Забрехався Кремль. Вже й весь світ це побачив. Коли російською ракетою збили малоазійський Боїнг 777 з майже трьома сотнями людей на борту, Путін з усіма своїми штатними брехунами почав гарячково переводити стрілки на Україну. Й робили вони це так недолуго, що дискредитували себе остаточно. Відомо ж, що увесь путінський режим тримається на брехні, яка дотепер не лише дуже ефективно спрацьовувала всередині Росії, а й впливала на громадську думку багатьох країн світу. Тепер же серед світової спільноти з’являється все більше свідчень зміни настроїв щодо російської політики.
Путінська Росія і сучасний світ
Можна згадати лише декілька фактів: США і Велика Британія останніми днями гостро вимагають від Росії припинити підтримку терористів на Сході України. Прем’єр Нідерландів Марк Рютте закликав Путіна взяти на себе відповідальність за дії цих бойовиків. Міністр закордонних справ Румунії Тітус Корлецян висловив надію, що після катастрофи з Боїнгом Росія зробить висновки і негайно припинить політичну й військову підтримку терористів в Україні.
Чому європейські політики так пізно почали «прозрівати»? Відповідь досить цинічна. Доходи від нафти і газу дозволяють Кремлю підкуповувати політиків і журналістів тих держав, від яких чимало що залежить на планеті. Фахівці називають різні суми, які щорічно витрачаються на створення позитивного іміджу РФ у світі: від 1 млрд. до 1,8 млрд. доларів США. А скільки ще неможливо підрахувати, тому що йдеться не про конкретні суми, передані з рук у руки! Наприклад, відставних західних по-літиків, які раніше відстоювали російські інтереси, у пенсійному віці прилаштовують на хлібні посади у представництвах російських фірм за кордоном. Довгий час ця система працювала на шкоду інтересам як самої об’єднаної Європи, так і спрямовувалася на дискредитацію України. Нас звинувачували в тому, що ми «крадемо газ» із трубопроводів, що йдуть на Захід. Європейців лякали міфічним «зростанням фашизму, антисемітизму і ксенофобії» у нашій державі, відволікаючи тим самим увагу світової громадськості від неонацистських тенденцій у самій Росії.
Путіну вдалося переконати багатьох європейців у тому, що в Україні він захищає «російськомовних» від репресій «фашистів-бандерівців», рятує етнічних росіян від українського «геноциду». Західні мас-медіа з весни цього року залюбки цитували вигадки путінської пропагандистської машини про «народне повстання на південному сході України» і «звірства українських карателів проти мирного населення». Успішно формувалися антиукраїнські стереотипи у головах тих, хто звик некритично споживати продукт, який пропонують улюблені телеканали. Правда, у ЗМІ демократичних держав постійно присутні різні точки зору, тому споживачі інформації завжди мають вибір. Тож і ставлення до України у тамтешніх суспільствах формувалося досить різне. На жаль, нас там знають мало і рідко сприймають як «своїх».
Але загибель мирних людей у донецькому небі повсюдно сприйнята однаково. Для багатьох країн це стало шоком. Подібні терористичні акти не мають виправдання в очах нормальних людей, і розплата за них не забариться. Коли 1983 року совєтський винищувач збив південнокорейський Боїнг із сотнями пасажирів на борту, Захід виніс остаточний вирок кремлівській «імперії зла». Не минуло й десяти років, як вона розпалася. А 1988 року терористичний акт проти американського пасажирського літака вчинили лівійські убивці за наказом Каддафі. Хоча Муаммар згодом покаявся і навіть виплатив мільярди доларів відшкодування родинам загиблих, його доля була вже визначеною. Жахливою смертю довелося помирати «лідерові лівійської революції» у бруді стічної канави під ударами розлюченого натовпу. Довго ще знущалися над його трупом рядові повстанці.
Кремль викручується
Мабуть, такі картинки нині мерехтять перед очима Путіна. Він намагається уникнути подібної долі, розкручуючи маховик дезінформації. Але навіть найдосконаліша брехня рано чи пізно розлітається на друзки при зіткненні з правдою. А російські пропагандисти з переляку вигадують такі дурощі, які розсипаються ще в момент конструювання. Чого лише варта московська версія удару «укропівської ракети» по малайзійському лайнеру, який буцімто «бандерівці» прийняли за літак Путіна, що повертався з Латинської Америки. Над цією вигадкою посміявся весь світ. А слідом за нею з’явилася не менша дурість про «приречений літак, наповнений мерцями», ліквідований американськими спецслужбами та їхніми «прислужниками з київської фашистської хунти» для дискредитації самого Путіна. Нормальні люди повірити такому нездатні, але російське суспільство вже настільки отруєне дезінформаторами, що переважна більшість росіян продовжує некритично ковтати пропагандистську облуду.
Здається, навіть свідомість російської правлячої верхівки остаточно отруєна постійною брехнею. Професійні дезінформатори на кшталт Кисельова чи Соколова втратили не лише будь-які залишки професійної етики, а й ементарний інстинкт самозбереження. Провідні брехуняки вдаються до таких фальсифікацій, якими гребував навіть головний гітлерівський пропагандист доктор Йозеф Геббельс. Він розумів, що брехня має бути правдоподібною, інакше їй ніхто не повірить. Тому час від часу вимушений був зупиняти патологічного антисеміта Юліуса Штрайхера, який у своїй газеті «Штурмовик» міг надрукувати грубу вигадку про «ритуальне вбивство євреями німецької дитини». Гітлерівський міністр пропаганди вважав, що така свідома неправда дискредитує Німеччину в очах світової громадської думки. До речі, Штрайхера у 1946 році за вироком Нюрнберзького трибуналу повісили, а Геббельс за рік до цього скінчив життя самогубством, аби не опинитися на тій же шибениці.
Чому російські професійні дезінформатори вважають, що їхня доля буде кращою? Коли вони запускали в ефір брехню про «розп’ятого карателями у центрі Слов’янська трирічного хлопчика», то могли би згадати, що чекає на свідомих розпалювачів міжнаціональної ворожнечі після перемоги здорового глузду. Не лише події сімдесятирічної давнини дають наочний приклад: в середині 90-х рр. в африканській Руанді спалахнула громадянська війна, у ході якої відбувалися етнічні чистки. Десятки тисяч людей були знищені лише за своє етнічне походження. А після війни винуватці геноциду понесли заслужене покарання. У тому числі й журналісти, які закликали до різанини. Дехто з них сів у тюрму на все життя.
Путінський режим не вічний. Убивством невинних людей він лише наблизив свій кінець, ще й власною безумною брехнею відштовхує від себе тих, хто донедавна ставився до кремлівських агресорів поблажливо. Гаазький трибунал – це не Басманний суд у Москві, що виносить вироки на догоду Путіну. А кремлівське керівництво робить все, аби якнайшвидше потрапити на його широку лаву. Адже доведеться відповідати не лише за убивство пасажирів Боїнга 777, а й за всі попередні злочини, безкарність яких і спровокувала нинішню трагедію. Декілька років тому зійшла Путіну з рук катастрофа під Смоленськом літака з польським президентом Качиньським. Проковтнув світ і колоніальні війни Росії проти Чечні, Грузії тощо. Не реагував як слід і на провідну участь Кремля у кровопролитті на Донбасі.
Сепаратисти влучили не лише у Боїнг, але і у себе
Втім, катастрофа Боїнга все ж вплинула на громадську думку Заходу. Особливу реакцію викликало мародерство донецьких терористів та їхні спроби завадити роботі комісії, що розпочала розслідування жахливої події. А такі речі безкарними не лишаються, що зрозуміли і сепаратисти. Серед керівництва терористичних ДНР і ЛНР перспектива відповідальності викликала паніку, і одіозні ватажки тамтешньої бандючні розбігаються увсебіч. Коли мозку не вистачає, то біжать у Росію, де зовсім не потрібні живі свідки нелюдського злочину. А місцеве населення починає фізично знищувати криміналізованих псевдоповстанців. Зростає дезертирство в лавах сепаратистського «ополчення», озброєного і керованого Росією.
У самій же РФ все менше знаходиться «добровольців», готових за великі гроші воювати на Донбасі. Поступово в країні дізнаються про справжні масштаби втрат, тому кількість найманців скорочується. Але вербувати їх не припиняють, використовуючи для цього весь пропагандистський механізм РФ. Ро-сійське телебачення, ніби нічого не сталося, продовжує свою постійну брехню про «українських карателів», видаючи вбивства терористами мирних жителів і руйнування їхніх будинків за дії українських збройних сил. Ця отрута ще діє не лише у самій Росії, а й у тих районах Сходу України, де не вимкнені російські телеканали.
Терористи діяли рішучіше: відразу вимикали українське і підключали російське телебачення. Коли ж їм доводилося відступати, то знищували телевежі, як у Слов’янську – щоб перекрити для місцевого населення доступ до українського інформаційного простору. Їм краще було залишити людей в інформаційному вакуумі, щоб ті пережовували старі російські стереотипи і споживали різноманітні плітки, запущені московськими пропагандистами. Таку отруту розповсюджують і в соціальних мережах, намагаючись викликати паніку в усій Україні й підриваючи довіру до української влади. Вона діє на легковірних людей, а також на тих, хто завжди був орієнтований на старі совєтські цінності. Є категорія «старих комсомолок», які психологічно продовжують жити в СССР, органічно не сприймаючи нічого українського. Але йдеться не лише про старих маразматичок: під впливом пропагандистської отрути перебуває і чимало людей продуктивного віку. Вони були серед так званих «повстанців», що зі зброєю в руках розпочали криваву боротьбу проти України за «возз’єднання з Росією».
Обдурені й не здогадувалися, що Путін їх по-шулерськи використає і кине. Плани у нього масштабні – для їхньої реалізації потрібна була вся Україна, найменше ж — весь Схід та Південь нашої країни. Але спровокувати збройні виступи на такій великій території не вдалося – переважна більшість мешканців тих регіонів проти України не піднялася. Навпаки, там різко зросли патріотичні настрої, почалося формування добровольчих батальйонів для захисту України. А проти єдності нашої держави за зброю взялися лише там, де пропагандистська діяльність Москви велася найбільш інтенсивно і системно. До речі, стають відомими й вражаючі факти: на Донеччині табори терористів діяли з 2009 року! Отже, ретельна підготовка до нинішнього кровопролиття йшла ще відтоді.
Як долати наслідки дезінформації
Донецькі олігархи, які повністю контролювали і нещадно грабували регіон, готувалися у разі необхідності стверджувати свою владу за допомогою зброї. В їхніх руках опинилися високодохідні промислові підприємства і шахти, фінансові установи, а також контроль над державним кордоном. Через нього ж великим потоком ішла контрабанда, що приносила величезні прибутки. З Афганістану і Південно-Східної Азії через Росію таємними каналами переправлялися наркотики в Європу, і донецький кримінал заробляв на цьому шалені гроші. Регіональна верхівка вела роз-кішне життя і поширювала свою владу на всю Україну, а простолюд ледве зводив кінці з кінцями. Хазяї Донбасу всіляко придушували його соціальну активність. Не випадково відсоток алкоголіків та наркоманів там був помітно вищим за загальноукраїнський, як і рівень злочинності.
Регіональні засоби масової інформації перебували в руках донецьких олігархів, і через них у свідомість донеччан вливалася підступна отрута. У всіх бідах звинувачували Україну, розпалювали ненависть до української мови і культури. Неосвічена, антиінтелектуальна частина сус-пільства велася на ці пропагандистські фінти. А російське телебачення пропонувало їй ідеалізовану картинку життя в «матінці-Росії». Відтак і формувалася та маса, яка потім радісно зустріла озброєних російських диверсантів. А коли почали роздавати зброю, жертви дезінформації й декласовані елементи залюбки схопили автомати і взялися запроваджувати свої порядки у Донецькій та Луганській областях. Убивства, пограбування, зґвалтування налякали мирних людей, примусили їх або ховатися по домівках, або виїжджати з регіону. Тут почалася активна фаза АТО із застосуванням артилерії, авіації, бронетехніки.
Сепаратисти отримували з Росії все більше зброї, у тому числі танки, установки залпового вогню «Град», протитанкові та зенітні ракети. Цю техніку застосовували активно. За час антитерористичної операції за допомогою зенітної зброї вони збили 14 літаків і вертольотів, загинуло близько 400 людей. Російське телебачення із захопленням показувало кадри падін-ня збитих українських літаків і радісно коментувало загибель наших льотчиків. У душі телеглядачів вливалася ненависть, чимало з них неприховано радіє смертям наших військовослужбовців.
Прозріння до споживачів російської дезінформації у самій РФ ще не прийшло. Точніше, там є декілька відсотків населення, яке не ведеться на пропаганду ненависті й війни, а дехто навіть не боїться висловлювати свої симпатії українському народу, котрий продовжує важку боротьбу за власну свободу і незалежність. На Сході ж України розпочинається процес одужання від спожитої отруєної російської телепропаганди. Він буде важким і довгим.
Протиотрута є лише одна – правда. Перед українською журналістикою стоїть важливе завдання: доносити до читачів, глядачів, слухачів правду про події, що відбуваються у нашій країні. А правда часто буває жорстокою, складною, суперечливою. Щоб її сприйняти правильно, суспільство має остаточно дозріти. Цей процес нині йде в Україні, закладаючи підвалини майбутнього.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
