Віктор Янукович оголосив про намір звільнити низку губернаторів. Проте хто найбільше заслуговує на звільнення і хто насправді буде звільнений — два різних питання. Розглянемо їх по черзі.
Про свої плани позбутися деяких очільників місцевої влади Віктор Янукович заявив 16 жовтня під час виїзного засідання Ради регіонів у Борисполі. «У нас є багато претензій до голів обласних державних адміністрацій, по окремим є дуже негативні висновки, і це окрема розмова, і вона буде найближчим часом», — сказав президент. Можна навіть спрогнозувати, коли настане цей «найближчий час».
Янукович нагадав, що вже давно визначені принципи роботи та критерії оцінки керівників областей. Справді, щоквартально Міністерство економічного розвитку і торгівлі України на виконання постанови Кабміну готує бюлетень під назвою «Оцінка результатів діяльності Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій», в якому зводяться в єдиний рейтинг місця регіонів за чотирма десятками критеріїв. «І якщо наші голови не відповідають цим критеріям і оцінкам, будемо приймати рішення і готувати пропозиції», — повідомив президент. З цих його слів випливає, що губернаторів звільнятимуть після того, як буде готовий черговий бюлетень — за січень-вересень. Станеться це наприкінці листопада чи на початку грудня. Кінець листопада — це Вільнюський самміт, на якому керівництво України вислуховуватиме всяке-різне від представників ЄС. А от як раз на початку грудня можна буде відігратися на губернаторах.
П’ятірка кандидатів на виліт від Азарова
Попередній бюлетень, за січень-червень, визнав найгіршими результати Сумської, Львівської, Волинської, Херсонської і Закарпатської областей. Втім, у аналітичній записці, підготовленій Мінекономрозвитку за результатами цієї оцінки, наводиться дещо інший перелік аутсайдерів — «за інтегральними розрахунками без урахування міст Києва та Севастополя». До нього потрапили Сумська, Львівська, Херсонська, Закарпатська і Луганська області. Отже, навіть якщо керуватись офіційно оприлюдненою оцінкою, у Віктора Федорович є вибір, на яку п’ятірку звертати увагу: на ту, до якої увійшов губернатор Волині Борис Клімчук, чи на ту, у якій опинився керівник Луганщини Володимир Пристюк.
Звичайно, протягом третього кварталу показники регіонів дещо змінилися, тому можна очікувати змін і у п’ятірках аутсайдерів. Найбільші шанси потрапити до їх складу мають керівники Івано-Франківської, Донецької та Харківської областей. Однак можна стверджувати майже напевно: у разі, якщо у переліку кандидатів на виліт з’являться такі фігури, як голова Донецької облдержадміністрації Андрій Шишацький чи губернатор Харківщини Михайло Добкін, їхня доля вирішуватиметься з міркувань політичної доцільності, а не економічної ефективності.
Критерії для вжитку
Загалом кажучи, навіть в оцінці економічної ефективності керівників регіонів президент зовсім не зобов’язаний керуватися «інтегральним» рейтингом за чотирма десятками критеріїв. Натомість він може обрати певні критерії в якості «особливо важливих для людей». Про людей нагадав сам Віктор Федорович на Раді регіонів: «Нікого не треба умовляти працювати. Ми багато вже пройшли разом часу, щоб не розуміти, чи здатен ефективно працювати, чи ні, але від цього не повинні страждати люди».
Тут саме час перейти до питання про те, хто найбільше заслуговує на звільнення. Якщо говорити про економічні аргументи, то можна виділити п’ять чітко зрозумілих показників, які залежать від ефективності роботи місцевої влади і характеризують економічний клімат в регіоні. Нижче у таблиці наводяться місця регіонів за цими показниками (згідно з останньою наявною статистичною інформацією) та за рейтингом Кабміну (у версії за січень-червень з урахуванням Києва та Севастополя), а також сума місць. Позаяк нас цікавлять кандидати на звільнення, а не на ордени «За заслуги», то згідно з цією сумою місць визначено ступінь економічної НЕефективності, вказану у першому стовпчику зліва.
Варто бодай кілька речень сказати про п’ять додаткових показників. Капітальні інвестиції у розрахунку на одного жителя — це те майбутнє, яке закладається зараз. Чим вище цей показник — тим впевненіше люди можуть сподіватися на розвиток свого регіону. Динаміка доходів місцевих бюджетів — це теж характеристика розвитку, але вже конкретно бюджетної сфери, тобто тих державних і комунальних підприємств і закладів, які обслуговують місцевих жителів: ЖКГ, комунальний транспорт, освіта, охорона здоров’я тощо. Ці два показники входять до числа критеріїв, за якими складається рейтинг Кабміну, однак там вони губляться у загальній масі, попри свою принципову важливість.
Наступні два показники рейтинг Кабміну взагалі не враховує. Це динаміка заборгованості з виплати зарплати на одного працівника і динаміка кількості штатних працівників. Динаміка заборгованості означає, скільки гривень заборгували (чи, навпаки, повернули) кожному працівнику (в середньому) за останні 12 місяців. Натомість в урядовому рейтингу фігурує критерій «Темп зростання (зменшення) заборгованості з виплати заробітної плати, відсотків до початку року «Темп зростання (зменшення) заборгованості з виплати заробітної плати, відсотків до початку року». Це дуже дивний критерій. Наприклад, в якомусь одному регіоні на початок року була заборгованість 10 гривень на кожного працівника, а зараз вона зросла до 20 гривень на працівника. Темп зростання — 100%. А в якомусь іншому регіоні заборгованість складала на початок року 100 гривень на одного працівника, зараз — 150 гривень на працівника. Темп зростання — 50%, тобто вдвічі нижчий, ніж у першому регіоні. Отже, за логікою Миколи Азарова, який підписався під урядовою постановою, що затвердила цю методику, той регіон, де заборгованість на кожного працівника зросла на 50 грн. і зараз складає 150 гривень, є удвічі кращим, ніж той регіон, де заборгованість на кожного працівника зросла тільки на 10 грн. і зараз складає всього лише 20 гривень. Не потрібно бути Азаровим, щоб зрозуміти, що більш об’єктивним показником є динаміка заборгованості на одного працівника: якщо ця заборгованість зросла на 50 грн., то це безсумнівно гірше, ніж якщо вона зросла на 10 грн.
Подібним чином динаміка кількості штатних працівників означає, яка частина штатних працівників зникла з підприємств, установ, організацій (чи, навпаки, додалася) за останні 12 місяців. В урядовому рейтингу натомість є критерій «Співвідношення кількості створених та ліквідованих робочих місць, відсотків». Це теж дивний критерій. Візьмемо два регіони з однаковою кількістю робочих місць на початок року — наприклад, по 100 тисяч. Нехай в одному регіоні закрито 10 тисяч робочих місць, але відкрито 15 тисяч нових. Співвідношення створених та ліквідованих — 150%. І нехай в другому регіоні ліквідовано 1 тисячу робочих місць, а створено 2 тисячі. Співвідношення створених та ліквідованих — 200%, тобто краще, ніж у першому регіоні. Але перший регіон у підсумку збільшив кількість робочих місць зі 100 тисяч до 105 тисяч (на 5%), а другий — тільки до 102 тисяч (на 2%). Знову ж таки, більш об’єктивним показником є саме динаміка кількості штатних працівників: якщо ця кількість зросла на 2%, то це безперечно менше досягнення, ніж зростання на 5%.
Нарешті, п’ятий показник — рівень безробіття економічно активного населення працездатного віку (за методологією Міжнародної організації праці). В середньому по Україні цей рівень складає 8%. Уряд враховує дещо інший критерій — рівень безробіття економічно активного населення у віці 15-70 років (теж за методологією МОП). Його значення в середньому по Україні нижче — 7,5%, тому, мабуть, він більше подобається Кабінетові міністрів. Але у будь-якому разі рівень безробіття вартий особливої уваги, адже, як сказав Янукович, «не повинні страждати люди». Якщо додати до місць за рейтингом Кабміну місця за названими п’ятьма показниками, то найгірші результати (найбільшу суму місць) отримують Волинська область (117), Черкащина (116), Сумщина (113), Житомирщина (107) і Харківщина (98).
Політична доцільність
Окрім економічного клімату, вартий уваги і політичний клімат в регіоні. Характеризувати його можна, на нашу думку, рівнем скандальності губернаторів, а в якості термометра використовувати засоби масової інформації. Для дослідження частоти згадування губернаторів у ЗМІ у зв’язку з різними явищами, які псують політичний клімат, було зібрано і оброблено понад 25 тисяч новин і статей (у центральних і регіональних мас-медіа, представлених в інтернеті), які містять такі згадки, за період з початку минулого року по 20 жовтня нинішнього року. Охопити минулий рік було необхідно хоча б тому, що найважливіша минулорічна подія — парламентські вибори — досі не завершена і матиме продовження на перевиборах 15 грудня цього року. Окремо було проаналізовано частоту згадування губернаторів у шести контекстах, а саме: у зв’язку із скандалами чи конфліктами; у зв’язку з хабарництвом та іншими видами корупції; у зв’язку з заборгованістю із виплати зарплати; у зв’язку із страйками, пікетуваннями та іншими акціями протесту; у зв’язку з повідомленнями про фальсифікації на минулорічних виборах і ситуацією в проблемних округах; у зв’язку з іншими резонансними подіями і явищами. Нижче наводяться місця губернаторів за цими шістьма показниками. Згідно з сумою місць визначено ступінь скандальності, вказану у першому стовпчику зліва.
У цій таблиці бачимо безперечного лідера— столичного очільника Олександра Попова (у нього найменша сума місць — 8). Другий за скандальністю — кримський прем’єр Анатолій Могильов (22), до якого впритул наблизились губернатори Миколаївщини Микола Круглов і Харківщини Михайло Добкін (по 23). П’яте місце посівкерівник Донеччини Андрій Шишацький.
Кого і за що звільняти
Тепер можна скласти два рейтинги — економічної неефективності у дзеркалі офіційної статистики та скандальності у дзеркалі ЗМІ. Об’єднаний рейтинг складено за допомогою звичайного додавання ступеня неефективності та ступеня скандальності.
Першу трійку цього «антирейтингу» утворили керівники Харківщини, Черкащини і Херсонщини Михайло Добкін, Сергій Тулуб і Микола Костяк. Усі троє входять до числа шести губернаторів, які виявились найбільш невдалими в економіці, і водночас до числа восьми очільників регіонів, які протягом минулого і нинішнього років були найбільш скандальними. Кандидатом №4 на звільнення мав би стати губернатор Житомирщини Сергій Рижук, а за ним — його донецький і запорізький колеги Андрій Шишацький та Олександр Пеклушенко. Втім, арифметика не завжди є добрим порадником у вихованні кадрів. Цілком можливо, що більш зрозумілим уроком для решти губернаторів було б одночасне звільнення тих, хто є найпершими за економічною неефективністю, і тих, хто є найпершими за скандальністю.
Звичайно ж, можна піддавати сумніву доцільність врахування скандальності. Справді, влада не зобов’язана дбати про свій імідж в очах людей. Але якщо їй все ж таки заманеться щось змінити, то у таких випадках завжди радять спершу подивитися в дзеркало — наприклад, у дзеркало ЗМІ. На закуску читачам ми підготували ще два рейтинги. У першому з них наводиться перелік найбільш резонансних тем, з якими мас-медіа пов’язують псевдомера столиці Олександра Попова, і для кожної теми — її частка у загальному масиві скандальних новин і статей про Попова за 2012-2013 роки. Другий рейтинг дає аналогічний перелік для керівників решти регіонів.
Звісно, залишається спірним вагове співвідношення між економічною ефективністю і скандальністю. Наприклад, Київ є лідером серед регіонів за багатьма економічними показниками, але водночас столичний керівник Олександр Попов перевищує усіх інших керівників регіонів за скандальністю. Подібним чином однією з найкращих за низкою економічних критеріїв є Миколаївська область, але її керівник Микола Круглов у дзеркалі ЗМІ виглядає як один із найбільш скандальних, щоб не сказати одіозних, представників нинішньої влади. Завдяки рішенню Круглова балотуватися на перевиборах в окрузі № 132 здійсниться масштабне соціологічне дослідження, що для людей є головним у губернаторі: приємне чи корисне, якщо звичайно Корнацького не знімуть з виборчої гонки, а самі вибори пройдуть чесно. Сам Круглов вірить у перемогу корисності. Він вже встиг заявити, що має намір пред’явити виборцям результати своєї роботи на посаді губернатора. «Якщо програю — отже, погано працював», — стверджує голова Миколаївської ОДА. З цього можна зробити висновок, що з губернаторським кріслом він вже розпрощався, і тепер у нього єдина надія залишитися у владній обоймі — це стати депутатом.
Вадим Денисенко
Інститут стратегічного партнерства
peredplata
