ДЕРЖАВА ДЛЯ СЕБЕ

Відзначивши двадцятиріччя незалежності, чимало українців замислилося: а для кого створена нинішня Українська держава? Відповідь невтішна – для декількох десятків родин мільярдерів та мультимільйонерів, в руках яких сконцентровано величезні багатства і політична влада. Для них й їхньої обслуги. А десятки мільйонів пересічних українців є пасинками цієї держави. Більшість з них живе у матеріальній скруті, їхні права не захищені, бо продажні суди стоять на сторожі багатіїв. Тим можна все – і чужу власність захоплювати, і чужим життям розпоряджатися на свій розсуд.

В Україні догниває найгірший варіант «совка» – уламок неправової держави, створеної Лєніним і Сталіним. Давно розгублено все краще, що існувало в СССР: швидке економічне зростання 30-60-х рр., розгалужена система соціального захисту, ефективна система освіти. Натомість розквітли зажерливість та безвідповідальність властей, безправність і відчуженість людей від влади, ще й помножені на моральну деградацію суспільства.

Невже із самого початку Україна була приречена на таку сумну долю? Хіба неможливо побудувати нормальну державу для всіх її громадян? Історичний досвід свідчить – для цього необхідна справжня національна еліта, котра найвищою цінністю вважає інтереси власного народу. Так будувалися США, інші успішні країни. Можна навести приклад створеної 1948 року держави Ізраїль. Її «батьками» була група вихідців Російської імперії, які виїхали в Палестину на початку ХХ ст. Це були представники соціальних низів, які не цуралися найважчої праці. Учитель за фахом, майбутній перший прем’єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон вважав, що спочатку треба створити єврейське селянство, і лише потім братися за державне будівництво. У Палестині він пішов у найми до місцевого єврея-землевласника і першого робочого дня вже розкидав гній у полі. Здобувши досвід селянської праці, під час Першої світової війни добровільно вступив до британської армії, щоб навчитися військовій справі. У віці 32-х років цей тендітний (всього 150 см зросту), хворобливий чоловік одягнув однострій рядового і взяв зброю в руки. З часом отримані навички були ним використані для створення армії оборони Ізраїлю. Любов до свого народу рухала Бен-Гуріоном все його життя і допомагала долати, здавалося б, нездоланні перешкоди.

Не меншу активність виявляв і майбутній перший президент Ізраїлю, вчений-хімік Хаїм Вейцман. Він багато зробив для формування єврейської національної ідеї. Відомий його афоризм: «Можливо, ми діти торгівців, проте ми онуки пророків!». За його дієвої підтримки створювався сучасний іврит, збагачувався науковою термінологією, стаючи державною мовою Ізраїлю.

Це були люди особливого ґатунку, внутрішньо вільні й відповідальні перед співвітчизниками. Уродженка Києва Голда Меїр у першому уряді Ізраїлю обійняла посаду міністра праці й соціального захисту. Вона відразу розробила план будівництва 30 тисяч квартир для репатріантів і втілила його в життя. А сама мешкала у невеличкій кімнаті на горищі, хоча могла за бюджетні гроші збудувати собі розкішний палац. Ставши 1969 р. главою уряду, негайно знизила податки з бідняків. З високої посади пішла добровільно, взявши відповідальність за те, що ізраїльські розвідники проґавили напад Єгипту і Сирії на її країну. До самої смерті могла чесно дивитися людям в очі. Не золотий унітаз залишила по собі, а сильну країну.

Підвалини успішної держави повинні закладати ті, для кого національні інтереси є найвищою цінністю. А не дрібненькі людці, перейняті лише особистим збагаченням і марнославством. Щодо останніх є класичний приклад. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. повстали раби на острові Гаїті. Вони створили державу, очолену «імператорами» і «королями» з числа вчорашніх чорних невільників. З неписьменних рабів почала формуватися «аристократія», представники якої йменували себе, як їм здавалося, дуже красиво: «маркіз Лимонад», «герцог Мармелад»… А своїм підданим життя створили зовсім несолодке. Дотепер Гаїті належить до найбідніших і найвідсталіших країн світу. Правителі набивають кишені, народ бідує.
За таким сценарієм «будують» і Українську державу. На жаль, для можновладців головним було збагатитися і потішити своє марнославство. Про їхні статки немає достовірної інформації. Але зовнішні ознаки пихатості демонструються відкрито. Скільки є в нас Героїв України без геройських подвигів, генералів армії без самої армії, скільки професорів та академіків без елементарної грамотності! Мало того. Якісь шахраї відкрито торгують нібито аристократичними титулами, і грошовиті люди тішать своє самолюбство, набуваючи розцяцьковані папірці з «родовими гербами». От-от з’являться анекдотичні «аристократи» на кшталт князя Дармопука, графа Регейла чи барона Козолупа. Їхні солідні черева прикрасяться стрічками та зірками блюзнірських «орденів», невідомих жодному спеціалісту з фалеристики – науки, що вивчає нагородні системи. Головне, аби цяцьки блищали. Блюзнірські брязкальця на сановних клоунах, пихатих і зарозумілих.

Вільні люди створюють справжню державу. Для себе. А раби можуть зліпити лише імітацію держави. Доки в Україні пануватимуть «совки», сформовані у тоталітарній неволі, доти і матимемо сурогат держави. Проте громадянське суспільство поступово визріває, і в ньому зароджується вільна людина. Саме така, яка згодом створить державу для всіх її громадян.

Новини Партнерів