Право на свободу пересування територією України та реєстрація місця проживання громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні.
На теперішній час реєстрація місця проживання/перебування фізичних осіб в Україні здійснюється відповідно до положень Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV.
У ст. 1 Закону встановлено, що дія Закону поширюється як на громадян України, так і на іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні.
Законом встановлено, що місце перебування – це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання – це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає понад шість місяців на рік.
Тобто фізична особа може мати лише одне зареєстроване місце проживання та необмежену кількість зареєстрованих місць перебування.
Законом визначено, що реєстрація місця проживання особи – це внесення відповідних відомостей до його паспортного документа із зазначенням адреси житла. Зазначена інформація вноситься також до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
У ст. 5 визначені законні підстави перебування на території України. Для громадян України – це належність до громадянства України, для іноземців та осіб без громадянства – реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.
Ст. 6 установлено, що громадянин України (незалежно від віку), а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов’язаний протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Для реєстрації місця проживання особа подає:
письмову заяву,
паспортний документ,
квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати,
два примірники талона зняття з реєстрації.
До паспортних документів належать: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, для іноземців та осіб без громадянства – посвідка на постійне або тимчасове проживання. Для дітей до 16 років подається свідоцтво про народження.
Законом також визначено, що заява про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання, а її зразок та інші необхідні для реєстрації документи затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Законом забороняється вимагання інших документів для реєстрації місця проживання.
Це означає, що орган реєстрації, тобто територіальні підрозділи служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб здійснюють лише внесення відомостей до паспортного документа особи та відповідного реєстраційного обліку на підставі заяви особи. При цьому підстави вселення в житлове приміщення перевіряються відповідним житловим органом.
Якщо дитина не досягла 16-річного віку, для реєстрації місця проживання подається свідоцтво про народження. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву про реєстрацію місця проживання особисто.
Відповідно до положень статей 141 та 160 Сімейного кодексу України місце проживання неповнолітньої дитини реєструється за місцем проживання одного з батьків, за згодою обох батьків, які мають рівні права та обов’язки щодо дитини.
Виходячи з викладеного, батьки неповнолітньої дитини, як її законні представники, зобов’язані подати до органів внутрішніх справ заяву про реєстрацію місця проживання новонародженої дитини у десятиденний строк після державної реєстрації факту народження дитини (одержання свідоцтва про народження).
Ст. 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що проживання без реєстрації місця проживання тягне за собою попередження або накладання штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 51 грн.).
Відповідно до ст. 199 Кодексу України про адміністративні правопорушення допущення громадянами у займаних ними жилих приміщеннях проживання осіб без реєстрації місця проживання тягне за собою попередження або накладання штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 51 грн.).
При виявленні адміністративного правопорушення складається протокол у двох примірниках, один з яких залишається у правопорушника. Розглядає та приймає рішення за протоколом, складеним за ст.ст. 197, 199 КУпАП, начальник або заступник начальника територіального органу внутрішніх справ.
Ст. 8 Закону визначено, що реєстрація місця перебування здійснюється за заявою особи, яка зобов’язана подати її протягом семи днів після прибуття до місця перебування. Інформація про це повідомляється до органу реєстрації місця проживання.
Реєстрація місця перебування є новелою Закону.
Обов\’язковість такої дії передбачена лише для тих категорій громадян, які визначені в ст. 6 Закону. Це особи (громадяни України, а також іноземці чи особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах), які перебувають більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєстроване їх місце проживання, і які мають невиконані майнові зобов’язання, накладені в адміністративному порядку чи за рішенням суду, або призиваються на дійсну військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості.
Усіх інших фізичних осіб Закон не зобов’язує реєструвати місце перебування тобто вони реєструють місце перебування за бажанням.
У ст. 12 Закону визначені обмеження свободи пересування.
Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:
у прикордонній смузі;
на територіях військових об\’єктів;
у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;
на приватних земельних ділянках;
на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;
на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.
Свобода пересування обмежується щодо:
осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов\’язані з обмеженням або позбавленням волі;
осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;
осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;
осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;
шукачів притулку та осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним органом (про надання цим особам притулку чи статусу біженця);
іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України;
осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань;
іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового.
Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Ст. 13 Обмеження вільного вибору місця проживання.
Вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:
у прикордонній смузі;
на територіях військових об\’єктів;
у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;
на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;
на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.
Вільний вибір місця проживання обмежується щодо:
осіб, які не досягли 16-річного віку;
осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов\’язані з обмеженням або позбавленням волі;
осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;
осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;
осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;
іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.
Законом передбачена можливість оскарження в установленому законом порядку рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування) та відповідальність осіб, винних у порушенні вимог цього Закону, згідно із законом.
За Прикінцевими положеннями Закону усі, хто мав у паспорті штамп \”прописаний\”, автоматично вважаються зареєстрованими, якихось додаткових відміток робити таким громадянам не потрібно.
Слід зазначити, що Закон України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” є нормативно-правовим актом прямої дії і не потребує прийняття будь-яких інших підзаконних актів, окрім тих, що визначені Законом.
Тому, постановою Уряду від 28 липня 2004 № 985 затверджено лише зразок письмової заяви про реєстрацію місця проживання. Заявою передбачено першочергове звернення громадянина до уповноважених осіб житлової контори.
У подальшому уповноважена особа без залучення заявника подає оформлені документи до територіального підрозділу служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, де проставляється відповідна відмітка до паспортного документа особи. Оформлений талон реєстрації надсилається до адресно-довідкового бюро та органу статистики.
Тобто працівники служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб здійснюють лише технічні заходи щодо поставлення відповідної відмітки, як того вимагають положення вищезгаданого Закону.
Важливим у цьому документі є те, що у зазначеній постанові Уряду визначені підстави для реєстрації місця проживання заявника, до яких належать – ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи.
У разі відсутності цих підстав обов’язково надається згода власника/співвласників житла або їх уповноважених органів. Незалежно від форми спільної власності (сумісна чи часткова) для реєстрації місця проживання фізичної особи (визнання за нею права користування житлом) потрібна згода співвласника, оскільки ст. ст. 358 та 369 Цивільного кодексу України встановлено, що співвласники здійснюють свої права спільно, за згодою.
За відсутності такої згоди право на користування житлом третьою особою може бути визнано лише судом.
Особливу увагу звертаємо на те, що у ст. 2 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зазначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Тому відмова в оформленні пенсії, наданні медичної допомоги, наданні соціальної допомоги, внесення до списків виборців через відсутність зареєстрованого місця проживання тощо є незаконною. Незаконні дії посадових осіб фізична особа може оскаржити в порядку адміністративного судочинства.
Право іноземців та осіб без громадянства на свободу пересування територією України та правового регулювання реєстрації в Україні іноземців та осіб без громадянства, які мають намір проживати в Україні.
Під час перебування в Україні іноземці та особи без громадянства можуть користуватися тими ж правами і свободами, а також виконувати ті ж обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Однак крім цього є ряд правил, які регулюють в’їзд, виїзд та перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства та регулюють відносини між ними та представниками органів виконавчої влади України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов\’язки, а також порядок вирішення питань, пов\’язаних з їх в’їздом в Україну або виїздом з України закріплено в Законі України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ” (1994 р.).
Законом „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” закріплено рівність іноземців та осіб без громадянства перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Іноземці можуть у порядку, встановленому Законом України „Про імміграцію”, іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов’язані в порядку, що визначається постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року № 1074, зареєструвати свої паспортні документи і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.
Зазначена постанова затверджує Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію (далі Правила), оформлення документів іноземцям та особам без громадянства на право перебування в Україні, пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця проживання в Україні, відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.
Так відповідно до зазначеної постанови іноземці, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами.
Для реєстрації паспортний документ подається іноземцем у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби України.
Реєстрація у пункті пропуску через державний кордон включає в себе проставлення в паспортному документі та/або імміграційній картці іноземця чи особи без громадянства відмітки \”В’їзд\” (\”Виїзд\”), занесення відомостей про іноземця чи особи без громадянства і його паспортних даних до відповідного реєстру та заповнення імміграційної картки у випадках та порядку, що визначається Адміністрацією Державної прикордонної служби України.
Відмітка про реєстрацію іноземця та особи без громадянства в його паспортному документі та/або імміграційній картці дійсна на всій території держави незалежно від місця проживання іноземця та особи без громадянства в Україні.
Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування – для іноземців та осіб без громадянства з держав з візовим порядком в’їзду на період дії візи, але не більше як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в’їзду, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами.
Для іноземців та осіб без громадянства з держав з безвізовим порядком в’їзду – на термін не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в’їзду, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами.
Для іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну в релігійних справах або для роботи в релігійних організаціях на території України і отримали візу типу Р, реєстрація проводиться на період дії візи.
У разі виникнення необхідності, а також при прибутті іноземців на тривале перебування з метою навчання, працевлаштування, у приватних справах тощо, вони можуть звернутись до територіальних органів або підрозділів Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України та продовжити термін перебування в Україні.
Зазначена процедура здійснюється на підставі письмових звернень іноземця чи особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніше ніж за 3 робочих дні до закінчення терміну дії реєстрації.
Разом з тим у продовженні терміну може бути відмовлено у разі відсутності для цього підстав та коштів для покриття витрат, пов’язаних з перебуванням іноземця чи особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.
Крім цього юридичні і фізичні особи в Україні не мають права приймати іноземців та осіб без громадянства, які незаконно в’їхали в Україну, втратили підстави для подальшого перебування в Україні або пред’явили документи, оформлені з порушенням цих Правил, та надавати їм послуги.
Надання стороною, що приймає, іноземцям та особам без громадянства житла, роботи, транспортних засобів чи інших послуг не допускається, якщо це тягне за собою порушення даних Правил.
За умови виконання формальностей, передбачених частиною шостою статті 3 Закону України \”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства\”, іноземці та особи без громадянства можуть вільно пересуватися на території України, якщо інше не передбачено законодавством України.
Однак, у разі коли це потрібно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які постійно проживають в Україні, Кабінет Міністрів України може встановлювати обмеження для іноземців та осіб без громадянства у пересуванні та виборі ними місця проживання в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, повинні прописатися (зареєструватися) за місцем постійного проживання, а у разі зміни цього місця проживання підлягають виписці/прописці (реєстрації) в порядку, встановленому для громадян України.
За порушення цих Правил іноземці та особи без громадянства притягаються до відповідальності згідно із Законом України \”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства\”. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочини, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.
Так, статтею 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність іноземців та осіб без громадянства за проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в’їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України і тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти (510 грн.) до п’ятдесяти (850 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України, тягнуть за собою попередження або накладення штрафу в зазначених вище розмірах.
Також до іноземця чи осіби без громадянства може бути застосована санкція скорочення раніше визначеного йому терміну перебування в Україні у разі порушення ним законодавства України (ст. 31 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”), а також якщо у нього відсутні підстави для подальшого перебування в Україні, якщо він не має достатнього фінансового забезпечення для подальшого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або можливості отримати достатнє фінансове забезпечення законним способом на території України, якщо його діяльність на території України може негативно впливати на відносини України з іншою державою, якщо під час його перебування виникли підстави для заборони в’їзду відповідно до Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”; якщо іноземець та особа без громадянства, який прибув для навчання або працевлаштування, не з’явився у визначений строк до відповідного навчального закладу або місця роботи і якщо причини неприбуття не визнані поважними державним органом, уповноваженим приймати рішення про видворення.
Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця чи особи без громадянства в Україні зобов’язує особу, відносно якої воно прийнято, в термін до 10 (десяти) діб з дня його прийняття, добровільно виїхати з України.
У разі прийняття рішення про скорочення терміну тимчасового перебування в Україні іноземця та особи без громадянства така особа зобов’язана до виїзду щодня з’являтися для реєстрації до органу, який прийняв зазначене рішення, про що робляться відповідні відмітки в його паспортному документі.
Крім цього іноземець чи особа без громадянства може бути видворений за межі України (ч. 2 ст. 32 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”)у разі якщо його діяльність на території України негативно впливає на відносини України з іншою державою, або він вчинив адміністративне правопорушення після виконання адміністративного стягнення, а також у нього немає законних засобів існування, достатніх для забезпечення його перебування в Україні та виїзду з України, у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Не враховуючи перелічені підстави за яких іноземець чи особа без громадянства може бути видворений з України, існують підстави, за яких він обов’язково має бути видворений (ч.1 ст.32 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”), а саме у разі якщо:
– він вчинив злочин, – після відбуття призначеного йому покарання;
– він добровільно не виконав рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк;
– його перебування в Україні становить загрозу національній безпеці або громадському порядку;
– під час його перебування виникли підстави для заборони в’їзду відповідно до цього Закону;
– він хоча б раз не виконав вимогу щодня з’являтися для реєстрації до органу, який прийняв рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні, у зв’язку з причинами, не визнаними поважними.
За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України на підставах, визначених у частині першій статті 32 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, супроводжується забороною подальшого в’їзду в Україну строком до десяти років, а на підставах, визначених у частині другій цієї статті, може супроводжуватися забороною подальшого в’їзду в Україну строком до п’яти років. Строки заборони подальшого в’їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення.
Крім випадків, зазначених у частині першій зазначеної статті, іноземець чи особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів охорони державного кордону (стосовно осіб, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону України) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку.
Іноземець чи особа без громадянства зобов’язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні.
Іноземцю чи особі без громадянства може надаватися строк до п’яти днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення.
У разі якщо ці особи ухиляються від виїзду після прийняття такого рішення, вони підлягають примусовому видворенню на підставі постанови адміністративного суду.
Рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця чи особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду.
Іноземці чи особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов’язані з видворенням, у порядку, встановленому законом. Якщо зазначені іноземці чи особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов’язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави.
Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в’їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення строку перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі у зв’язку з видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.
ДДГІРФО МВС
peredplata
