Відомі чернівчани висловлюють жаль з приводу смерті вчителя і наставника.
– Пішов з життя буковинець балтійського походження, викладач, лекції якого я мав честь слухати, вчений та прекрасний співрозмовник Олег Янович Лусте, – написав на своїй сторінці у ФБ Andriy Tuzhykov.
– Ще довго буде відчуття, що, проходячи Кобилянською, можна буде підсісти на лавицю під клен, поговорити про фізику, її таємниці та глибинні симетрії Природи, які вивчає ця наука. Сподіваюся ви там, де є відповіді на ці питання. Спочивайте з миром/
– Коли приходить звістка про смерть твого вчителя, завжди виникає дивне відчуття: ніби з твердої дороги раптом потрапив на слизьку стежку. Це щось на кшталт втрати координації, – відгукнувся на смерть Олега Лусте чернівчанин Валентин Ткач.
– І парадокс ситуації в тому: що старшим стаєш, то відчуття виразніше, гостріше. Може так тому, що, поки є вчителі, ми залишаємося учнями і нам нічого не загрожує, ми під їх оберегом?
Ми гуляли з ним у парку і розмовляли годин зо дві. Про зустріч домовилися заздалегідь: я хотів подарувати Олегу Яновичу обіцяну книгу-збірку «Перекресток Черновцы», у якій був співавтором. Дивна то була бесіда. Він розповідав мені про родину, Латвію, про батька і його щоденники… Тепер я розумію, що то був подарунок долі.
А тоді я написав так.
“23 грудня 2015 р. ·
Сьогодні, на моє прохання, ми зустрілися з Олегом Яновичем Лусте.
Я хотів виконати свій задум, який не втілив під час презентації книги «Перекресток Черновцы»: подарувати йому екземпляр книги. Просто, до презентації я не дійшов, бо, як виявилося потім, зламав палець.
Та менш за тим.
Я дарував Олегу Яновичу книгу, а у мене перед очима виразно стояла інша картина. Олег Лусте – заступник декана – проводить співбесіду з абітурієнтом Валентином Ткачем. Деканат фізфаку тоді був на другому поверсі нинішнього (і тодішнього) матфаку. Пан Олег задав мені кілька питань по програмі школи, я відповів, розхвилювався і почав йому показувати запрошення на фізфак і матфак, які я отримав як переможець обласних олімпіад.
Я запам’ятав на все життя його посмішку: «Ну, сподіваюся, що ви скористаєтесь запрошенням на наш факультет».
Чудеса!
От як можна зв’язати ці два факти: книгу мозаїчних есе про Целана, Сенеку, Воннегута, Хайдеггера, що я дарую нині, і співбесіду з абітурієнтом фізфаку про рух тіла, кинутого під кутом до горизонту, яка відбувалася ціле життя тому!?
«Причудливо тасуется колода» © “.
Усе його життя – це подарунок долі усім нам.
Фото Валентина Ткача.
peredplata
