У понеділок, 12 серпня, виповнилося дві тисячі днів з того моменту, як Росія розпочала підлу “гібридну” війну проти України. Нагадаємо, що з гітлерівськю Німеччиною сталінський СССР воював 1418 днів. Нинішня війна вже вітчутно довша від тієї, про яку ще говориться багато і дотепер. Втома від війни відчувається у багатьох українців, тому нова влада обіцяє швидко добитися миру. Але до нього дуже далеко. Наразі оголошено чергове перемир’я, яке російська сторона постійно порушує і наші хлопці продовжують гинути. А які перспективи завершення цієї війни?
Для чого Путіну Донбас
Ідею відродження імперії, яку Путін пропагує у різних варіантах, сучасній Росії реалізувати неможливо – вона вимагає таких ресурсів, яких РФ не має. А головне: росіяни не можуть запропонувати народам колишніх совєтських республік нічого більш привабливого. ніж вони бачать на Заході. Якщо не вдається реалізувати весь путінський план, то кремлівські імперіалісти беруться втілювати в життя окремі його фрагменти. Вони вже відкололи від Молдови Придністров’я, від Грузії – Абхазію і Південну Осетію. Проте включити їх до складу Росії не наважилися, створивши натомість невизнані світовим співтовариством псевдо-незалежні “республіки”. Але один акт вважають повністю успішним: від України примусово відірвали Крим і анексували його в порушення всіх правових норм.
Навряд чи Путін, здійснюючи цей агресивний акт, зміг передбачити всі його наслідки. Проти Росії негайно було введено міжнародні санкції, країна опинилася в ізоляції. Сам Крим виявився не джерелом доходів, а навпаки, вимагає величезних затрат для підримки життєдіяльності. Замість привабливого курорту (як обіцяли народу), його фактично перетворили на величезну військову базу з метою повного контролю над Чорним морем. До речі, з глобальної точки зору це море не має жодної цінності для найбільших морських держав – їм потрібні океанські шляхи сполучення. Але для імперських амбіцій Путіна Кримський півострів є символом “успіху” його імперських зазіхань, і загарбання українського Криму піднесло рейтинг цього діяча на небачену висоту.
У Кремлі планували провести таку ж операцію, як з Кримом, ще з 8 областями сходу і півдня України. Для них навіть використовували назву “Новоросія”. Проте в Криму була російська військова база, “зелені чоловічки” з якої швидко захопили стратегічні об’єкти на півострові. А на Схід України росіянам довелося зі своєї території закидати диверсійно-розвідувальні групи, які досягли поставлених перед ними цілей лише в Донецькій і Луганській обастях. І то мобілізація російської агентури і всякого асоціального елементу до так званого “ополчення” не дала сподіваної “армії Новоросії”. Збройні сили України громили цих “вояків” і гнали їх до російського кордону. Лише пряме втручання російської регулярної армії в Іловайську і Дебальцево дозволило Кремлю втримати контроль над окремими районами двох українських областей. На тілі України з’явилася рана, яка постійно стікає кров’ю.
Для Путіна ці райони – розмінна карта в його великій грі. Все, що можна було там вкрасти і вивезти в Росію, вже вкрадено і вивезено. Навіть найбільш кваліфіковану робочу силу загітували переїхати до РФ. Нині Кремль планує повернути ці райони Україні, але на зовсім неприйнятних для нас умовах. По-перше, їх хочуть обміняти на визнання офіційним Києвом російського статусу окупованого Криму. По-друге, Донбасу Україна має надати особливий статус автономії, який дозволить його мешканцям блокувати шлях нашої країни на Захід, і бути чужорідним російським анклавом у складі Української держави. На жаль, серед представників нової влади в Києві є прибічники такого путінського плану. Небезпека його реалізації цілком реальна.
Хто союзник, а хто – ворог
Московська пропаганда постійно стверджує, що головний ворог Росії – США. Мовляв, кляті американці хочуть загарбати природні багатства найбільшої за територією країни світу, і для цього шкодять їй як тільки можуть. І кровопролиття в Україні спровокували (за думкою московсьских пропагандистів) саме американці. Цю точку зору вдалося вбити у мізки не лише громадян РФ, але і певного числа громадян України. Антиамериканські настрої дозволяють Путіну мобілізувати своїх прибічників: образ ворога сприяє згуртуванню маси навколо лідера, здатного протистояти ворогові.
Але постає питання: для чого американцям російський газ, коли вони власний вже не знають, куди подіти? Якраз Росію США намагаються витіснити з європейського газового ринку, щоб самим отримувати на ньому значні прибутки. Тим більше не потрібна США низькоякісна нафта з російського Ямалу – у них вистачає власної значно кращої якості і набагато дешевшої через кращі умови видобутку. Природні багатства Росії цікавлять американців зовсім в іншому плані.
США стривожені перспективою встановлення китайського контролю над цими багатствами. КНР нині – головний американський конкурент у світі, і подальше підсилення цієї країни зовсім не відповідає американським національним інтересам. Вашингтон зацікавлений у тому, щоби Росія мала достатньо сил для збереження своєї власності в Сибіру і на Далекому Сході, а не поступалася нею на користь Китаю. Путін же найбільш боєздатні частини своєї армії тримає біля українського кордону, а їхніх військовослужбовців кидає у донбасівську м’ясорубку. Для США бажаним було би перебазування цих частин і з’єднань на російсько-китайський кордон. Українцям це також було би вигідно.
Лише власними силами перемогти Росію нам навряд чи вдасться – хіба що у випадку її швидкого розпаду. Нині наші інтереси співпадають з американськими, тому необхідно розвивати найтісніші відносини з провідною країною світу, особливо у військовій сфері. Добре підготовлені військовослужбовці ЗСУ з сучасною американською зброєю – це аргумент, з яким Кремль мусить рахуватися. Лише отримавши по зубах, агресори починають задкувати. А будь-які ініціативи мирних переговорів вони сприймають як вияв слабкості і відповідають на них підсиленням бойових дій.
Президент України Зеленський телефонував Путіну після того, як росіяни за один день вбили чотирьх українських морських піхотинців. І просив “повпливати” на донецьких бойовиків, щоб ті більше так не робили. Кого просив – того, хто дає своїм маріонеткам накази вбивати наших хлопців! Тим більше зараз, коли українці припинили вогонь згідно з домовленостями про перемир’я, а противник продовжує стріляти, ще й сподіваючись на цілковиту безкарність.
Серед київської верхівки почалися розмови про “відновлення торгівлі” з окупованими територіями, навіть про переговори з донецькими і луганськими маріонетками Путіна. Генеральний прокурор України Юрій Луценко пообіцяв відкрити три кримінальні справи про державну зраду проти президента Зеленського і екс-президента Кучми, тому що тогрівля з ОРДЛО потрапляє під статтю про фінансування терористичної діяльності. Навряд чи з цього щось вийде – Луценко добуває останні тижні на своїй посаді, а його наступник знає, як подібні справи закриваються…
Ситуація складна. Якщо прибічники миру за будь-яку ціну спробують капітулювати перед Путіним, вони отримають вибух всередині країни і втрату міжнародних позицій, з величезними зусиллями завойованих за останні роки. Домовлятися з Москвою на словах неможливо, необхідно на її силу відповідати своєю. Для цього ж потрібно мати справжніх союзників, інтереси яких збігаються з нашими. І союзників достатньо сильних, щоб з ними рахувався Путін. Якщо ворог стріляє, потрібно стріляти у відповідь. І не відводити війська з добре підготовлених позицій, які тут же ставить під свій контроль підлий противник, для якого жодні домовленості значення не мають. Зміцнення власних Збройних сил і могутня підтримка союзників, а не благання агресора припинити свої злочинні дії, – лише це наблизить нас до миру.
peredplata
