ВІДПЛАТА НЕМИНУЧА

Світова громадськість обговорює пропозицію створити міжнародний трибунал під егідою ООН для суду над тими, хто майже рік тому збив малайзійський \”Боїнг\” з майже 300 пасажирів на борту. Загинули громадяни п\’яти держав, й ідею створення трибуналу підтримали їхні земляки. Українці також поставилися із зрозумінням до неї – наша країна зацікавлена у з\’ясуванні правди. Проте російське міністерство закордонних справ виступило проти. Чому? А тому, що смертельно боїться правди: такий суд підкупити неможливо, і він доведе – у загибелі мирних людей винні саме керівники держави-агресора.

Військовим злочинцям все важче викручуватися

До речі, днями Парламентська Асамблея Ради Європи офіційно визнала Російську Федерацію агресором, що викликало істеричну реакцію з того боку. Петля на шиї Кремля стискається повільно, але невблаганно. Недарма говорять про план \”Анаконда\”. Мовляв, американські противники Путіна поступово душать РФ за допомогою економічних санкцій і міжнародних судових процесів. Як величезна змія анаконда охоплює петлями свого тіла обрану жертву, так і Росію стискають з усіх сторін, виснажуючи її сили і не даючи вільно дихати.

Втім, порівняння США з удавом все-таки важко назвати коректним. Анаконда нападає першою, а тут пальму першості взяла Росія. Кремль практично без проблем проковтнув український Крим, і сподівався зжерти всю Україну, шматок за шматком. Проте наштовхнувся на несподіваний опір і застряг, втрачаючи людей, бойову техніку і гроші. Неоголошена війна послаблює Росію не лише економічно. Кремль готувався до агресії, створюючи розгалужену систему пропаганди, спрямовану не лише на власних громадян, але і на зарубіжну громадськість. Деякий час багато людей на Заході вірило повідомленням про \”злочини українських карателів на Донбасі\”. Але брехливість таких повідомлень вже стає очевидною.

Путін стверджує, що російських військ на українській території немає, а українці наводять неспростовні докази – є. Його пропагандисти вигадують казки про \”знущання київських фашистів-карателів над мирним населенням\”, а українська сторона демонструє факти нелюдських звірств і катувань, здійснених проросійським терористами. Довіру до путінських брехунів західна аудиторія втрачає невпинно.

Злочини мають бути покарані

Світ починає відчувати реальну небезпеку з боку Кремля. Коли лилася українська кров далеко від європейських столиць, їхні мешканці сприймали це спокійно. Але коли \”лідер російської нації\” заговорив про можливість застосування ядерної зброї, настрої змінилися докорінно. Помирати у полум\’ї світової війни не хоче ніхто, і західні політики відчули тиск своїх виборців, котрі вимагають зупинити агресора. А поставити його на місце здатна лише реальна загроза покарання.

Для цього є міжнародний трибунал, проте Москва заявила, що не визнає його компетенції. Сербський диктатор Слободан Мілошевич також говорив, що його не боїться. А помер у камері Гаазької тюрми… Туди ж можуть потрапити і політики, які анексували Крим і розпалили полум\’я війни на Сході України. Безкарними такі злочини не повинні залишатися. У 2008 році світ дозволив Кремлю перекласти відповідальність за кровопролиття у Південній Осетії на грузинську сторону, не застосувавши силу закону проти справжніх винуватців кровопролиття. А вони відчули сп\’яніння від безкарності й розпочали найнебезпечнішу після 1945 року війну в Європі. Цей конфлікт може перерости у світову війну, і Москва лякає всіх такою можливістю.

Врятувати світ здатне лише покарання злочинців. Притягнути їх до відповідальності непросто – НАТО скидати повітряний десант на Кремль не буде. Але тиск економічних санкцій поступово розхитає стабільність Росії, й масовим невдоволенням росіян скористаються антипутінські сили всередині самої РФ. Станеться те, що сталося 1991 року в СССР – країна розпадеться і до влади прийдуть інші політики. Старі ж підуть під трибунал, на радість всім постраждалим від їхньої імперської політики.

Індульгенції не матиме ніхто

Покараними мають бути всі, хто вчиняв військові злочини, незалежно від того, з якого боку вони воювали. Треба врахувати досвід Нюрнберзького трибуналу, який покарав лише нацистських злочинців, а лишив на волі тих зі стану переможців, хто також вчиняв подібні злочини. Перш за все – сталіністів, які знищили багато невинних людей. Але подібні злочини були і з боку західних союзників, особливо по відношенню до військовополонених і частини мирного населення. Правда, і в СССР, і у західних союзників працювали військові трибунали, які карали власних військовослужбовців за військові злочини. Втім, не всіх, і громадськість мало знала про їхню діяльність.

Все-таки міжнародний трибунал повинен продемонструвати, що закон для всіх один. Тоді у наступних війнах всі стороні конфлікту більше шануватимуть міжнародне право. До речі, після завершення новітніх балканських воєн 1990-х років на руїнах колишньої Югославії перед Гаазьким трибуналом постали військові злочинці з різних сторін – серби, хорвати, боснійські мусульмани. Тож має бути і після завершення нинішньої неоголошеної війни. Адже навіть серед наших воїнів зустрічаються кримінальні елементи, навіть злочинні угруповання. Їх треба наказувати безжально, бо такі злочинці дискредитують святу справу захисту Батьківщини в очах мирного населення.

А перш за все в Україні мають бути покарані ті, хто ще на Майдані стріляв у мирних маніфестантів. І притягнені до відповідальності зрадники, через яких загинуло багато українських військовослужбовців. І після повернення окупованих територій на них мають відповісти за свої діяння всі, хто добровільно долучився до терористичних угруповань і вчиняв злочини проти людяності. Лише неминучість відплати здатна зупинити тих, хто вже втратив елементарні людські якості. А страх перед відповідальністю ще якось стримує їх від найжахливішого. Проте першим повинен бути покараний той, кого вже багато людей вважає втіленням антихриста – разом зі всією своєю кремлівською командою м\’ясників, брехунів і кровопивців.

Ігор Буркут, політолог

Новини Партнерів