Це – не держава, це – злодійська \”малина\”, що насилу імітує правосуддя і державні процедури.
Засідання Шевченківського районного суду в тюремній камері, з лежачою на нарах Юлією Тимошенко, з не допущеними в ізолятор журналістами і захисниками – все це, поза всяким сумнівом, увійде в світову історію права як яскравий приклад демонстративного абсурду, що не прикрите ніякою пристойністю, і не вважає своїм обов\’язком приміряти фіговий листок закону. Те, що ця гротескна комедія проходить всього за 11 днів до саміту Україна – Європейський Союз, в ході якого українська сторона хотіла б парафувати угоду про асоціацію з ЄС, тільки підсилює неправдоподібність того, що відбувається.
Те, що при цьому активна частина громадян намагається провести референдум, щоб довести свої європейські пріоритети – на тлі такого ось суду – переконує, що і саме українське суспільство живе в одній реальності, а весь інший світ – в іншій.
Громадяни, дорогі, ну яка Європа? Ну не буває такого в Європі – засідання суду у тюремній камері. Навіть ті з вас, кому три тисячі разів не подобається Тимошенко, хто вважає її злодійкою, російський газ – дорогим, а вирок – справедливим, могли б замислитися над тим, що ви живете в країні божевільних, в якій суд прибуває до лежачого на нарах заарештованого, закриває за собою всі двері на замок і починає обговорювати питання про його арешт.
Ця історія взагалі – не про Тимошенко. Вона – про нас з вами, про рівень юридичної культури та цивілізованості в країні, яку ви хотіли б бачити в Європі, але таке, вибачте, навіть в Євразії не поміщається. Тому я багато чого можу розповісти про російське і білоруське правосуддя, я писав на тему роботи судів у Москві і Мінську не один саркастичний коментар, але такого не пригадаю. Не уявляю собі суду в тюремній камері!
Навіть Ходорковського, якого російська влада ненавидить не менше, ніж українська Тимошенко, на час другого процесу вивезли з колонії, в якій він відбував термін за першим вироком – і відправили назад тільки після того, як були дотримані всі необхідні процедури. Так, викликає питання сам хід процесу над опальним \”олігархом\”, так, мало у кого є сумніви в заданості вироку, але суд хоча б проходив у будівлі суду, а не в колонії – з захистом, журналістами, прихильниками Михайла Борисовича у залу суду. Не в камері!
В камері – це щось вже з сталінських часів, де підсудних – якщо можна так назвати, призводили на засідання \”трійок\” прямо в будівлі в\’язниці і там же і грохали після винесення вироку. Але це теж не дуже вдале порівняння, тому що таким чином функціонувала сталінська злодійська держава, для того, щоб \”трійки\” діяли, необхідно було спеціальне – нехай і приховане від очей – рішення влади. Так, і до того ж це держава ні до кого не хотіла приєднуватися ні до якої Європі, навпаки – вона сама було центром нової цивілізації узаконеного вбивства невинного і весь інший світ хотіла приєднати до себе.
Це і вражає найбільше: розмови про європейськість – або евразійськість, кому як подобається – на тлі узаконеного безправ\’я. Адже це не держава, це – злодійська \”малина\”, що насилу імітує правосуддя і державні процедури. А така не може ні до чого приєднатися, не може ніяк функціонувати. Вона може тільки красти, оббирати і брехати. І потім пропасти. Джерело newsru.ua, світлина risu
А часівцям нагадалась стаття, яку ми публікували рік тому. А тому нагадаємо її.
«Шпанізм», або великий східний «браток»
Швидкість, з якою демократична поки що Україна проходить усі стадії, котрі проходила й Росія (від встановлення контролю над судами до використовування влади як інструменту збагачення), вражає. Такої стрімкої еволюції не спостерігалося навіть у Киргизстані Курманбека Бакієва. Можна говорити про особливу ідеологію пострадянських держав, і я пропоную називати цю ідеологію «шпанізмом». Або, якщо хочете, thugism.
Шпанізм – це коли країною керує шпана, з усіма притаманними їй звичками і світоглядом. Історія України останніх кількох місяців чудово ілюструє таку теорію і практику.
Чотири історії шпани
Перша історія – це, звичайно, перегляд Конституції. Конституційний суд визнав незаконною Конституцію, що була чинною упродовж шести років, і країна з парламентської республіки перетворилася на президентську. Фактично, суд повернув президенту Януковичу ту повноту влади, якої не було у президента Ющенка.
Республіки бувають і парламентськими, і президентськими, а тому сама по собі зміна Конституції – справа конституційна. Тут важлива не сама зміна, а те, як вона була зроблена. З формальних мотивів суд (а не референдум) визнав Конституцію недійсною. Просто вражає ступінь нахабства: країну ділять, як свічковий заводик, рішенням суду, добре, що хоч не міста Жмеринки.
Друга історія – «Криворіж-сталь». Відразу після Помаранчевої революції прем’єр Тимошенко відібрала у Пінчука «Криворіжсталь», яку було приватизовано за копійки, і продала на нормальному аукціоні за 4,8 мільярда доларів Лакшмі Мітталу. А це, між іншим, грошей до біса!
Крім грошей, були й інвестиційні зобов’язання. Настав 2008 рік. Ринки обвалилися. «Арселор» (нагадаю, що Міттал об’єднався з «Арселором», внаслідок чого утворилася найбільша у світі сталеливарна компанія) попросив українське «Росімущество» переглянути частину зобов’язань. «Росімущество» переглянуло. І щойно до влади прийшов Янукович, одразу ж з’явився черговий позов у черговому суді. Мовляв, Міттал не виконав інвестиційних зобов’язань, треба «Криворіжсталь» у нього відібрати. Та це ж «Росімущество» дозволило! Ні, відповідає позивач, з’ясовується, питання має вирішуватись на засіданні Кабінету міністрів. Вибачте, але це ваша справа, де ви повинні були його розглядати. Міттал тут у чому винний?
Історія ця, на щастя, закінчилася благополучно. Янукович поїхав до Франції й там у нього відбулася, судячи з усьо-го, жорстка розмова з Саркозі. Після чого український президент навіть не робив вигляд, що не може додзвонитися ґенеральному прокурору, а з блатною простотою сказав, що, мовляв, до наступного суду ця справа навіть не дійде.
Та зрозуміло, що це зовсім не кінець, а тільки початок. Тут важливий принцип. До влади прийшла шпана. Шпана, яка простодушно розуміє процес керування державою як процес наїзду на лоха. Те, що лох тепер називається «Арселор», не змінює світогляду крутих пацанів. У них лише дух перехоплює від можливостей, що відкриваються.
Історія третя – це, звичайно, «РосУкрЕнерго». Господар «РосУкрЕнерго» пан Фірташ став головним комерсантом України, потіснивши з цієї посади Рината Ахметова. Я взагалі передбачаю для Ахметова сумне майбутнє. Не знаю, легенда це, чи ні, що Ахметов дав Януковичу в пику на летовищі після його поразки на виборах (начебто прилетів, дав у пику і відлетів назад), але він припустився найбільшої політичної помилки, якої тільки можна було припуститися: він зробив нікчему головою партії. Нікчеми, прийшовши до влади, колишніх благодійників не прощають.
Так чи інакше, нині найголовніший Фірташ. На зустрічі Медведєва з українськими бізнесменами він сидить навпроти Медведєва. І ось картина олією. Нова влада отримує контроль над Міненерго, через нього – контроль над «Нафтогазом», а після цього — і сам «Нафтогаз». Тобто, нова влада програє сама собі в Стокгольмському суді, куди «РосУкрЕнерго» подавало позов на «Нафтогаз». І, згідно з рішенням Стокгольмського суду, Україна виявляється винною пану Фірташу 12 мільярдів кубометрів газу, вартість яких нині становить 3 мільярди доларів.
Що буде далі, сказати важко. МВФ, здається, дав українській владі зрозуміти: якщо вони наважаться виплатити готівкою борг, що перевищує дефіцит українського бюджету, то не отримають від МВФ ні цента. Тож виплатять, найімовірніше, натурою. Але тут важливий, знову ж таки, принцип.
Шпана, яка прийшла до влади, простодушно вважає, що влада – це такий спосіб швиденько визнати борг за державою у 3 мільярди доларів своїй компанії. А те, що ця компанія стала притчею во язицех і ФБР розслідує її зв’язки з Семеном Могилевичем, що перебуває у першому десятку злочинців, яких розшукує ФБР, — не важливо. Ну що вони нам зроблять, лохи? Ухвалять чергову резолюцію ПАРЄ? Та нехай нею підітруться.
Ну, і нарешті, четверта історія. Вже політична. Напередодні виборів до місцевих органів влади, що відбулися 31 жовтня, країною поширилася елегантна технологія клонування списків для голосування. А саме: береться людина, лояльна до влади, від її імені в даному місті реєструється філія опозиційної політичної влади, складається список, а потім суд ухвалює рішення, що ця філія справжня, а інша, яка є справжньою, фальшива. Один із таких фальшивих списків «Батьківщини» було зареєстровано у Львові. Тимошенко приїхала до Львова, Львівський виборчком зареєстрував її список як справжній. А наступного дня голову виборчкому посадили.
Диктатор – та сама шпана
Що мене в усьому цьому дивує? Очевидність причин і наслідків.
Перед президентськими виборами замислені слов’яни-інтеліґенти крутили носом і казали: «Краще голосувати за Януковича, бо Тимошенко – такий популіст, такий майбутній диктатор, такий сильний політик!»
Панове, немає більшого диктатора, ніж блаженна нікчема. Диктатор – це бандит на троні. Диктатор відрізняється від шпани тільки масштабами. Нічим іншим: ні уявленням про життя, ні звичкою нагинати лохів, ні підходом до життя — я сильний, значить, я вас усіх буду мати, — диктатор від шпани не відрізняється. Янукович зривав із людей шапки, коли вони сиділи на ринках, у публічних туалетах. Тепер він робить те саме з Eвросоюзом та Мітталом. І повірте, ця влада знаходить особливе задоволення у тому, що ці лохи, в яких штани спущені, не можуть за нею побігти.
Хоча в усьому цьому президент Янукович бере приклад зі свого Великого Східного Брата. Або, якщо точніше, то з Великого Східного Братка.
Юлія Латиніна,
російський оглядач, журналістка і письменниця.
Російське Інтернет-видання «Ежедневный журнал».
peredplata
