Як у Заставні дитину судили

Як у Заставні дитину судили  Заставнівський районний суд нещодавно відзначився неабиякою справою – він засудив дитину. За крадіжку у сусіда майна, яке оцінене в 500 гривень. Подія трапилася за тиждень після настання хлопчині 14-літнього віку. Матері пояснили, що нічого страшного у цьому немає…

Уже коли було призначене засідання Апеляційного суду, коли відмовився від участі у ньому адвокат, давши зрозу-міти, що «нічого не зміниться», Світлана Г. у відчаї звернулася до редакції.

— Ніколи не думала, що таке може трапитися у мене в родині, — плакала молода жінка. – Того вечора (24 жовтня 2012 р. – Н. Б.) заснула, стомлена роботою, – надворі була осінь, отож справ мала доволі. Незрозуміле зникнення двох старших синів, котрі спали у іншій кімнаті — чотирнадцяти та восьми років — виявила тільки вранці, коли треба було відправляти їх та їхнього молодшого братика до школи.

З’ясувалося, що Дмитро та Святослав, попередньо поспілкувавшись з трохи старшим приятелем-односельцем Валентином, дізналися, що у його сусіда є якісна техніка, тож можна, мовляв, покористуватися чи навіть пограти в комп’ютерні ігри. Тим паче, що сусід дядько Юрій не зачиняє будинок та почасти буває напідпитку – навіть коли побачить хлопців, можна буде його обманути. Отож серед ночі брати вирушили до хати Юрія Б.

Оскільки господар залишив ключ у замку, легко відчинили двері, увійшли до оселі та вже склали в пакети системний блок, музичні колонки, плеєр, електроподовжувач і зарядний пристрій до мобільника, як раптом до приміщення увійшов Юрій.
Що керувало братами, невідомо. Адже вони зростають в родині чесних і порядних людей. Принаймні, так стверджують односельці. Мати самотужки виховує трійко «козаків». Може, саме батьківського плеча й не вистачає дітям, бо живуть з хворою бабцею, а дідусь уже теж старенький. Однак мама Світлана заради майбутнього хлопчаків старається зі всіх сил.

…Дядько Юрій викликав міліцію, котра одразу ж зафіксувала факт вчинення злочину та забрала хлопців до райвідділку – посеред ночі, без відома матері, присутності педагога, психолога…
Переляканих дітей до ранку утримували у вологому підвальному приміщенні – стіл та два стільці, більше нічого. Тамтешні працівники «повчали» братиків: зрозуміло, яким буде їхнє життя — на роботу не приймуть, до армії також не візьмуть, і нікому вони не будуть потрібні. Тож мусять відповідати, як скажуть, і край! Згодом змусили матір підписати всі «необхідні» папери. Світлана просила односельця, аби забрав заяву з міліції, що вона заплатить скільки той скаже. Але слідчий відповів жінці, що це вже неможливо. І якщо б так і трапилося, то судитимуть її, і значно строгіше, бо вона неналежно виховує своїх дітей.
Далі Світлана Михайлівна звернулася за допомогою до адвоката. За словами згорьованої жінки, і той не особливо намагався їй допомогти – вочевидь, знав матеріальний стан родини та, замість підтримати, звернути увагу на неприпустимі порушення прав дітей з боку правоохоронців при їх затриманні та поміщенні до ІТТ, сприяв у тому, аби чотирнадцяти-літнього хлопчака таки судили. Ніхто не надав жінці і консультації стосовно поведінки в суді – тому не дивно, що неповнолітнього Дмитра було визнано винним та засуджено до позбавлення волі на один рік з іспитовим терміном.

Суд, за словами Світлани, не зважив і на прохання Юрія Б. не карати дитину – мовляв, розберуться по-сусідськи. І припущення, що про його відсутність вдома та наявність дорогих речей в будинку хлопців повідомив усе той же їхній приятель, котрий як свідок на засіданні «показав, що нічого не знав про крадіжку», з братами не дружить, не повідомляв про речі, які є в будинку сусіда, бо навіть ніколи не був у нього вдома.

Не допомогли хлопчині й працівники служби у справах дітей районної адміністрації, сільська рада, вчителі рідної школи. Хіба не вони тлумачать вихованцям про їхні права, про Конвенцію ООН про права дитини, що ратифікована на теренах України ще в 1991 році? І де чітко записано, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Хіба дорослі, свідомі люди ніколи не оступаються? А скільком справжнім злочинцям вдається уникнути відповідальності, вдаючись до різноманітних методів, як це було, до прикладу, з колишнім керівником Заставнівщини Михайлом Бойчуком? Навіщо ламати життя хлопцеві, який так необачно спіткнувся, коли йому тільки виповнилося чотирнадцять, за 500 гривень? До слова, пакети з речами навіть не були винесені з будинку…

…Апеляційний суд Чернівецької області вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Між тим, Світлана Г. не хоче миритися з такою долею. Вона налаштована на подання каса-ційної скарги, буде звертатися також до уповноваженого з прав дитини при президентові України Юрія Павленка. Багатодітна мати стукатиме в усі двері, аби захистити свого сина та не дати підступній гідрі несправедливості понівечити його життя.
Наталія БРЯНСЬКА

Новини Партнерів