30 квітня президент Трамп відзначатиме перший ювілей – 100 днів від початку роботи на посаді. Очільник США входить у цей період з рекордним падінням довіри до його дій всередині США, що підтверджують численні незалежні опитування.

Утім, переоцінювати це падіння точно не треба. Дональд Трамп і надалі лишається найпопулярнішим політиком у США, і тим більше – у своїй партії. Опозиція, розбита поразкою на виборах, за майже пів року після них не визначила ані харизматичного лідера, ані стратегії. 

А Трамп – почувається достатньо впевнено, щоб говорити журналістам: “Я керую світом” (про те, що це означає насправді – далі у тексті).

Трампу дорікають, що за 100 днів він за жодним з пріоритетів не досягнув обіцяного виборцям швидкого успіху, що його дії є антисистемними та часом порушують як американське законодавство, так і світовий порядок. Утім, насправді саме ця антисистемність і є тим, чого чекає його “ядерний” електорат. Більшість найодіозніших дій Трампа і у внутрішній, і у міжнародній політиці – це саме те, що він обіцяв на виборах.

Президент США наполегливо та часом дослівно намагається втілити те, що торік багато хто сприймав як передвиборчий піар, а не реальні обіцянки. А брак результатів та хаотичність дій пояснюється “опором системи”, і цей аргумент значною мірою працює.

Інша річ – довгострокові наслідки його політики.

Тут звинувачувати Трампа у “бездіяльності” точно немає підстав. Особливо коли йдеться про наслідки для інших держав.

За останні 100 днів світ змінився. Надовго. І це – не перебільшення.

Ті пріоритети, політика та дії Америки, до яких звикла світова спільнота, перестали існувати, і не варто сподіватися на їхнє відновлення.

Частина змін є незворотними, і навіть якщо наступний президент США захоче, то не зможе відновити “дотрампівський” стан речей. А у деяких питаннях можна впевнено говорити, що наступники Трампа не лише не зможуть, а й не захочуть відновлювати минулий стан речей, бо той часом був небезпроблемним для США. І раз вже Трамп розрубав той гордіїв вузол, то відтворювати точно такий – немає сенсу.

На жаль, оновлений світовий порядок, що будується зараз, є небезпечним для України, і це також треба усвідомлювати, водночас готуючи для себе місце у новому. До слова, вплив Києва на ці процеси не варто недооцінювати.

Про все це – у статті “Європейської правди”, яка більшою мірою призначена впливу змін у США на решту світу, а отже, і на Україну.

 

Суїцид світового поліцейського

Майже пів сторіччя після завершення другої світової війни світ жив у біполярній матриці, де головними гравцями були США та Радянський союз, і цей порядок у той час здобув де-факто світове визнання. З розпадом СРСР ані Росія, ані Китай не перебрали на себе роль Союзу.

Відтоді, хоч це і не всім подобалося, світ на певний час став однополярним. США перетворилися на такого собі “світового поліцейського”, якого можна було шанувати або ні, намагатися грати з ним в одній команді або ні, підтримувати його принципи або ні – але не дослухатися до його позиції у ключових, особливо у безпекових питаннях, для абсолютної більшості держав світу було неприпустимо.

Це, з одного боку, означало, що у разі будь-якого міжнародного конфлікту пряма підтримка одного з учасників з боку США фактично гарантувала, що цього учасника підтримає також більша частина світової спільноти. Держави, готові йти всупереч думці Сполучених Штатів, усвідомлювали, що найімовірніше лишаться в абсолютній меншості, якщо не в ізоляції.

З іншого боку, це накладало обмеження і на самого “світового поліцейського”. США задля збереження свого авторитету і особливої ролі у світі мали діяти не свавільно, не за власними уподобаннями, а відбиваючи усталений світовий порядок. Звісно, зобов’язань щодо захисту міжнародного права США не мали – але не могли діяти всупереч йому аж надто системно або відверто.

Тепер це лишилося в історії.

Роль світового поліцейського несумісна з діями Трампа не лише щодо України.

Хоча український приклад – дійсно показовий.

Заборона на зміну кордонів силою, з допомогою загарбницької війни, є фундаментом світового порядку після Другої світової війни. Відступ від цього досі був неприпустимий, незалежно від обставин. А зараз США попереджають партнерів про свій намір визнати протиправну російську анексію як мінімум Криму, і на додаток – фактично примушують Україну публічно погодитися на це.

Є популярним припущення, що Трамп “нормалізує” анексію для того, щоб далі вчинити так само – наприклад, щодо Гренландії. Нагадаємо, у перший місяць президентства від нього звучали також погрози на адресу Канади і Панами.

Є також інша думка – що ця атака на підвалини світової системи відбувається не через стратегічні міркування, а через нерозуміння Білим домом наслідків цих дій.

І дійсно: якщо право сили стане новою нормальністю у світі, на США чекають і негативні наслідки. Достатньо згадати чипи з Тайваню, від яких США занадто сильно залежать – і новий завод тайванської TSMC, який зараз будують в Аризоні, цю залежність не прибирає.

Не секрет, що Китай не приховує бажання повернути Тайвань під свій контроль, а нормалізація військової анексії полегшить цей крок для Пекіна.

Зміна реальності, а не лише президента США

Та хай якими є причини дій Трампа – важливо розуміти, що за сто днів його політики світ вже пройшов деякі точки неповернення.

І йдеться не лише про втрату США особливої ролі у світі. Якраз це для Трампа не є проблемою – ще під час передвиборчої кампанії він казав, що Америка має відійти від вирішення світових проблем і сконцентруватися на власних. Анонсовані масштабні скорочення у Держдепі, відхід США від світових дискусій, дистанціювання від рішень G7 і навіть кілька спільних голосувань з державами світової “осі зла” – все це підтверджує наміри Білого дому.

Але проблема у тому, що його дії мають глобальні наслідки.

Зокрема, заклики до анексії вже перетворилися на “нову нормальність”.

Донедавна наміри забрати силою чужу територію, публічно оголошені очільником держави, неодмінно викликали б міжнародний осуд. Тепер це – те, що доводиться регулярно чути від президента найбільшої економіки світу.

І тут не так важливі заяви з Вашингтона, як реакція, а точніше відсутність реакції на них з боку інших світових гравців. Навіть від лідерів ЄС немає гідної реакції на неприпустимі заяви Трампа та його команди щодо члена ЄС, Данії.

Мотиви обережності європейців зрозумілі: усвідомлюючи емоційність нового президента США, а також свою залежність від співпраці зі Штатами у галузі безпеки, європейські політики намагалися уникати протистояння з Білим домом.

Але мовчання мало й побічну дію.

Тепер будь-який світовий лідер може публічно розмірковувати про анексію території сусіда. Зрештою, США ж можна!

І навіть обрання нового американського президента не нівелює цей аргумент. Адже, по суті, у “нормалізації” цих дій Трампа брали участь також усі інші західні лідери. Його заяви не спричинили навіть дискусії та осуду в Радбезі ООН.

Наразі Білий дім не перетнув останню червону лінію, якою є офіційне “визнання” Криму частиною Росії. Зважаючи на заяви американського президента, цього неможливо виключити; якщо це станеться, реакція європейських партнерів визначатиме як глибину змін, які чекають на світ, так і те, чи буде можливо розвернути їх після зміни керівництва США.

Утім, на історії з анексією не варто зупинятися. Зміни – набагато ширші.

Трамп налаштований проти системи міжнародного права загалом.

І це прагнення – не щось нове.

 

“Керую світом, але без зобов’язань”

Напередодні “ювілею” Дональд Трамп дав інтерв’ю кільком медіа, які зазвичай критично щодо нього налаштовані, у тому числі респектабельному The Atlantic, яке перед виборами відкрито підтримало Камалу Гарріс і попереджало читачів, що другий термін Трампа буде значно небезпечнішим за перший.

У цій розмові Трамп зізнався: він дійсно бачить свою роль інакше, ніж у попередню каденцію. “Перший раз [на посаді президента] мені треба було виконати дві речі: керувати країною і вижити, бо навколо мене були всі це криворукі хлопці”, – заявив він, не надто прихильно охарактеризувавши свою попередню команду.

“А зараз, у другому терміні, саме я керую країною та світом”,

додав Дональд Трамп.

Це може здаватися суперечністю: якщо Трамп хоче керувати світом, то чого ж він відмовляється від речей, що досі давали США світовий авторитет та вплив?

Пояснення цього зрозуміле, коли порівняти ставлення до різних міжнародних інструментів. Деякі з них Трамп відкидає повністю. Зокрема – всі ті, що встановлюють правила, обмеження та створюють підзвітність.

Деякі Трамп відверто прагне знищити. Але не лише він.

Сполучені Штати – єдина держава G7 та одна з двох держав умовного “західного клубу”, що не бере участі у роботі Міжнародного кримінального суду (МКС; другою державою є Ізраїль). І хоча президенти-демократи традиційно ставилися до МКС більш поблажливо за республіканців, бажання бути під контролем міжнародного кримінального права Вашингтон не мав ніколи.

Тож відкрита боротьба Трампа з МКС – це точно не те, що викликатиме критику з боку його наступника на президентській посаді. Особливо після того, як цей Суд видав ордери на арешт ізраїльських політиків, Нетаньягу і Галанта.

А от до Міжнародного суду ООН – ставлення принципово інакше.

Секрет відмінності простий.

МС – ключовий суд системи міжнародного права, теж розташований у Гаазі. Але він, на відміну від МКС, не несе прямої загрози ані Трампу, ані його партнерам, бо Білий дім має право вето щодо виконання будь-якого рішення МС. Такі повноваження США дає статус постійного члена Радбезу ООН.

Та головне: те, що ці суперповноваження не накладають на Трампа жодних зобов’язань.

Це є визначальною відмінністю, зокрема, від ролі “світового поліцейського”, яка не лише посилює президента США, а й покладає на нього відповідальність, ставить рамки. А отже – робить цю роль нецікавою для нього.

Трамп впевнений, що лише він, одноосібно керує світом – і вважає неприйнятними будь-які обмеження або міжнародні інструменти, які він не контролює. Саме звідси походить його прагнення зруйнувати Всесвітню організацію охорони здоров’я чи деякі інші інституції ООН, де Америка не має блокуючого голосу, але підпадає під їхні рішення. І якраз у цій боротьбі він цілком може досягти успіху.

Та повернімося до ООН і особливої ролі США у ній.

Трамп і зараз, і ще під час передвиборчої кампанії не шкодував критики на адресу організації, але ви не знайдете його дій, які би підважували членство США в ООН (і у Радбезі зокрема). Фахівці у зовнішній політиці впевнені, що їх і не буде: попри войовничу риторику, США не погодяться навіть на глибоку реформу Організації, не кажучи вже про її розпуск. Причина – саме та, що описана вище: бо США вже зараз мають в ООН широкі повноваження і не мають гальм.

Такий “світовий порядок” Трампу підходить. А те, що він не є ефективним для світу… що ж, цього й не було на меті.

 

Руйнування альянсів та втрата впливу США

“Я роблю рівно те, що обіцяв під час кампанії”, – заявив Трамп в інтерв’ю журналу Time минулого тижня. “І це правда, до певної міри”, – прокоментувала редакція ці його слова.

І дійсно, чимало дій Трампа за останні 100 днів, які викликають обурення у багатьох, не назвеш повною несподіванкою. Більшою мірою ці слова Трампа стосуються економіки або внутрішньої політики, але й у міжнародній політиці є чимало таких прикладів.

Боротьба проти підвалин світового порядку; примушування України до миру з агресором; ліквідація частини міжнародних інституцій; зменшення присутності США у світі і концентрація на внутрішніх проблемах – все це не раз звучало від Трампа ще до його перемоги на виборах. Але те, як розгортаються події у відносинах США з союзниками, виходить за межі усіх прогнозів.

Так, Трамп обіцяв торгове протистояння з усіма ключовими партнерами, і передусім з північною сусідкою. Але навряд чи можливо було передбачити, що американський президент візьме за правило публічно принижувати Канаду та позбавляти права на незалежність, постійно називаючи її “51-м штатом США”, а прем’єр-міністра Трюдо – “губернатором”.

Та сама історія – у відносинах з низкою європейських членів НАТО. Починаючи з Данії, автономний регіон якої, Гренландію, Америка Трампа погрожує відібрати. Можливо, лідер США вважає незначною роль Данії у безпековій архітектурі, але ж союзницькі відносини не працюють вибірково.

Майбутнє НАТО – невизначене.

Перш за все – через те, що у цьому питанні уряд Трампа не демонструє щирості.

Трамп свідомо йде по червоній лінії, не перетинаючи її, але й не знімаючи загроз. США кажуть про готовність лишитися у складі Альянсу, але відразу висувають до партнерів невиконувані вимоги.

В офіційних коментарях усі наголошують на непорушності Альянсу, але в реальності – готуються також до небажаного для Європи виходу США зі складу Альянсу або з його військової компоненти. Можливо, вже цього року.

Формально тут не сталося незворотного. Червона лінія не порушена, Вашингтон – за бажання – міг би оголосити, що всі його не так зрозуміли, і повернутися до нормальних партнерських відносин. Утім, немає жодних ознак, що Трамп планує аж таку зміну своєї політики. Тож найреальніше, на Європу чекають ще 3,5 роки токсичних відносин із США, з непередбачуваним фіналом.

І найголовніше: за цими подіями спостерігають не лише європейські уряди.

Одним з головних результатів 100 днів Трампа стала втрата довіри до США.

Глобально, по всьому світу.

Наразі США ще не відчули через це проблем. Але довіра у двосторонніх відносинах – це “довгий” актив, який матиме значення у майбутньому – у політичних відносинах, у побудові ситуативних альянсів, а також у питанні інвестицій та торгівлі. Останнє може вдарити по США найшвидше, вже у середньостроковій перспективі.

 

Економіка хаосу. Чи втратить долар свою роль у світі?

В інтерв’ю журналу Time з нагоди 100 днів на посаді Дональд Трамп, серед іншого, визнав, що його ставлення до законів не збігається з тим, яке було у президентів США досі.

Цей епізод розмови видання описує так:

“Time спитав Трампа, чи згоден він з [2-м президентом США] Джоном Адамсом, одним із засновників країни… який сказав, що Америка є “державою законів, а не людей”. Трамп замислився над цим і відповів: “Я не згоден з цим на 100%. Ми – уряд, у якому люди беруть участь у створенні законів, і в ідеалі будуть [визначати рішення не закони, а] чесні люди, такі, як я”.

І дійсно, чинний уряд США не надто переймається законністю своїх дій, навіть у критично важливих питаннях.

Адміністрація Трампа однозначно поставила національний рекорд за кількістю її рішень, оскаржуваних у судах. І часто – успішно оскаржуваних. Від міграції до боротьби з інклюзивністю, від свободи слова до незаконних звільнень – величезна кількість рішень уряду опиняється на розгляді суддів. Ба більше, навіть коли суди виносять рішення на користь позивачів, уряд Трампа не горить бажанням їх виконувати.

Американське судочинство вже входить у клінч з урядом, і наслідки цього неможливо передбачити.

Та на окремий коментар заслуговує репліка Трампа про його чесність.

В реальності політика чинного уряду США значною мірою побудована на неправді.

І це стосується також міжнародних відносин.

Найяскравіша ілюстрація – запровадження Трампом мит для усіх країн світу, яке президент назвав “днем звільнення Америки”.

Запровадження митних тарифів для імпорту в США, передусім з Китаю, було передвиборчою обіцянкою Трампа. Багаторічний торговий дефіцит економіки №1 – тобто те, що США імпортують значно більше товарів та послуг, ніж експортують, – цілком реальна проблема національної ваги, і очільник американського уряду має легітимне право працювати над її вирішенням. Облишимо осторонь питання про те, чи мали дії США відповідати правилам Світової організації торгівлі. Зрештою, зі ставленням Трампа до міжнародних організацій ми вже розібралися вище.

Словом, у Трампа не було жодних причин брехати у цей день, який він оголосив історичним. Він міг просто зробити те, що обіцяв виборцям. Однак по факту ключові пояснення президента США були неправдивими.

Дональд Трамп заявив, що митні тарифи США для кожної з держав світу є “взаємними” і встановлені на рівні половини від тих мит, які там держава встановила для товарів з США. Це виявилося абсолютною неправдою: насправді для підрахунку використали формулу, що ґрунтується на торговельному балансі, і запровадили високі тарифи навіть для тих держав, які імпортували американські товари без мит.

Цей підхід був безглуздим з торговельної точки зору, несправедливим для малих країн (багато з них отримали надвисокі мита). Але у повітрі лишилося також питання без відповіді: навіщо було брехати?

Так, це стиль політики.

Українці і поза цим прикладом багато разів чули від президента США заяви щодо війни, що і близько не відповідають дійсності; американські фактчекери стикаються з промовами Трампа, де більшість фактичних тверджень є хибними. Але коли подібні заяви стосуються міжнародної торгівлі – це може мати особливі наслідки.

Окрема проблема – хаотичність рішень, і торгова війна це продемонструвала. Виявилося, що адміністрація Трампа не продумала очевидні наслідки тарифного протистояння. Після карколомного падіння ринків, запроваджених іншими державами тарифів у відповідь та протестів американських виробників Трамп був змушений відтермінувати запровадження мит. І досі лишається невизначеним, чи будуть запроваджені тарифи, коли і у яких обсягах.

Торгівля з США перетворилася на ризиковане ремесло.

Одночасно з’явилися питання до стабільності американського долара, який за 100 днів втратив 10% своєї вартості. А якщо тарифна війна продовжиться – подальше падіння буде неуникне.

Наразі питання про траєкторію американської економіки лишається відкритим. 100 днів Трампа не позначили кінцевий пункт цієї подорожі, але не лишають сумніву, що зміни будуть. Зрештою Дональд Трамп зараз перебуває лише на початку свого президентського терміну, який готує чимало несподіванок і у міжнародній політиці, і в економіці.

Далеко не факт, що ці несподіванки будуть приємними. Одне можна сказати напевно: нудно точно не буде.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор “Європейської правди”