Спробуйте змалювати американського “політика мрії” для України – і у вас напевно вийде Джон Маккейн або хтось схожий на нього.
Безкомпромісний та швидкий на реакцію, чесний та принциповий, без краплі ілюзій щодо путінської Росії та із щирим бажанням підтримати Київ у боротьбі проти агресії Кремля – це саме про нього. При чому Маккейн не тільки бажав цього – він діяв. Значною мірою саме йому ми зобов’язані тим, що Україна зрештою отримала від США летальну зброю. “Рішення спізнилося на кілька років, та все одно воно ухвалено у поворотний момент“, – заявив він у грудні минулого року, повідомивши про згоду з Білого дому.
В Кремлі сенатора відверто ненавиділи – і мали на те підстави.
Маккейн публічно називав Путіна загрозою більшою за ІДІЛ.
Він усвідомив загрозу від президента-КДБіста задовго до того, як це стало очевидно іншим світовим лідерам. Ще у 2003 році він виголосив промову про “повзучий військовий переворот” у РФ, під час якого демократія згортається, а владу отримують спецслужби. Та водночас він всі ці роки лишався романтиком та мріяв про нову пост-путінську Росію. “Сподіваюся побачити день, коли це станеться“, – говорив він. Але Путін виявився витривалішим.
Рік тому у сенатора діагностували прогресуючий рак мозку, та він до останнього лишався у політиці, просуваючи ініціативи на користь України – та на користь тієї Росії, про яку Маккейн, схоже, щиро мріяв.
В Україні вже розпочалася дискусія про те, щоби увічнити ім’я американського сенатора, назвавши на його пам’ять одну з київських вулиць; є й ті, хто нагадує, що він був ворогом не лише Росії, а й чинного президента Трампа. Щоби зважити це рішення, зараз варто згадати проти чого та проти кого боровся сенатор, якого вже зараз можна називати легендарним.
А спершу – кілька цифр з його біографії.
82 роки випробувань та перемог
Джон Маккейн ІІІ прожив 81 рік. Його серце зупинилося ввечері 25 серпня; за день до того родина політика оголосила, що він припиняє боротися з хворобою. До свого 82-го дня народження він не дожив 4 дні. Від двох шлюбів у нього залишилося 7 дітей (троє з них – всиновлених, в тому числі дівчинка, яку його друга дружина привезла із Бангладеш).
1966 днів, або 5.5 років – стільки часу Маккейн провів у полоні під час В’єтнамської війни. Майбутній сенатор тоді був офіцером морської авіації та мріяв про військову кар’єру – його батько та дід були адміралами флоту США. В’єтнам дізнався про статус полоненого та пропонував США його обмін, але Маккейн відмовився, пояснивши, що першими мають вийти на свободу ті, кого взяли у полон до нього. До Америки він повернувся у 1973 році – разом із закінченням В’єтнамської війни.
Після 22 років у ВМС Джон Маккейн обрав політичну кар’єру. У 1982 році він вперше взяв участь у виборах – і переміг, ставши конгресменом у нижній палаті американського парламенту. За 5 років він був знову обраний – цього разу сенатором і до смерті лишався членом вищої палати. Загалом він 7 разів поспіль перемагав на виборах, як правило, легко долаючи конкурентів.
Маккейн є справжнім другом України – але те саме могли би сказати і представники інших держав. Та передусім він відомий світові як непримиримий критик тоталітарних режимів.
Останні 14 років сенаторові був заборонений в’їзд до Білорусі, 4 роки – до Росії.
При чому сам він постійно називав себе “другом Росії” – але тієї, на чолі якої не буде Путіна.
Дві новорічні ночі він зустрів в Україні. Сенатор Маккейн був у Будинку профспілок у новорічну ніч Євромайдану. А в кінці 2016 року він прилетів до України, щоби в переддень свята разом із президентом Порошенком поїхати до українських військових на Донбас.
Персональний ворог Путіна
Смерть легендарного сенатора стала доброю звісткою для керівництва РФ. Провладні російські медіа цього навіть не приховують.
“У нас немає причин висловлювати печаль щодо “відходу противника, який заслуговує на повагу”…“, “Чимало американських громадян відверто святкують смерть старого класового ворога…”
Ці фрази за стилістикою нагадують радянську газету “Правда”, але вони взяті не з газет 30-річної давнини, а опубліковані в серпні-2018 у державному виданні РИА Новости.
Не далеко пішли російські “Вести”. Стаття за назвою “Головний символ русофобії” – черговий еталон фейкових новин. В її основі – маса тверджень, які суперечать публічній позиції Маккейна, в тому числі щодо міжнародних конфліктів. А ще у виданні пораділи, що свого часу, у 2000 та 2008 роках, Маккейн не зміг дійти до фіналу президентських перегонів. “Якщо б двічі не програв президентські вибори — все могло б бути ще більш катастрофічно (для відносин РФ та США)”, – припускають у “Вестях”.
Сам Маккейн, до слова, категорично заперечував звинувачення у “русофобії”.
Ще у 2013 він опублікував у російських ЗМІ колонку із поясненням своїх ідей
“Я не антиросійський. Я проросійський, більш проросійський, ніж той режим, який погано керує вами сьогодні… Я вірю, що ви заслуговуєте можливості поліпшити ваше життя… Путін не піднімає репутацію Росії в світі. Він руйнує її. Він зробив Росію другом тиранів та ворогом пригноблених. Їй не довіряють народи, які прагнуть зробити нашу планету безпечнішою, більш мирною і процвітаючою”, – йдеться у цьому матеріалі.
Голос Маккейна, звісно ж, не був почутий.
І тут дивуватися нічому – адже його дії підривали путінський режим. Ще у 2005 році, тобто до російського нападу на Грузію та Україну, Маккейн публічно закликав виключити РФ із “Великої вісімки”.
А головне – він говорив те, що в Росії не були готові почути (і водночас те, що справджувалося за рік-другий)
Передбачення Маккейна
Джон Маккейн підтримував Україну від початку Євромайдану.
Новорічну ніч 2014 року він зустрічав тут, у будинку профспілок. А коли режим Януковича впав – він, вітаючи тодішню опозицію, попередив їх, що “боротьба тільки починається”, розповідає нардеп Володимир Ар’єв.
Це підтверджують і публічні заяви сенатора. Він попереджав, що Путін робитиме все для відновлення свого впливу у межах “ближнього зарубіжжя”, тобто колишнього СРСР. І головним у цьому плані є контроль за Україною.
“Сучасна, демократична України у складі Європи – це найгірший кошмар президента Путіна, адже у підсумку російські громадяни будуть дивитись на процвітаючу Україну і питатимуть: “Чому не ми?” Тому мало що зупинить зусилля Путіна по стримуванню європейських прагнень України“, – казав він ще у грудні-2013.
1 березня 2014 року, коли більшість навіть українських політиків не розуміла, що ж відбувається в Криму, – він публічно заявляв, що йдеться про військовий напад Росії на Україну. Понад те – вже тоді він попереджав, що “військова інтервенція Росії в Крим незабаром може поширюватися на східну Україну“.
А 13 березня, напередодні псевдореферендуму в Криму, Маккейн публічно розкритикував адміністрацію Обами через те, що вона відмовилася надати Україні допомогу, в тому числі військову: “У США не повинно бути ембарго на постачання зброї жертвам агресії… Настав час показати українському уряду та народу, що Сполучені Штати підтримують їх у час, коли вони найбільше потребують“.
У липні 2014 він одним із перших західних політиків визнав (і обгрунтував!) відповідальність Кремля за збиття авіалайнера MH-17.
“Літак був збитий над територією, контрольованою сепаратистами. Ми знаємо, що громадяни РФ все частіше очолюють цих сепаратистів, а Росія передала їм складні ракети “земля-повітря” та іншу важку зброю, при чому використання системи (“Бук”) вимагає значної військової майстерності. Коротше кажучи, MH-17 ніколи не був би збитий, якби не зусилля Путіна з дестабілізації України. Отже, дані з чорної скриньки та вивчення уламків літака можуть лише підтвердити цей висновок – але не змінити його“, – йшлося у заяві сенатора.
Лише за півтора тижні ЄС та США зважилися запровадити санкції проти РФ.
Загалом, підтримка санкцій проти Росії була однією зі стратегічних задач, які ставив перед собою Маккейн. Він переконував колег, що це – єдиний шлях впливу на Росію.
“Сполученим Штатам потрібна ширша стратегія тиску для стримування та подолання російської агресії… Менші кроки тільки спонукатимуть Путіна продовжувати атаки на нас та наших союзників, на демократичні країни по всьому світу“, – йдеться у одній з останніх заяв сенатора з нагоди запровадження нової хвилі санкцій у квітні 2018 року.
Незручний сенатор
Одне з головних досягнень Джона Маккейна на “українському фронті” – це надання Києву летальної зброї, в тому числі “Джавелінів”. Про потребу такої допомоги українській армії він говорив від перших днів конфлікту, використовуючи для цього буквально кожну нагоду.
Часткову відповідальність за розвиток конфлікту в Україні він покладав на керівництво ЄС та США, які не взялися допомагати Україні зброєю, коли це було найбільш потрібно.
Саме Вашингтон та Брюссель розділяють відповідальність за те, що Україна була змушена підписати мінські угоди, які рятували її від подальших втрат території.
“Українське керівництво погодилися на ці умови припинення вогню в цей час, та це просто відображає жорстоку ситуацію: тисячі російських військ вторглися і напали на Україну, а Сполучені Штати та Європейський Союз не змогли забезпечити українські сили зброєю та розвідкою, як вони повинні були зробити“, – заявив Маккейн відразу після підписання першої мінської угоди у вересні 2014 року.
“Другий Мінськ”, підписаний у лютому-2015, він також не вважав перемогою Києва.
Сенатор попереджав: домовлятися з агресором на його умовах – дурний вибір.
“Ніхто в США та Європі не вважає, що існує військове вирішення кризи в Україні. А от Путін вважає, що воно існує. Саме в цьому проблема. Доки думка Путіна буде такою, політичне вирішення конфлікту буде неможливим“, – завив він
Соратник та ворог Трампа
Сенатор Маккейн від першого до останнього дня у політиці був республіканцем.
Але це не означає, що він був “солдатом партії”. Навпаки, екс-військовий дозволяв собі відійти від партійної лінії навіть у принципових питаннях.
Найяскравіша ілюстрації цього – минулорічне голосування у сенаті щодо Obamacare, тобто медичної страхової реформи, що була проведена за президента Обами. Президент Трамп перед виборами дав обіцянку, що він будь-що скасує Obamacare. Прийшовши до влади, він спробував це зробити… та не запропонував жодної альтернативи.
Голоси у Сенаті поділилися рівно 50 на 50. За цих умов, за американськими законами, право голосу отримував віце-президент США. Це означало, що ініціатива Трампа мала всі шанси бути затвердженою.
Маккейн, якому саме діагностували рак, в цей час був у лікарні після операції, але у вирішальний день він приїхав до Вашингтона, щоб проголосувати “проти”. Саме його голос завалив спробу його однопартійця Дональда Трампа знищити Obamacare.
Та й загалом, його відносини з президентом США сповнені драматизму. Маккейн нерідко публічну критикував Трампа, особливо – через російську політику останнього (приміром, після того, як лідер США привітав Путіна з перемогою на виборах – це щиро образило сенатора. Окрема історія – розслідування втручання росіян у американські вибори. Маккейн наполягав, що справа має бути доведена до кінця. “Американський народ заслуговує на те, щоб дізнатися всі факти, що стоять навколо зусиль, спрямованих на те, щоб зруйнувати нашу демократію… Інакше ми підриваємо власне верховенство права, робимо роботу Путіна за нього“.
Трамп часом відповдав йому жорсткими твітами.
Та чи можна їх назвати “непримиренними ворогами”? Точно ні!
Принциповий Маккейн сперечався з президентом там, де їх думки розходилися, але хвалив його за ті кроки, які йшли на користь. Зокрема – за надані Україні “Джавеліни”.
Тому не дивно, що президент США особисто написав пост співчуття рідним та близьким легендарного сенатора. Та й Білий дім змушений рахуватися із непересічною популярністю Маккейна у себе вдома, у Штатах. А національні герої не бувають “особистим ворогом президента” – звісно, якщо цього президента хоч трохи цікавить його популярність.
І тим більше немає проблем у тому, якщо Україна вирішить увічнити ім’я сенатора, свого справжнього друга та захисника, назвавши на його честь, приміром, вулицю в столиці. Ми маємо для цього всі підстави і не будемо першими на цьому шляху.
Зрештою, американські ВМС нещодавно – ще за життя сенатора – назвали його іменем військовий корабель, есмінець. І те, що президент Трамп є верховним головнокомандувачем, цьому прагненню не завадило.
А те, що це рішення командування ВМС було обґрунтованим, не викликає ані тіні сумніву. І так само обґрунтованою може бути шана сенатору з боку України або влади Києва.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди”
peredplata
