Сьогодні виповнюється 78 років від дня народження В’ячеслава Чорновола, – українського політика, публіциста, борця за незалежність України.
В’ячеслав Чорновіл був ініціатором проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р. Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).
Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник». Член Української Гельсінської групи. Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки. Кілька разів ув’язнений за «антирадянську пропаґанду» (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. У 1990-92 рр. – голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р.
В’ячеслав Максимович народився у грудні 1937 року на Черкащині. За кілька місяців до народження було заарештовано його дядька Петра Чорновола – з заслання він більше не повернувся.
В 1960-му він із відзнакою закінчив Київський університет імені Шевченка (журналістика).
Працював на телебаченні, потім на хвилі хрущовської «відлиги» захопився історією української літератури, особливо – донедавна забороненим в СРСР Борисом Грінченком.
В 1963-64 рр. брав участь у будівництві Київської ГЕС. У 1964-му вступив до університетської аспірантури, але не був зарахований через політичні переконання.
В 1965 році виступив разом із Дзюбою і Стусом на прем’єрі «Тіней забутий предків» у кінотеатрі «Україна» із протестом проти арештів інтелігенції.
За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів засуджений до трьох місяців примусових робіт.
Підготував збірку текстів «Лихо з розуму» (Портрети двадцятьох «злочинців») – про арештованих у 1965-му шестидесятників – яка була видана на Заході і стала справжньою подією в СРСР і закордоном. В результаті у 1967-му отримав три роки таборів суворого режиму.
В 1969 році на засланні одружується з Атеною Пашко. Вона померла в 2012-му – незадовго до 13-ої річниці смерті чоловіка. В 1970-му створює підпільний журнал «Український вісник».
Під час масового погрому шестидесятників у 1972 році отримав від радянської влади ше один термін – шість років таборів і три роки заслання.
Письменник-дисидент Михайло Хейфець назвав свій тюремний нарис про Чорновола «Зеківський генерал».
Є легенда, як хтось із слідчих спересердя запитав Чорновола: «Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?» – «Як ким? Редактором опозиційної газети».
Після виходу з мордовських таборів мешкав на засланні у Якутії. У травні 1979 став членом Української Гельсинської групи (УГГ).
У квітні 1980-го заарештований за сфабрикованими звинуваченням (фактично – за участь в УГГ). Засуджений на 5 років тюрми.
В 1985-му повернувся в Україну. Працював кочегаром, бо більше ніде не міг працевлаштуватися. Відновлює підпільне видання «Українського вісника».
У 1988 році ініціював створення Української Гельсинської спілки як опозиційної КПРС організації партійного типу.
Від моменту створення Народного руху (вересень 1989 року) – його активний член, з 1992-го – співголова.
У березні 1990-го обраний депутатом Львівської обласної ради, з квітня 1990-го до квітня 1992-го – голова облради.
Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).
За словами Атени Пашко, так відреагував на свій програш Кравчуку: «Програв не я. Програла Україна».
З 1990 року – народний депутат.
Керівник депутатської фракції Народного руху України. У січні 1999 року частина рухівців-»прагматиків» на чолі з Юрієм Костенком організувала розкол у партії, створивши альтернативний Рух (зараз Українська народна партія).
25 березня 1999 року Чорновіл загинув у автокатастрофі, коли повертався з поїздки у Кіровоградську філію Руху.
Під Борисполем автомобіль політика врізався у навантажений зерном «КамАЗ» із причепом, який здійснював розворот посеред траси.
Похорони В’ячеслава Чорновола у Києві зібрали 200 тисяч людей.
У березні 2011 року Генпрокуратура передала справу про загибель Чорновола міліції – на додаткове розслідування.
У червні 2011 року було здійснено ексгумацію тіла загиблого, – повідомляє «Історична правда»
Джерело: ЗІК
peredplata
