Улітку 1933 року, у розпал Голодомору, в Харкові жив і працював австрійський інженер Александр Вінерберґер. І він все фотографував. А на вулицях тодішньої столиці Української СРР помирали з голоду українські селяни, що втікали сюди в пошуках їжі. Збиралися гуртами осиротілі вихудлі діти. Під крамницями – черги за хлібом. Найбільше ж на знімках – померлі від голоду: просто на узбіччях, попід парканами. Повз спокійно проходять люди. Виходить, картина тоді була звичною. Цього ж іноземця не могла залишити в спокої. Тож він, ризикуючи, все знімав.
Не відомо, як Александр Вінерберґер потрапив в Україну, чим тут займався. Скоріш за все він був одним із сотень іноземних \”спеців\” – спеціалістів, найнятих для будівництва великих індустріальних і промислових об\’єктів в УСРР, як-от Дніпрогес. Станом на грудень 1931-го таких в Україні було 1056: німці, американці, чехи та словаки, австрійці.
Фотокартки з Харкова голодного 1933-го, зроблені інженером Вінерберґером, уперше опубліковано у Відні 1935-го у книзі доктора Евальда Амменде \”Чи повинна голодувати Росія?\”. Їх оригінали дотепер зберігаються в Архіві Віденської дієцезії в колекції кардинала Теодора Інницира. Він 1933 року створив і очолював міжконфесійний комітет допомоги голодуючим Радянського Союзу, а його секретарем був Евальд Амменде. Комітет поширював в Австрії інформацію про голод в Україні, публікував у пресі.
В Україні фотокартки Александра Вінерберґера одним із перших використав і поширив історик Василь Марочко. 2007-го він опублікував їх у книзі \”Голодомор 1932-33 рр.\”. Завдяки інженерові Вінерберґеру маємо близько 30 знімків, зроблених під час Голодомору. Це майже третина з усіх уцілілих документальних фотосвідчень про цю трагедію – їх нині відомо трохи більше сотні.
Джерело: Gazeta.ua
peredplata
