Вчора прочитала, що мос Дмитру Табачнику, колишньому міністру освіти України, медальку учасника СВОковський генерал вручив. Ну і посміялась від душі.
Бо згадалося, що при всьому його злому генії, а він справді – талановитий мерзотник, була у нього така дивна дріб.язковість. Неконтрольована, прямо клептоманська тяга до політичної біжутерії (термін не мій – це перл Ліни Костенко). До незаслужених звань і нагород.
Відверто передерті кандидатська і докторська, прости Господи – академік, орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеню, орден Ярослава Мудрого, заслужений діяч науки і техніки… Ну, тренд зрозумілий:)
А сьогодні подумалось…
Нічому людину життя не вчить. Колись схоже саме це і коштувало йому найвищої в його біографії посади. Тоді в Києві говорили, що це Кучма працює Президентом в Адміністрації Табачника. Міра його впливу була нечуваною. Але навіть у Кучми впала планка, коли він дізнався, що до всіх докторів-академіків-заслужених Табачник намалював собі ще й звання полковника.
Йому сходили з рук дикі речі. Він вигнав геніальну Аду Роговцеву з її театру, щоб примою там царювала його бездарна дружина. Він прикрашав стіни Адміністрації шедеврами, виписавши їх з українських музеїв. А потім в музеї поверталися не оригінали, а копії. Але ніхто не наважився поставити його на місце. А оце бажання видати себе ще і за військового – саме це і стало причиною падіння.
Йому подобалось публічно принижувати. Упиватися владою і безкарністю. Пригадую, як він кричав на засіданні комітету на якогось чиновника. Гаркнув, щоб той встав, коли говорить «перед депутатами». У бідолахи попадали документи з рук, бо руки трусились. Було боляче на це дивитись.
В освіті він накоїв багато біди. До його рук прилипали цілі корпуси і гектари земель вузів. Переписувалися підручники історії, в тому числі заради того, щоб нагріти на цьому руки. Українців стравлювалося між собою як «східняки і галичани, бо це ж різні цивілізації». Але найгірше, що по ньому залишилося – ось це совкове нестримне бажання мати диплом, не маючи знань і вмінь.
В березні 2024 Табачника засудили заочно до 15 років за державну зраду. Це пройшло непоміченим, хоча що-що, а вирок- явно заслужений.
Але йому виявилось мало, прям як в Пушкіна про золоту рибку.
І в його колекції медальок з.явилася ще одна – учасника СВО.
Незаслужено, бо ж не воював.
І ніхто з його підлабузників не здогадався і не підказав… що тепер це 100% підтвердження того, що він – комбатант.
А значить – законна ціль для наших збройних сил і підпілля.
убогість – вона така
peredplata
