До медичного намету на Майдані зайшов хлопець.
Він шкутильгав на ліву ногу. Чуб змок від дощу. Це був студент 2-го курсу ЧНУ. Його поранив снайпер 20 лютого на вулиці Інститутській.
На щастя, рана виявилася неважкою. Розповів, що спочатку навіть не відчув болю. Біг через вулицю, а услід текла кров. Він не мав часу думати про себе. Бо саме у цей час розстрілювали дітей. Один за одним тоді падали наші герої, молоді хлопці, які першими вибігли з-за барикад і першими наразилися на кулі. Їх вбивали без роздумів. Цей хлопець, незважаючи на поранення, переносив своїх побратимів, прикривав їх щитом, хотів врятувати. А вони вмирали на його руках.
Він уже третю добу не може спати. Лікар була щиро здивована, побачивши його рану. Цей снайпер цілив йому в артерію. Куля пройшла у якомусь міліметрі від смерті. На щастя, не зачепила кістку.
Крізь втому його молоді очі посміхаються. Він навіть жартує.
— Дивіться, лікарю, рана уже затягнулася. На мені заживає, як на собаці.
Молода лікарка відвернулася і втерла сльозу. Потім простягла йому якісь порошки. А він відмовився.
— Та не треба мені нічого. Ви ж знаєте, що на мені заживає, як на собаці, — ще раз наголосив Василь.
Його звати Василем, йому ще нема 19 років.
Петро Кобевко
peredplata
