На подвір‘ї Свято-Володимирського храму у селі Дубище Рожищенської громади було гаряче. Тут вирішували долю церковної громади.
А вона розділилася: частина людей підтримує вихід з УПЦ Московського патріархату, інша частина воліє залишитися у підпорядкуванні патріарха Онуфрія, – повідомляє «12 канал».
Зрештою, прихожани проголосували за перехід у лоно ПЦУ. Однак священник Михаїл Бодак залишився вірним УПЦ МП.
«Він подзвонив і сказав: «Мамо, має бути все українське, бо ми живемо в Україні. І з того часу я не можу це переступити. В нас батюшка дуже хороший, ніхто проти нього сюди не прийшов голосувати. Але в нас має бути все українське. Не для того загинув мій син…» – каже мама загиблого бійця.
«Якби у нас 1991 року була створена одна церква – не було б війни»
«Зараз весь світ бачить зло. Вже нема сірого, ні в кого немає питань. Є світле, на стороні якого наш народ, і темне, на стороні якого загарбник, який вбиває. РПЦ мало того що не засуджує, вона очолює оці вбивства, вона благословляє ці вбивства», – каже місцевий мешканець Олександр Дігалевич.
Тим часом прихильники УПЦ МП кажуть, що не розуміють, який зв’язок мають з російською церквою. Кажуть:
«В нас немає Московського патріархату, ми є Українська православна церква, яка підпорядковується Онуфрію».
Хоча про приналежність українського Московського патріархату до РПЦ свідчить як мінімум те, що патріарх Онуфрій є членом синоду Російської православної церкви.
Настоятель Свято-Володимирського храму отець Михаїл Бодак перехід до ПЦУ не ініціював. Каже, в якій конфесії прийшов – у такій і піде. Саме так, він залишиться вірним Богу.
«Зараз не на часі це робити, війна в Україні, і наша позиція – це молитва, і молимося за всіх: за воїнство наше, за війну, щоб і не було чути неї», – розповів священник.
Каже, що має своїх прихожан і буде молитися для них і за них. Решта ж, наголошує, прийшла його сьогодні розпинати. Хоча насправді священник перебільшує.
З усіх журналісти не знайшли жодної людини, яка була би проти отця Михайла. Вони ж вірять, що він підтримає рішення парафії.
«Я не можу примусити його перейти. Якщо він любить Україну і поважає наших військових, то значить, він перейде. Я так вважаю», – зазначає одна із прихожанок.
До збору підписів на церковному подвір‘ї дійшло не одразу. Прихожани раз за разом вступали у конфлікти і намагалися знайти правду. Тільки, як виявилося, в кожного вона своя.
«Це мало відбутися в далекому 1991 році. Якби у нас тоді була створена одна церква, була одна мова, не ділили нас на «рускоязичних» і «українськоязичних», ми б не мали зараз ні Криму, ні Донецька, ні Луганська, ми б мали мир в країні», – вважає місцевий мешканець Олександр.
peredplata
