Збудована за російськими зразками «вертикаль влади» в Україні прагне робити те, що їй заманеться, не рахуючись з громадською думкою. Проте все частіше наштовхується на відчутний опір, причому там, де найменше цього сподівалася. Зокрема, прості кияни відстояли свою улюблену Пейзажну алею, не дозволивши звести там «елітне житло» для київських чиновників.
І не лише у столиці прості люди борються проти сваволі властей. Усією Україною прокотилися акції протесту проти варварського знищення бездомних тварин у рамках підготовки до «Євро 2012». Чим менше влада зважатиме на громадськість, тим потужнішими будуть протести.
Спроби придушити їх силою тільки шкодять самій владі – ненависть до неї вихлюпується на поверхню і єднає зовсім різних людей. Політика украй набридла мільйонам українців, і вони майже не реагують навіть на політичні переслідування опозиційних діячів. Однак коли представники влади починають наступати на життєві інтереси простих громадян, то все частіше отримують здачі. Невдоволення проявляється навіть на традиційній «вотчині» партії регіонів. Донбас здавна вважався найбільш керованим регіоном: бюджетники залежні від влади й несхильні до демонстративної фронди. Але вже й їх «дістали» по-справжньому.
Останній експеримент, який вирішила провести влада Донецька над мешканцями обласного центру, пов’язаний з сателітарними антенами (по-простому – «тарілками»). Ними заставлені дахи багатоповерхівок і «прикрашені» фасади будинків. Готуючись до «Євро 2012», донецькі чиновники вирішили різко скоротити кількість таких «прикрас», а заодно поповнити міський бюджет новими надходженнями. Власників антен попередили: до травня вони мають заплатити за дозвіл на встановлення «тарілок», інакше їх оштрафують на 500 гривень, антени ж демонтують. Захоплення у пересічних донеччан така перспектива не викликала, а якщо кілька активних громадян по-справжньому візьмуться за діло, то власті зіштовхнуться з черговою спробою організованого опору.
Здається, останнім часом дехто нагорі починає розуміти небезпеку цілковитого ігнорування громадської думки. Звідти вже долинають розмови про необхідність «відновити довіру до влади». Але балачками цього зробити вже не вдасться. Єдине, що підвищує авторитет влади в очах народу – це її конкретні дії, спрямовані на загальне благо.
Коли навесні цього року чиновники засукали рукави і взялися прибирати від сміття береги річок, це зовсім не викликало відрази у рядових громадян. На відміну від бага-тьох інших дій влади. Ідеальний варіант – якщо на прибирання спільно виходять чиновники, депутати й організована ними громадськість. Позитивні результати такої роботи видно відразу, й ними усі задоволені.
Але кваліфікація державних службовців повинна бути значно вищою, ніж у звичайних двірників. Й не мітлами та лопатами їм треба махати, а орга-нізовувати суспільно-корисну працю так, щоби від неї відчувалася реальна віддача. Варто вчитися у інших, успішних країн. З «Великої депресії» 1929 – 1933 рр. американці вийшли не тому, що вони проводили могутні демонстрації протесту і постійно пікетували органи державної влади. Країну врятувало об’єднання зусиль влади і народу, спрямоване на спільне подолання глибокої кризи, а для цього президент Франклін Делано Рузвельт постійно радився з громадськістю і пояснював їй кожен свій важливий крок. Отримавши масову підтримку рядових американців, він зумів дати своїй країні такий поштовх до розвитку, який, врешті-решт, зробив США провідною державою світу. Бюджет США не розкрадався олігархами, а спрямовувався на реалізацію проектів, які працюють і дотепер. Наприклад, безробітні американці були спрямовані на будівництво бетонних автострад, що об’єднали всю Америку і використовуються у наші дні. Американці відчули, що влада діє в їхніх інтересах, і працювали з цілковитою віддачею. Коли є взаємна довіра та підтримка між правлячою елітою і більшістю простолюду, можна досягти вражаючих результатів. Але для цього необхідний Рузвельт або інший політичний діяч такого ж масштабу.
Українцям же залишається тільки мріяти про таке щасливе поєднання обставин, коли сила влади і сила громади будуть спрямовані не на взаємне протистояння, а на спільний рух уперед. Ще краще не мріяти, а діяти. Попереду вибори, отож варто задуматися над тим, як докорінно оновити владу. Необхідно обирати людей нових, котрі підтвердили свій професіоналізм на попередніх місцях роботи. Потрібно, щоб у їхніх програмах був пункт про відповідальність перед виборцями, причому з детально виписаним механізмом її дії. Тільки тоді, коли обранці народу відповідатимуть перед ним за свої дії, можна відновити довіру виборців до влади. І то не тієї влади, що завела Україну у глухий кут, а принципово нової. Адже по-стійне спілкування з громадськістю, відвертий діалог з нею дозволять не розпорошувати силу суспільства, а об’єднати її для швидкого розвитку України.
peredplata
