Ще мiсяць тому Iгор Коломойський був вiдомий українцям як тихий аполiтичний мiльярдер, що живе у Швейцарії. Але всі знали, що він – власник щонайменше п\’ятьох гiрничодобувних комбiнатiв, одного з найбiльших банкiв України, феросплавних виробництв у Росiї та Румунiї, медiахолдингу, а ще кiлькох банкiв i футбольних клубів.
Утім сам Коломойський, статки котрого експерти оцiнюють у дiапазонi вiд трьох до шести мiльярдiв доларiв, нiколи не афiшував свого добробуту, бiльшу частину власного часу проводив на затишнiй вiллi на узбережжi Женевського озера поблизу всесвiтньо вiдомих курортiв Тонон та Евiан. Це й зрозумiло: попередня влада, яку прийнято булоназивати \”Сiм\’єю\”, поставила його на перше мiсце у списку тих, чиє майно клан Януковича збирався привласнити.
Однак революція та росiйська iнтервенцiя кардинально змiнили долю женевського українця. Покинувши свiй рай на французькому узбережжi, Коломойський несподівано погодився очолити Дніпропетровську область.
Ще вчора успiшний бiзнес-менеджер, з власного бажання, занурився у пекло громадянських та вiйськових конфлiктiв в Українi. І, як визнають навіть його критики, за короткий час зумiв продемонструвати свою ефективнiсть i якменеджер полiтичний.
Усе це, безумовно, сприяло неабиякому зростанню політичного рейтингу Iгоря Коломойського. Нинi навiть у далекому вiд Днiпропетровська Закарпаттi громадськi органiзацiї публічно вимагають призначення Коломойського на посаду прем\’єра. Мовляв, кращого антикризового менеджера – мудрого і масштабного – у країні немає. Чи справді Коломойський готується до нового етапу у своєму житті? Що ж змусило олiгарха-єврея промiняти спокiйний та розмiрений побут на український фронт, та ще й iз ризиком втратити свiй найважливiший актив – життя? У чому суть амбiцiй Коломойського та до яких горизонтiв вони його можуть завести?
Про це — у розмовi з директором Бюро регiональних проблем Iгорем Решетнюком та полiтологами Олегом Завадовським i Анатолiєм Сорокiним.
– Що, на вашу думку, спонукало Коломойського приїхати в Україну в такi буремнi часи, полишивши тиху швейцарську гавань?
О. Завадовський:– Я думаю, що Коломойський почав головну гру свого життя, призом у якiй стане тiньове або й офiцiйне лiдерство в країнi. Створюючи раду губернаторiв пiвденного сходу, вiн пiдвищує ставки в грi, в якiй центральна влада допускає фатальнi помилки. Якщо у Коломойського все вийде, вiн стає незамiнним для країни кризовим менеджером.
Решетнюк:– Нинi можна почути думку, що олiгарх Коломойський ненадовго очолив Днiпропетровську область. Мовляв, славний шлях у регiональнiй владi людини, котра начебто давно є громадянином Iзраїлю, а проживає у Швейцарiї, закiнчиться банальним виведенням його активiв з України, а будiвля адмiнiстрацiї Днiпропетровської областi нинi слугує мiльярдеровi лише тимчасовою ставкою для управлiння найглобальнiшим в iсторiї незалежної України виведенням коштiв iз держави.
Однак це надто спрощений висновок. Коломойський вiдомий як людина з нестандартним мисленням. I його похiд у губернатори ним ретельно прорахований. Очевидно, що Коломойський очiкує якихось преференцiй вiд нової влади, якщо вона, звiсно, втримається.
Тому фактор Коломойського – це олiгархiчний нацiоналiзм у чистому виглядi, коли великий бiзнес України згуртовується у протистояннi зовнiшнiй експансiї.
А. Сорокiн:– Не заперечуючи попереднi висновки, вважаю, що у Коломойського є висока стратегiчна мета – остаточно скрутити голову залишкам попереднього режиму, якi свого часу мали великi апетити на його бiзнес.
Чому ця мета висока, а не обмежується однiєю лише помстою?
Рiк тому Коломойський так говорив про Януковича i компанiю: \”Це цинiчна промислово-полiтична корпорацiя, яка переконана, що її iнтереси вищi вiд iнтересiв країни i народу, який живе в цiй країнi. Для неї влада – головна мета. Нехай рухне Україна, але залишиться Партiя регiонiв\”. Тому цiлком iмовiрно, що, знищуючи рудименти старої влади, Коломойський намагається провести своєрiдну люстрацiю, санацiю бiзнес середовища, вiдтак суспiльства загалом. Та думаю, що у нього є й ще одна стратегiчна мета, пов\’язана з його нацiональнiстю.
– Хто, до речi, нинi входить до його команди?
О. Завадовський:– Насамперед це його давнi бiзнес-партнери – Геннадiй Корбан, Борис Фiлатов, Олександр Дубiлет, Геннадiй Боголюбов, Олексiй Мартинов, Вадим Шульман, Михайло Кiперман, Iгор-Святослав Олiйник, Iгор Палиця.
В усiх цих людей, скажемо так, непроста доля. Ще в ходi мирної бiзнес-кар\’єри вони неодноразово потрапляли пiд автоматний вогонь та вибухiвку. На Корбана, наприклад, протягом останнiх восьми рокiв здiйснювали замах щонайменше тричi. Щоправда, на його ворогiв також були замахи, притiм значно успiшнiшi. Те ж можна сказати i про Фiлатова – юриста, журналiста, мiльйонера, а в майбутньому, iмовiрно, першого українського космiчного туриста. Принаймнi таку мрiю вiн оприлюднив. Одне слово, цим людям бути на вiйнi не вперше, тому в умовах нинiшнiх бойових дiй вони поводяться досить спокiйно та виважено, демонструючи непересiчнi менеджерськi здiбностi й успiхи.
– У чому полягають цi успiхи?
А. Сорокiн:– Я думаю, уже в самому фактi їх присутностi в Українi в такi непростi для неї часи. Наведу один iсторичний приклад. Соломон, глава Вiденського будинку сiмейства Ротшильдiв, був символом стабiльностi та благополуччя Австрiйської iмперiї. У жовтнi 1845 року вiн вирушив до Франкфурта на чергову сiмейну раду. У цей час рiзко впали цiни на Вiденськiй бiржi. Глава уряду князь Меттернiх написав панiчного листа Соломоновi, вимагаючи його негайного повернення до Вiдня. Соломон повернувся — i цiни одразу стабiлiзувалися. Тобто фiзичної присутностi Соломона Ротшильда у Вiднi виявилося досить для повної стабiлiзацiї ситуацiї.
На перший погляд дивно, але саме акула бiзнесу i меценат єврейської громади Iгор Коломойський, котрий вiдремонтував тунелi вздовж Стiни Плачу та вiдродив iз руїн старовинну синагогу \”Хурва\” в Старому мiстi Єрусалима, сьогоднi виступає в Українi як державоцементувальний фактор. Саме Коломойський пiсля лайливого дiалогу в Женевi допомiг вилiкуватися вiд сепаратизму меровi Харкова Геннадiю Кернесу.
О. Завадовський:– З огляду на тi кроки, до яких Коломойський вдався на посту губернатора Днiпропетровщини, можна дiйти висновку: це – людина, котра володiє потужним креативом, умiє передбачати ситуацiю та ризикувати, працювати на випередження i не боїться робити таке в умовах, коли без максимального ризику домогтися успiху неможливо. Його риторика повнiстю позбавлена елементiв пацифiстського стилю i продиктована ситуацiєю воєнного часу. Чого вартує лише його обiцянка перетворити Днiпропетровськ у Сталiнград для Путiна!
I. Решетнюк:- Так, Коломойський уже створив дiєву iнфраструктуру територiальної оборони, взявши за основу знаменитий iзраїльський \”Цахал\”. Тобто вiн не просто сформував вiйськовi пiдроздiли типу батальйону \”Днiпро\” з народних ополченцiв, але й домiгся координацiї мiсцевої влади, силових вiдомств та населення областi. Передбачив усе: вiд видачi зброї населенню i охорони комунiкацiй на випадок парашутного десанту й до запасних каналiв зв\’язку мiж керiвниками. Притiм Коломойський закликав керiвникiв держави наслiдувати його приклад i пiдготувати мобiлiзацiйний план, перевiрити готовнiсть усiх служб до бою тощо.
А ще Коломойський умiє дiяти творчо. Наприклад, iнiцiатива приєднання частин Донецької та Луганської областей до Днiпропетровщини — блискуча спецоперацiя, що є альтернативою параду мiсцевих \”референдумiв\”. До таких же ж, можливо i дещо зухвалих iдей можна зарахувати й грошовi винагороди за росiйських диверсантiв та 100 мiльйонiв за \”голову Путiна\”.
– Отже, Путiн тепер вважає Коломойського особистим ворогом?
А. Сорокiн:– Так, саме тому Путiн прямо сказав, що тi кримчани, якi брали кредити в банку Коломойського, можуть їх не повертати. Сьогоднi фактично триває персональна вiйна мiж Путiним i Коломойським, причому це вiйна на фiзичне знищення. Вiдомо, що Коломойський найняв особисту охорону з iзраїльських фахiвцiв, оскiльки знає, що Путiн дав вказiвку на його фiзичне знищення, i нинi росiяни шукають шляхiв, аби якомога ближче пiдiбратися до українського олiгарха. Погодьтеся, не кожен ризикне мати такого собi ворога.
Утiм на вiйнi – як на вiйнi, й основне завдання Коломойського нинi не в тому, аби створити демократичнi Афiни, а в тому, щоб сформувати боєздатну Спарту, зберiгши саму державу та сформувавши нову українську iдентичнiсть. Тим бiльше, що Днiпропетровщина з її ресурсами – як стартовий схiдний регiон – дуже пiдходить для цього завдання.
– Чи можемо ми сьогоднi говорити про те, що амбiцiї Коломойського як полiтичного менеджера не скiнчаться нагубернаторствi?
А. Сорокiн:– Генрi Форд колись казав: \”Менi простiше не стати президентом, а купити президента\”. Донедавна Коломойський послуговувався саме цим принципом. Як власник потужного медiахолдингу, вiн здатен був формувати потрiбний йому iнформацiйний фон. Крiм того, Коломойський вiдомий i тим, що часто i щедро iнвестував в українську полiтику та полiтикiв, забезпечуючи собi широке представництво у парламентi та, вiдповiдно, вплив на ухвалення рiшень в органах центральної влади.
Однак нинiшня дiяльнiсть Коломойського демонструє, що вiн уже перерiс цю сентенцiю. Олiгарх розумiє, що веймарський перiод iснування України пiдходить до кiнця i пора запрягати нових коней, вiдправляючи старих на забiй. Цiлком iмовiрно, що такою новою \”конячкою\” Коломойський бачить себе – для початку, як очiльник, наприклад, нового уряду.
I. Решетнюк:– Так, призначенням свого соратника Iгоря Палицi губернатором Одещини Коломойський фактично продемонстрував, що бере на себе полiтичну вiдповiдальнiсть i стає своєрiдним президентом пiвденного сходу без виборiв та коронацiї. Тому цiлком iмовiрно, що його амбiцiї вже у найближчому майбутньому сягнуть i прем\’єрського поста. Адже Iгор Коломойський i справдi дуже амбiтний гравець. Заробити мiльярди – це для нього вже не так цiкаво, як врятувати i переформувати цiлу країну.
– Чи може людина, котра акцентує на своїй єврейськiй iдентичностi, стати в майбутньому очільником України?
О. Завадовський:- Стосовно його iмовiрного президентства, то для гiпотетичного кандидата-єврея ситуацiя наразi не надто приваблива. Так, згiдно iз соцопитуваннями, 47 вiдсоткiв українцiв не проголосували б за єврея, попри його професiйнi здобутки та квалiфiкацiю. Тодi як у США, наприклад, за кандидата-єврея готовi голосувати 89 вiдсоткiв опитаних.
Та, як стверджують соцiологи, цi цифри залежно вiд розвитку подiй можуть суттєво змiнитися. Адже одна рiч, коли людям пропонують голосувати за абстрактного єврея, й iнша – коли йдеться про людину, котру знають i поважають. До речi, цей принцип уже працює на мiсцевих виборах мерiв, де євреї були досить успiшними.
Юрiй ГРИЦИК
«Експрес»
peredplata
