СОЛДАТСЬКА ДРУЖИНА

СОЛДАТСЬКА ДРУЖИНАНа тлі останніх подій, коли багато матерів та дружин з вимогою не відправляти своїх синів та чоловіків захищати Україну перекривають шляхи-дороги, розповімо про жінку, по-справжньому гідну звання солдатської дружини.

Звуть її Юлією. Молода, енергійна, життєрадісна. Незважаючи на тінь смутку в очах, зажди зустрічає нас з посмішкою.
Чоловік Анатолій служить на Сході уже 3 місяці. Від’їжджав туди, коли Юля була на останньому місяці вагітності. Народжувала уже сама, тато до сьогоднішнього дня ще не бачив свого сина. Окрім малюка, подружжя має 14-літню донечку Настю. Вона допомагає мамі доглядати маленького братика Іванка, котрому нещодавно виповнилося 2 місяці.
Дівчата кажуть, що їхній день починається з дзвінка від Анатолія, адже рідний голос в телефоні дає їм наснаги та зменшує тривогу.
— Толик завше каже, що з ним все добре, що там не страшно. Але я знаю, що це не так. Він намагається вселити в нас віру в те, що перебуває у безпеці, – розповідає Юля.
І справді, спілкуючись з військовими, я постійно чую, що там все спокійно, що не потрібно хвилюватись. Вони запевняють у цьому, попри те, що у слухавці чути гул вертольотів та звуки пострілів. І розумієш, що це справжні герої, мужні захисники, які не знають страху та вагань. І наш спокій додає їм наснаги безстрашно йти у бій.
— Знати, що він живий, – тепер це для нас найбільше щастя. Ми не звертаємо уваги на побутові проблеми, дрібні незручності й життєві негаразди, а просто чекаємо повернення тата з війни, – говорить Юля.
Настя, незважаючи, на зовсім юний вік, поводиться по-дорослому, у всьому допомагає мамі. Разом з подругами зі школи пише листи воїнам та малює для солдатів малюнки. Настя знає, що у цей нелегкий час повинна бути підтримкою для мами:
— Поки тато воює, захищаючи Україну від ворога, ми все ж маємо чоловіка у своєму домі – це двомісячний Іванко. Ми знаємо, що коли він виросте, то буде таким же мужнім і безстрашним, як наш батько.
Ці скромні та милі дівчата смиренно чекають свого чоловіка і батька. Вони не йдуть перекривати дороги, не вимагають соцдопомоги та пільг, а просто терпляче чекають, не втрачаючи сподівань і живучи надією від дзвінка до дзвінка з війни.
Ось такі героїні живуть у нашому місті. І дуже хотілося б, щоб жіночки, котрі стоять на трасах, та попи, які їм допомагають, просто зазирнули в очі Юлі. Чи такій, як вона. Бо в тих очах, очах витривалих і мужніх дружин солдатів віддзеркалюються справжні цінності. Цінності, заради яких йдуть у бій та не шкодують свого життя справжні українські воїни-патріоти.
Слава мужнім українським жінкам!

Ольга КОБЕВКО, лікар, волонтер

Новини Партнерів