було утворено комісію для з’ясування обставин бою під Крутами. До її складу увійшов член Центральної Ради Олександр Шульгин, який втратив у бою під Крутами брата – Володимира Шульгина.
Окрім того, на початку березня до Центральної Ради надійшли численні листи від батьків із проханням розшуку їх дітей, які брали участь у битві.
Під час першого засідання Малої Ради після повернення до Києва 9 березня 1918 року особисто Михайлом Грушевським була висловлена ідея вшанування пам’яті \”забитих стрільців\” і урочистого перепоховання їх у Києві на Аскольдовій могилі.
Ця пропозиція була прийнята одностайно усіма членами Малої Ради. Також Рада вшанувала пам’ять загиблих вставанням. Таким чином саме Михайло Грушевський вперше звернувся до культивування цієї історичної події на офіційному владному рівні.
Обставини та результати битви під Крутами дали підставу для критики діючого уряду від опозиційних кіл. 16 березня у газеті \”Нова Рада\” вийшла стаття \”Трагедія на Крутах\”.У статті описувались події під Крутами у трагедійному ключі. При тому досить чітко визначалися відповідальні та винні за цю трагедію:
\”В Крутах загинув цвіт української шкільної молоді. Загинуло кілька сот найкращої інтелігенції — юнаків — ентузіастів української національної ідеї. Така втрата для культурної нації була б важкою; для нашого народу вона безмірна.
Винна в цій трагедії уся система безглуздя, весь наш уряд, котрий після блискучого соціального законодавства, після піврічного адміністрування оказався покинутим народом і армією, і в такім безнадійнім становищі рішив захиститись від добре озброєної большевицької армії кількома сотнями шкільної молоді\”
19 березня 1918 року пройшло урочисте перепоховання 18 померлих під Крутами бійців Студентського куреня, яких вдалося знайти на полі бою та ідентифікувати. Ця подія активно висвітлювалась київською пресою.
Церемонія розпочалася о 2 годині дня на вокзалі, де зустріти тіла померлих; зібралися студенти, родичі померлих, політики, військові, духовенство, представники просвітницьких організацій. Київським єпископом Никодимом була відслужена заупокійна.
Після цього від вокзалу до Володимирського собору рушила похоронна процесія з 18 гробами померлих вояків. Біля Володимирського собору до процесії приєднались члени Центральної Ради на чолі із Грушевським. Після чого Грушевським була проголошена відома промова, яку він почав латинським висловом \”Dulce et decorum est pro patria mori!\” – \”Солодко і гарно вмерти за Вітчизну\”.
Також Михайло Грушевський протиставив померлих під Крутами студентів людям, які оголосили нейтралітет у громадянській війні: \”Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи.\”
Під час провезення тіл біля будинку Центральної Ради відбулось зняття із цього будинку російської символіки. Про це заявив Грушевський, перетворивши подію на своєрідний ритуал:
\”От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ.
Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров\’ю. І кров пролили ці молоді герої, котрих ми нині проводжаємо!\”
Закінчилась процесія на Аскольдовій могилі, де й були поховані загиблі. Окрім Михайла Грушевського під час похоронної процесії виступали член ЦР О. Степаненко, старшина січових стрільців, київська інтелігенція.
У кінці березня починають збиратися кошти на надгробний пам’ятник загиблим під Крутами. Ініціатором збору коштів був лікар Сергій Коломійцев. При тому у його замітці в газеті \”Нова Рада\” звучали відверто звинувачувальні заклики на адресу чинної української влади (\”Честь і слава молодим героям, і вічна ганьба тим, хто повинен був не себе, а їх спасти, але не зробив цього\”).
У 1918 році Павло Тичина пише свій знаменитий вірш \”Пам’яті тридцяти\”, присвячений похорону студентів, загиблих під Крутами. Пізніше вірш часто супроводжуватиме численні роботи, присвячені битві під Крутами.
Бачимо, що битва під Крутами практично одразу привернула увагу громадськості. Важлива роль у цьому належала чинній українській владі – Центральній Раді та Грушевському зокрема. Організувавши ритуали, які створили традицію вшанування пам’яті \”Героїв Крут\”, Михайло Грушевський послабив вплив на суспільну думку кіл, які використовували битву під Крутами для критики чинної влади.
Культ \”Героїв Крут\” продовжує підтримуватись після становлення Української Держави Павла Скоропадського.
12 травня 1918 року на Аскольдовій могилі відслужується панахида \”по козаках студентського куреня, убитих на Крутах\”. А у травні вже виникає ідея спорудження пам’ятника \”Героям Крут\”.
29 січня 2006 року на 88-му роковину бою під Крутами на місці битви була проведена перша масова церемонія вшанування пам’яті. Був проведений мітинг-реквієм, на якому були присутні представники української влади.
Того ж року Віктор Ющенко звернувся до київського міського голови Олександра Омельченка і депутатів Київради з ініціативою увіковічнити пам’ять героїв Крут у назвах проспектів, площ, вулиць, парків, скверів, станцій Київського метрополітену.
25 серпня 2006 року проект меморіально-музейного комплексу починає втілюватись. Тоді відкривається меморіал \”Пам’яті Героїв Крут\” на залізничній станції Крути – 10-метрова червона колона, що символізувала колону Київського університету на 7-метровому насипі.
Цей пам’ятник демонструє популярну складову міфу битви під Крутами, яка акцентує увагу на участі Студентського куреня у битві та на ролі студентів у ній.
На відкритті пам’ятнику виступив Президент України Віктор Ющенко, який заявив: \”Бій під Крутами є сильним історичним уроком, з якого можна зробити не один висновок, як перемагати, як затверджувати українську державність\”.
У 2008 році меморіал був доповнений сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону, стилізованою під платформи початку ХХ ст. Вагони своїм виглядом мали бути подібними на ті, на яких їхали на фронт учасники битви.
14 жовтня 2008 року на день Покрови у цих вагонах відкрився музей \”Героїв Крут\”. У експозиції музею представлені близько 500 предметів й архівних матеріалів.
Частина експозиції – історичні документи та фотографії: текст 3-го універсалу, уривки із газет того часу, фотографії політичних діячів і учасників битви, тощо. Інша частина експозиції орієнтована на те, щоб передати побут учасників бою. Зокрема, в неї входять зброя, одяг, особисті речі учасників бою під Крутами.
Наталія САВЧУК
науковий співробітник відділу новітньої історії Чернівецького обласного краєзнавчого музею
peredplata
