Протягом останніх років Москва досягла серйозних здобутків у геополітичному просторі для розширення своїх імперських амбіцій. Ці здобутки несуть колосальні загрози Україні. Завдяки анексії Криму Москва провадить політику відторгнення України від Чорного моря і створює плацдарм для агресії з Півдня. Останні політичні перипетії у Білорусі забезпечують Москві гарні умови розвивати наступ на Україну з Півночі. Окрім того, у нашому запіллі Кремлю вдалося взяти під чіткий контроль Придністров’я (т.зв. ПМР). Де утримуються підрозділи Збройних сил РФ. Таким чином Москві вдалося оточити Україну з усіх боків власними військами.
Від початку Незалежності ми акцентували увагу на тому, що рано чи пізно Москва розпочне агресію проти України. А тому, Україна мусить розбудовувати власні Збройні сили. Однак, політична псевдо-еліта, котра усі ці часи керувала Україною, у відповідь лише оголошувала нас провокаторами і руйнувала наше військо.
Ще у 1992 році УНСО розуміла загрозу контролю Кремлем Придністров’я. А тому наші загони прийняли безпосередню участь у цій війні. У результаті Організація досягла можливості вагомого впливу на політику влади у цьому регіоні, суттєво зміцнивши роль українських політичних сил ПМР. Однак, подальша бездіяльність офіційного Києва, призвела до його втрати. І в кінці 90-их Кремль цілковито заволодів цією територією.
Російські війська в так званій “ПМР”, це не миротворці, а путінський окупаційний корпус на території незалежної Молдови. “ПМР” давно і остаточно перетворилося на плацдарм російської агресії в регіоні, який становить загрозу національній безпеці України, Молдови та всієї Європейської спільноти.
Влада “ПМР”, як аналогічні російські анклави ЛНР-ДНР, проводить політику примусової денаціоналізації та русифікації місцевого населення, тотально ігноруючи його громадянські та соціальні права.
Від середини 90-их років УНСО активно допомагала патріотам Білорусі. За це сім наших членів відсиділи певні терміни позбавлення волі. І у цій справі нам довелося наразитися на спротив офіційного Києва. Через що, Україна нині має справу з «Лукашизмом» і розширенням плацдарму для агресії Москви з Півночі.
Теперішня геополітична ситуація вимагає від УНСО:
1. Активно діяти на підтримку патріотичних сил Білорусі.
2. Знайти можливості співпраці з існуючою владою Молдови (котра насправді відстоює інтереси Молдови, тому є союзником України) для спільної діяльності по виведенню Російських окупаційних військ з території ПМР.
3. Незалежна Україна та Молдова повинні об’єднати зусилля для протидії російській агресії та відновлення міжнародного права в регіоні. Це завдання не лише для офіційної влади, але й для активних національних сил, до яких належить УНСО!
Резолюція № 1
Великого Кола УНСО
Українська Народна Самооборона (УНСО) створювалася за духовним покликом українців для розбудови Великої України. Діяльність Організації від початку була прикладом незламності у відстоюванні своїх прав для усієї Нації. Протягом 30-ти років існування УНСО, у т.ч. і за її зразком НЕСКОРЕНОСТІ, Українська Нація досягла певних Висот національного Духу. Вона навчилася БОРОТЬБІ. Вона показала усьому світу зразок САМООРГАНІЗАЦІЇ. Україна стала «Щитом Європи» від агресії Москви.
Це – першооснови Українського національного буття, котрі ми проголосили на початку своєї діяльності. За для цього, УНСО пройшла війни, барикади, втрати своїх побратимів на багатьох фронтах і ув’язнення своїх членів у різноманітних тюрмах.
І сьогодні воїни УНСО приймають безпосередню участь у війні проти нашого ворога – Москви. Члени Організації є в багатьох підрозділах Збройних сил України і з честю несуть свій обов’язок. На обороні України УНСО твердо стоятиме й надалі.
Проте, Україна сьогодні залишається у певному «стані бродіння» державотворчих процесів. Бо влада перебуває у руках ПСЕВДО-еліти. А відтак нами не досягнуто головної мети – ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ!
Для досягнення цієї Найвищої мети має бути сформована Правдива Українська Політична Еліта, котра й поведе Націю до осяяних обріїв. І ця Велика Справа є подальшою метою діяльності УНСО.
peredplata
