У Мамаївцях – ріки з вина

У Мамаївцях – ріки з винаРічка Совиця, що протікає через село Мамаївці Кіцманського району, щоосені перетворює свої води у вино (?).

А може, то зовсім й не вино, а якесь тріло? Хіба взнаєш, якщо приватне підприємство «Буко-фрут» на свою територію не пускає ні екологів, ані журналістів.
Суворий вахтер перед моїм носом зачинив ворота, ледь не придушивши мого нюхального апарата. Напевне, аби не рознюхував тут нічого. Бо Конституція України гарантує непорушність приватної власності. Вона охороняється законом, парканом і охоронцем.

Мені їхня власність не потрібна. Нехай собі мають як хочуть і скільки хочуть. Але чому їхня власність, їхні прибутки мають шкодити громаді села Мамаївці?! Чому люди мають платити своїм здоров’ям за добробут якихось вуйків та вуйнів з-за кордону та з Буковини?!

Отож, кілька років тому завдяки іноземним інвестиція у Мамаївцях на околиці спорудили суперсучасне переробне підприємство. Інвестори і спеціалісти по всіх округах трубили про чистоту своїх намірів і роботи. «Букофрут» мав переробляти сотні тонн яблук. Екологічно чисті соки ріками мали текти за кордон і по Україні. Мамаївська влада і мамаївські люди повірили тим, хто хотів робити сік. Що й казати, навіть у книгу «Екологія довкілля та природокористування України» за 2009 рік «Букофрут» увійшло як зразок екологічно чистого підприємства. І треба було так статися, що відразу після виходу книги, де славився завод, «Букофрут» наробив першої шкоди Мамаївцям: тоді без очистки у річку Совицю був викид якихось нечистот. Відразу всі раки зникли, риба сплила догори черевом. Вода у Совиці кілька тижнів текла темна, як ніч. Люди боялися близько підходити до річки, яка несла у Прут чорні води.

Після першої екологічної катастрофи з’ясувалося, що завод збудували, а про очисні споруди «забулися». Тому на очистку відходи відправляли у колектор Лужанського експериментального заводу. Той колектор працює так, як мокре горить. Тому на «Букофруті» були змушені облаштувати очисні споруди. Що там зроблено і як, мені не довелося побачити з причини, яку описав раніше: охоронець не пустив на приватну територію. Тож пішов я людськими городами до річки Совиці. Цим шляхом минулої зими прокладали трубу, яка тягнеться через городи, шведівські ставки, попід греблю аж до річки. По дорозі мене зустрічали грізні написи про приватні території, землю і води.
Для перебивки: Ніяких приватних вод і ставків ні у Шведа, ні у Бойчука, ні у будь-кого нема. Приватною там є тільки риба. А вода, земля, гребля – це власність народу. Народ – це мамаївські люди.

Отож ці написи грізно попереджували мене – не ходити, не ловити, не купатися, не дихати, не дивитися, не фотографувати, не знати і нікому нічого не казати. Звичайно, я перебільшую погрози новітніх українських поміщиків, але вони б того хотіли. Та, на щастя, їм цього ми ще не дали.

Знайшов я трубу «Букофрута». З неї чорним могутнім струменем чуріла чорна рідинна маса. Вона падала у річку Совицю і навколо пінилася вода. Біла піна у чорній воді була така велика, що здавалося, вона підніметься ще трохи вгору і затопить шведівські ставки та людські городи.

Вже давно зникло все живе у Совиці. А колись тут водилися раки (вони живуть тільки у чистій воді), плавали морени, щуки, коропи і карасі. Зараз не плаває нічого: тільки чорна вода і біла піна. І це вже не один день і не одну нічку, а з самого початку переробного сезону. Чому очисні споруди не очищають відходи? З цим запитанням ми звернулися до генерального директора «Букофрута» Лесі Степанівни Кучук. Вона відповіла коротко і зрозуміло:
– У нас все нормально. Були перевірки, і нічого негативного не зафіксували.
– А чому тоді чорна рідина з труби витікає у Совицю і вона бродить?
– З цього приводу звертайтеся до начальника лабораторії. Вона вам дасть кваліфіковану відповідь.

Ми зв’язалися з начальником екологічної інспекції Василем Дутчаком. Він пообіцяв провести комплексну перевірку фактів скидання відходів виробництва у річку Совицю.
Сільський голова Сергій Угринчук занепокоєний ситуацією. Бо вона виходить з-під контролю. Риба вже згинула вся. На черзі — забруднення джерельних вод. Якщо вони потраплять у людські криниці, то мамаївські люди вживатимуть не воду, а яблучне вино. Бо набрана рідина у кабінеті сільського голови вже почала бродити.
І не треба ніякого дива у Мамаївцях, аби перетворити воду у вино.
Петро Кобевко

peredplata