Не можу не поділитися криком своєї душі. А почалося все з побаченого випадково по одному з каналів ТБ інтерв’ю Вашої колеги, головного редактора журналу «VIVA!» Іванни Слаботницької (до речі, російськомовної). Йшлося про спецвипуск журналу «VIVA! Обличчя майдану», у якому журналісти, фотографи, редактори, відмовлялись від своїх гонорарів, аби передати кошти від тиражу в фонд «Небесної сотні». І захотілося мені купити цей випуск журналу.
Протягом тижня у різних точках продажу преси цього випуску журналу знайти мені не вдалося. І ось, в неділю, 6 квітня, зайшовши зранку до приміщення кіоску «Преса», розташованого на зупинці Чапаєва (а зараз О. Щербанюка, що символічно), я запитала у продавчині, чи є такий журнал, бо на вітрині його не побачила. З презирством фиркнувши: «Фу! Надоєлі еті майдани!», жінка жбурнула мені журнал з жовто-блакитною обкладинкою, ніби якийсь непотріб. На моє питання: «Чому ж Ви так кажете?», вона відповіла: «Нічєво харошево нет — вон, уже пенсію блокіруют». Коли я простягла їй 50-гривневу купюру, розраховуючись за журнал, жінка тим же тоном буркнула: «У мєня нєт сдачі» та забрала видання.
Через деякий час, розмінявши гроші, я повернулася до кіоску і таки купила журнал. Всю дорогу додому, їдучи в маршрутці, зі сльозами на очах я переглядала журнал з хронікою подій з 21.11.13. по 21.02.14. Багато пасажирів підглядали, коли я перегортала сторінки. І ще болячіше було згадувати ранкову зустріч з кіоскеркою. Поки доїхала, в голові промайнула думка: «Прости їй Боже, бо не відає, що чинить», тим більше під час Великого посту. Але, знову ж таки, випадково того дня по громадському ТБ я побачила розповідь батька хлопця, якого було застрелено 20 лютого. А потім — групу медиків, котрі з величезним відчаєм кричали «Слава Україні!!!» над померлими героями. І я дала собі обіцянку, що не буду мовчати. Нехай уся Буковина знає, які українофоби і брехуни (бо пенсію видають таки вчасно) працюють у кіоску «Преса», що на зупинці О. Щербанюка (Чапаєва).
Слава Україні!
Оксана ТИМЧУК , чернівчанка
peredplata
