Все поперед, земля лікує рани,
На все свій строк – і, може, в тому суть.
Тому уходить в ранішній серпанок
УНСОвський рій у небезпечну путь!
У прямому і переносному смислах слова. Дуже не хотілося від’їздити, хоча розуміли, що ніщо добре не може тривати вічно. Як казав один автор: «Все добре коли не будь закінчується. Закінчилась і ця війна…». Тобто закінчився і цей вишкільний збір.
Спочатку декілька слів про те, як все починалось. Почалось давно і стало традицією, доброю традицією – щороку проводити ви шкільний табір у мальовничій місцевості разом з малими, хлопцями та дівчатками, які б мали старших за приклад. Власне кажучи, все було відкрито й гласно, об’яви на форумі були розвішані давно. Згодом навіть учасники градуювалися, як «по об’яві” та «конторські». На початку приймаюча сторона ( що далі іменуватимуться «оргами», за страйкбольною традицією) провела досить підготовчої роботи. Було обрано місце зборів, укладено угоди з місцевими фізичними особами.
Було проведено реконструкційні роботи ( наскільки це було можливо) в колибах. Влаштовано шпагат ( такий польовий комин для приготування їжі та просушки взуття та одягу, навіс зі столами та лавицями. Завезено запаси провіанту та влаштовано комору. Ну, і, певна річ, складений план заходів для різних верств молоді та дітей. Зустріч учасників організовувалась головою обласного осередку прямо від вокзалів обласного центру і по ланцюжку до самої полонини. На всіх відтинках знов прибулим надавалось топографічне та логістичне забезпечення і супровід. Коли всі зібрались, відбувся розподіл по роях за віком та зростом. Дівчатка утворили окремий рій. Було доведено межі табору, ділянки навчальних полів та полігонів, туалети та порядок приготування та прийому їжі.
Наступного дня почалися планові заняття. За навчальний принцип , попри військовий порядок, було обрано повну відмову від примусу, як такого. Тільки природна зацікавленість до предмету можуть забезпечити ефективність засвоювання. Вже пізніше життя ще повторить цю науку на іншому рівні або у іншому форматі.
Спочатку йшло вивчення теоретичних положень з різних предметів, від природознавства до історії України без табачнізму, що після нетривалого періоду продовжувалися практикою. Топографія, наприклад, практично почалась з питання (сакраментального), де північ і де власне ми знаходимось. До послуг курсантів надавалися магнітні компаси різного зразку, «кілометрівка» загальновійськового зразку та туристські «правильні» п*ятсотметрівки й нестандартні сімсотп*ятдесятиметрівки, а також прокладочний інструмент ( лінійки, циркулі, транспортири), як спеціальний, так і шкільного зразку. Було здійснено спроби неодноразового відтворення плану місцевості , навіть деякими сміливцями – крупно масштабної карти 1:25000. Також природні прикмети на погоду та інші природні явища, вивчалась місцева рослинність та геологічні відзнаки, виходи на поверхню та склад скелястих порід, їх складові. Вивчались також споживні та лікувальні властивості рослинного світу карпатських лісів. Дівчата ознайомилися з правництвом та наданням долікарської медичної допомоги в польових умовах та догляд за пораненими. Також вивчались умови польового базування відповідно природних смуг гірських лісів та полонин особливості пересування в гірських умовах при різних змінах рельєфу та природно-кліматичних зон ( лісів, полонин, ущелин, річок, тощо).
На першому етапі також проводилась «вибраковка поголів’я, тобто дуже швидко виявлялись особи ( всі, доречі, хлопчики), не здатні існувати в умовах колективу, дисципліни, природних польових умов. Оскільки УНА-УНСО – це благодійна організація і влаштовувала захід за зібрані кошти доброчинних внесків нечисленних патріотів України, то «фірма вправі обирати собі клієнта». Нечисленні втім мамині мазунчики, ледарі та «шланги», а також інші випадкові люди були відправлені додому протягом перших трьох днів.
Далі програма стала ускладнюватись, а заняття набули тактико-стройового методу, з вкрапленням страйкбольної складової, з денними переходами, добовимиви маршами з ночівлею просто неба поза базовим табором, тощо.
Досвід останнього вишколу ще раз підтвердив, що розвідка та польові стежі і безпосередня охорона, дозори – найважливіший елемент бойового забезпечення, що робить кінцевий результат як на війні, так і в мирі. Отож, відразу виставлені пости спостереження завчасно виявляли висування в наш бік як сторонніх осіб з числа місцевих ( і не зовсім) мешканців, так і висування до табору міліціянтів україніше шуцманншафту.. Добре, що в таборі не було нічого забороненого! А якби було? Отже, дану обставину відразу було використано, як напівреальну тактичну ввідну, і призначена «група схову!» з відведеним «контрольним» вантажем «поскакала» в найближчі «шуми» ховати «хабар».
Місцеві мешканці виявились здебільшого непорядними в найгіршому смислі цього слова. Навіть міціліянти виявились поряднішими за «свобідних гуцулів», мало не самими най порядними взагалі в тій місцевості. Вони відверто зневажали своїх стукачів. Отож, якщо деякі відділи СБ ОУН і проводили якісь каральні акції, то видить Бог, правду мали! Вочевидь, така жорстокість мала виправдання.
Вважаю за потрібне попередити шановне товариство від надмірної ідеалізації образа гуцула. В більшості – це істота темна, як смола. Жодних аналогій з персонажами Миколайчука, Параджанова та інших митців. В наш час у першу чергу це жадібна, заздрісна та зрадлива людина. Такими постає добра половина мешканців села Бисків.
Державна служба геодезії, картографії та кадастру і державне науково-виробниче підприємство «Картографія» з якихось міркувань вирішили якнайбільше шкодити пересічному туристу, і, зокрема, гірському. Для цього району випущено мапу нестандартного масштабу – 1:75000, який не лізе в жодну номенклатуру топографічних карт – ні в українську, ні в колишню радянську, ні в НАТОвську, ні в дюймову британську! І хоч відстані ще так-сяк відповідають дійсності, то будь яка сітка координат відсутня, як така. Неможливо визначити не лише прямокутні координати, але й навіть елементарні географічні!, не кажучи вже за систему GPS. Неможливо користуватись навіть звичайним магнітним компасом. Ні поправки напрямку за перехід від дирекційного кута до магнітного азимуту, ні магнітне схилення, ні зближення меридіанів на цій карті не позначено. Так само відсутня так необхідна саме в гірських умовах шкала заложення для визначення крутизни схилів на маршруті! Таке паскудне відношення «родіни» до своїх громадян – блукайте більше! Не зовсім віриться, що геодезисти зі своєї волі випускають такий шкідницький продукт, який компрометує в першу чергу самих же геодезистів
Було отримано колосальний досвід результативного спілкування з владними структурами від міліціянтів до санепідстанції. В цьому напрямку нам сприяли часті дощі і значна (до 1200 м) висота над рівнем моря. Першими до нас дістались, певна річ, міліція, з Путильського райвідділу. Вони пересвідчились, що бойова зброя та інші заборонені предмети відсутні, а все решта відповідає шкільній програмі із «Захисту Вітчизни», про що було складено відповідний протокол з підписами обох сторін. При таборі ( та в його дальніх та ближніх околицях) знаходились «для охорони від вовків» двоє міліціянтів у повному вбранні, що мінялися щодобово. Старшим було призначено капітана Володимира Бойка, інспектора дозвільної системи району, онука колишнього місцевого керівника УПА у 40-50 роки.
Потім, за декілька днів , з’явився цілий перший заступник голови Путильської райдержадміністрації Михайло Петрович Платоновський якому було начхати на весь Путивльський район та на його подальший розвиток, що намагався примусити “оргів» припинити діяльність табору. До честі місцевої міліції, правоохоронці відмовились підтримувати ці посягання, заявивши, що в таборі підтримується належний порядок і дисципліна, і законних причин припиняти табір немає, тим більше, що територія ця є приватним володінням. Міліція не бачить жодних порушень, навпаки, діти навчаються, ніхто не байдикує, всі під наглядом, харчування нормальне. Кінець-кінцем, Михайло Платоновський після інтенсивного спілкування з Остапом Бойком був вимушений покинути територію табору, погрожуючи наслати санепідстанцію та старанно заперечуючи свою приналежність до партії регіонів.
Через декілька днів, вже незадовго перед закриттям, по грязюці до нас видерлись таки санепідсти на чолі з доволі колоритною мадам., що відразу стала складати протокол ( який ніхто не підписав), що табір відкритий самовільно, їжа готується на вогнищі, а водопостачання – з відкритого джерела, а в доступі до житлового приміщення відмовлено. Між тим представники міліції зазначили, що їх місія – супроводити епідіків до місця і назад, а сприяти у вдиранні до оселі сторонніх осіб буде незаконно, тому – написали, подивились, і гайда додому. Тим більше, що на території табору панує чистота, непритаманна звичайним туристичним збіговиськам. Про те, що самі міліціянти неодноразово відвідували «місця проживання», звільняючись на деякий час важких предметів, що заважали неформальному спілкуванню, певна річ, не йшлося. Щоб єхидна мадам з повадками чернівецької бандерші часів румунської окупації не закидала їм небажання допомагати. Втім, вряд чи хто може щось закидати місцевій міліції! Вони тут дійсно єдині, хто тримає руку на пульсі місцевого життя.
Депутат Микола Андрійович також гаряче підтримав «оргів» і взагалі саму ідею табору, «контори» і наступних таборів. Підписувати протокола він також відмовився.
Оскільки на реалізацію протоколу ( винесення припису СЕС), потрібно три доби. А також на виправлення недоліків, або на закриття табору ще три доби, то, як висловився капітан Бойко: «За цей час табір і так закінчиться.»
Отже, при всіх плюсах-мінусах, все ж таки в даному форматі ідея робити об’яву на форумі про набір бажаючих, заздалегідь, в основному себе виправдала. В «осад» «випали» саме з числа тих, хто приїхав по об’яві і з близька, тобто місцеві. Всі, хто прибув здалеку ( Донбас, Днєпр, Одеса), навпаки, показали себе з найкращого боку, як хлопці, так і дівчата. Вони понесуть набуті враження, навички, може навіть і переконання на схід.
…Ось і все!.. Якось сумно полишати це тимчасове, взагалі-то, житло, що стало коли й ще не рідним, але вже й не чужим! Не буде вже чаруючого гірського краєвиду. Але він назавжди залишиться в пам’яті, і буде гріти душу холодними зимовими вечорами.
Хто приїхав на штаб до Чернівців, прощалися сумно й зворушливо. Донецькі і дніпровські хлопці, що потрапили на вишкіл «за об’явою» в інтернеті, сказали, що сподівались саме на щось таке і їх сподівання виправдались більш ніж. Одеситка Оля, маленька й тендітна, і пройшла на рівні з дорослими всі марші, стрільби й тактичні вправи, не дивлячись на погоду та час доби. Раніше вона не припускала, що «українські буржуазні націоналісти» такі «офіцери енд джентльмени». Певний добродушний армійський (але без пошлостей) гумор Жовтня, що супроводжував кожну навчальну дію ( наприклад, «заводний апельсин»), дитяча безпосередність Короля, дбайливість коменданта Фірмана, статечність Ворона та винахідливість Стрілка, майже відсутність матюків, як для такої компанії… Дівчача компанія була значно молодше і не мала спільних інтересів, і Oля відразу органічно вписалась в колектив першого рою, лише в побуті проживаючи з дівчатами. Очевидно, щирість відносин між УНСОвцями вразила її. Це було якось раптово і зворушливо!
Лишається ще раз висловити подяку «чернівецькій конторі»: Остапові, Івану, Електрику, Маркові, Галі – всім-усім. Дуже хочеться повернутись. Тепер ця подія року буде також очікуватись, як і «Сі Бриз» та рейди Олешківськими пісками. Будемо сподіватися, що ця добра традиція не затухне, продовжиться й на далі!
М. Шкіпер, для УНА-УНСО.
УНА-УНСО P.S.: Владі байдуже на розумну мислячу молодь, яка вміє працювати і хоче розвиватись. Влада прикладає всіх зусиль щоб молодь була тупа і нерозвинена – влада сама тупіє і не оновлюється, але прийде час і хлопчик чи дівчинка яким було 14 – виросте і прийде до них і спитає «чого він в танку не згорів»!
Але насам перед ми хочемо щиро подякувати тим приватним підприємцям та фізичним особам які щиро помагали в проведенні вишкільного табору 2011, та власнику будинків в с. Бисків.
Все що не вбиває нас, робить нас сильнішими! Вишкіл 2012 буде!
peredplata
