ДЕРЖАВА ТЕРОРОСІЯ

ДЕРЖАВА ТЕРОРОСІЯ

Терор – це залякування людей за допомогою вбивств і катувань невинних, використання жахливих погроз. До нього вдаються деякі держави, щоб досягти цілей, недосяжних загальноприйнятими, нормальними методами. Такою була гітлерівська Німеччина, що прагнула світового панування. На внутрішньому і зовнішньому терорі тримався і сталінський СССР, який оголосив своєю метою створення \”світової совєтської держави\”. У наш час терористичною є Ісламська держава, проти якої бореться весь цивілізований світ. Але політику державного терору запроваджує також путінська Росія. Не маючи економічних передумов для перетворення своєї держави на світову потугу, рівну Сполученим Штатам, кремлівські чекісти намагаються залякати світ, аби той визнав \”велич Росії\”. Тому вже заслужили визначення: \”Тероросія\”.

Кремль втратив друзів і плодить ворогів

Безумна політика відродження імперії неминуче веде до постійних кривавих конфліктів. Від кремлівського терору особливо постраждали Грузія й Україна, яких Путін намагався силою долучити до своєї \”недо-імперії\”. Недавно він втрутився у війну, яка вирує в мусульманському світі, причому на боці сирійського диктатора, якого звинувачують у масових вбивствах невинних людей. За невблаганною логікою, таке втручання призвело лише до розширення масштабів протистояння. Росія отримала нового небезпечного ворога – Туреччину.

Після розпаду СССР відносини між Росією і Туреччиною розвивалися успішно, їх навіть називали дружніми. Турецькі курорти наповнилися росіянами, полиці магазинів у РФ прогиналися від турецьких товарів. І це все миттєво зникло після того, як російський бомбардувальник був збитий турецьким винищувачем. Що сталося?

Приблизно третину населення Сирії становлять етнічні турки, яких дуже багато живе під сирійсько-турецьким кордоном. Вони піднялися на боротьбу з нелюдським режимом Асада, за що російська авіація розпочала бомбардування їхніх населених пунктів. При цьому постійно залітала на територію Туреччини, а Кремль демонстративно ігнорував протести Анкари. Навіть після того, як турки збили російський безпілотник. А днями терпець урвався, і турецька ракета влучила в російський Су-24. Москва підняла страшенний ґвалт: мовляв, її бомбардувальник збито над сирійською територією. Натовп громив представництва турецьких компаній в РФ, плюндрував турецьке посольство в Москві. З \”друзів\” дві країни миттєво перетворилися на запеклих ворогів.

Для Кремля Туреччина є набагато небезпечнішим ворогом, ніж наша Україна. Адже вона – член НАТО, і за спиною Анкари стоїть найпотужніша військова сила у світі. Для її залякування росіяни не погребували ядерним шантажем. Лідер парламентської фракції ЛДПР Володимир Жиріновський закликав підірвати у протоці Босфор ядерний боєприпас, щоб велетенською хвилею змити мирний Стамбул з його одинадцятимільйонним населенням. Сполучені Штати негайно нагадали росіянам, що на території Туреччини розміщено 40 їхніх ядерних боєголовок для стримування російської агресії. Світ завмер – відчув реальну небезпеку ядерного апокаліпсису.

Туреччина розпочинає військові маневри у Мармуровому морі, що автоматично закриває протоки Босфор і Дарданелли для іноземних військових кораблів, які не беруть участі у навчаннях. Значить, блокується перекидання російських військ і техніки у Сирію з Чорного моря. Росія сама створила собі нову проблему.

Далі буде ще гірше

Залякуючи світ терором, Кремль постійно погіршує своє становище на міжнародній арені. Загроза з його боку лише згуртувала НАТО. А Росія втрачає останніх союзників – Білорусь і Казахстан не підтримали Кремль у його протистоянні з Туреччиною. Погрожуючи всім війною, Москва позбувається підтримки у світі. Останнім часом помітне загострення її відносин з Ізраїлем, з яким зовсім не варто сваритися. Проте імперські інтереси Росії виявилися загрозливими і для ізраїльтян.

Росія втрутилася у війну в Сирії, підтримавши антиізраїльськи налаштованого Асада. Москва заважає проводити нову політику ізраїльтянам, спрямовану на розкол арабського світу. Саме з Ізраїлю отримують значну допомогу курди у своїй боротьбі за створення власної держави. А курдські збройні сили нині є найбільшою загрозою для режиму Асада. Народ цей налічує від 18 до 40 мільйонів і майже століття намагається здобути свою державність, наштовхуючись на шалений опір сусідів. Ізраїль допомагає їм зброєю й інструкторами, що значно підсилює курдів. Допомогу звідти отримують і сучасні ассирійці й бербери, які також піднімаються на боротьбу за власні держави. А Росії це невигідно – вона хоче контролювати арабський світ. Нині ж штовхає його на протистояння з турками.

У далекому XVIII столітті російська цариця Катерина ІІ вже намагалася використати арабів проти Турецької імперії. Нині Путін грає на арабсько-турецьких суперечностях, продовжуючи імперські традиції. Прихильникам минулого можна нагадати, як оцінювали російську імператрицю діячі українського Кирило-Мефодіївського братства у своїй \”Книзі буття українського народу\”, написаній у 1846 році: \”…німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого…\”. Путін нині намагається грати роль її політичного нащадка. Проте не вдалося цариці поставити під свій контроль увесь Близький Схід. Не вдасться й її послідовнику. За іронією долі, у Катерини інсульт стався у туалеті. Путін свого часу грозився \”мочити терористів у сортирі\”. Найбільший терорист сучасного світу має бути обережним: якщо у сортирі шляг трафив \”курву всесвітню\”, то й його може спіткати подібна доля. Такий кінець \”всесвітній скурвій син\” заслужив давно.

Тероросія зламала всю систему післявоєнних міждержавних відносин, підірвала довіру між державами. Кара за це буде невідворотною. Вже готується пакет документів для Міжнародного трибуналу за збитий росіянами малайзійський Боїнг. Вже поляки розпочали підготовку документів для створення трибуналу із засудження Кремля за знищення в районі Смоленська літака президента Качинського з групою вищих керівників Польщі. Документуються злочини російських окупантів у Криму й на Донеччині. Кара неминуча, і чим далі, тим гіршою буде доля держави, яка вирішила зробити міжнародний тероризм своєю політикою.

Ігор Буркут, політолог

Новини Партнерів