Право на працю є конституційним правом кожного громадянина, однак жінки стають жертвами скорочення штату, дискримінації при прийомі на роботу, нерівності в оплаті праці, великої кількості робіт, не оформлених офіційно, і нестабільних робочих умов, а також незаконних звільнень під час декретних відпусток.
Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» передбачається забезпечення для жінок рівних прав та можливостей у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці. Відповідно до статті 17 цього закону роботодавець зобов’яза¬ний:
створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;
забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками;
здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;
вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці;
вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань.
Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.
Роботодавці повинні здійснювати позитивні дії, спрямовані на досягнення збалансованого співвідношення жінок і чоловіків у різних сферах трудової діяльності, а також серед різних категорій працівників
Негативно впливає на становище жінок на ринку праці, низький рівень знань жінками своїх прав і можливостей їхнього захисту. Отже, важливою умовою успіху та подоланні ускладнень в трудовій сфері, на наш погляд, є обізна¬ність самих жінок про численні наявні у них права, пільги та гарантії, закріплені у вітчизняному та міжнародному законодавстві, а також наявність ініціативи щодо їх реалізації.
Статтею 14 Закону України від 06.09.2012 року № 5207-ІV «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» передбачається, що особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію, має право звернутися із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування), правоохоронних органів держави та суду.
Використання права звернення із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків стосовно особи, яка використовує таке право.
Скарги на випадки дискримінації за ознакою статі приймаються на основі Закону України «Про звернення громадян». Скарга – це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об\’єднань громадян, посадових осіб.
Основною формою захисту від дискримінації у сфері праці є судовий захист. Жінки, які вважають, що вони зазнали дискримінації у сфері праці, мають право звернутися до суду із заявою про відновлення порушених прав, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Справи про дискримінацію є дуже специфічними і складними. Тому не завжди особа, яка постраждала від дискримінації, може самостійно ефективно захистити свої права в суді. В багатьох випадках потерпілі потребують правової допомоги. Наприклад, щодо: складання і подання до суду позовів та інших документів; виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством України; проведення експертизи, збирання доказів тощо; отримання консультацій про свої права та способи їх захисту.
Працівниця може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці звернення до суду не обмежується будь-яким строком.
Відстоювати свої права при дискримінації та інших порушеннях законодавства відносно жінок в трудових правовідносинах не тільки можливо, а й необхідно для формування правового підходу роботодавців до найманих працівників, а також попередження таких порушень. При цьому треба зважено та розумно підходити до вибору представництва та захисту своїх інтересів.
Провідний спеціаліст Чернівецького міського управління юстиції
Людмила ПИЛИПІВ
peredplata
