Завершується рік, і за Мінськими домовленостями з Донбасу мають бути відведені російські війська, кордон між Україною та РФ повинен цілковито перейти під український контроль, а на території, ще не підконтрольній Києву, має розпочатися підготовка до місцевих виборів за українським законодавством. Якщо цього не станеться, міжнародні санкції проти Росії безумовно будуть продовжені на 2016 рік, і навіть помітно підсилені.
Натомість Кремль і не думає виконувати домовленості. Навпаки, росіяни та їхні донецькі найманці все частіше обстрілюють українські позиції, використовуючи заборонену зброю. Вони переслідують підлу мету – спровокувати українців на адекватну відповідь. А російські міномети, гармати і \”Гради\” ховаються в житлових кварталах, біля шкіл, лікарень, дитячих садків. Московським теле-пропагандистам потрібні кадри з убитими дітьми, жінками, інвалідами. Вони разом з російськими юристами збирають матеріал для звинувачень української сторони у \”геноциді російськомовного населення Донбасу\”.
Вся політика Кремля базується на підлості, а спроба звинуватити \”київську хунту\” у геноциді є кульмінацією такої підступної політики. Чого добивається Путін? А того, що світова спільнота повірить московській провокації і зніме санкції з Москви, визнавши її дії на Донбасі \”правомірними\”. Проте кремлівська верхівка вже настільки заплуталася у своїй підлій брехні, що допускає серйозні проколи. Внаслідок різкого падіння світових цін на нафту і дії економічних санкцій російський бюджет тріщить по швах. Грошей вже не вистачає не лише на амбітні проекти, а й на всі необхідні витрати. На всьому почалася жорстка економія, яка призводить до несподіваних наслідків. Днями Тверський суд прийняв важливе рішення: не надавати в Росії статусу біженців переміщеним особам з Донбасу. Судді заявили, що донеччан українська влада не дискримінує за етнічною чи мовною ознакою, відтак вони не мають права на виплати з російського бюджету, передбачені для біженців. Ліва рука не знає, що робить права – Москва шукає \”факти геноциду на Донбасі\”, а провінційний російський суд стверджує: подібних фактів немає! Типова ситуація для тих, хто забрехався остаточно.
Якщо російських юристів цікавлять факти справжнього геноциду, вони їх можуть знайти в історії власної країни. Але Москва дотепер не визнає геноцидом Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, хоча все більше держав у світі підтримує українську точку зору на цей жах. А він у російській історії не поодинокий – у різні епохи і проти різних народів застосовувалися звірячі методи, спрямовані на фізичне знищення людей або на позбавлення їх власної землі, історії, мови і культури. Представники кримськотатарського народу вимагають визнати геноцидом сталінські репресії 1944 р. у Криму. Від подібних депортацій в СССР загалом постраждали представники 61 етнонаціональної громади – від поляків, корейців і німців до інгерманландців, месхетинців і курдів. Насильне виселення супроводжувалося знущаннями над людьми, тортурами аж до вбивств. Типові ознаки геноциду.
Ці методи не більшовики вигадали – вони перейняли традиції від своїх попередників, байстрюків Золотої Орди. Щоб не заглиблюватися у далеку історію, можна згадати підкорення росіянами Західного Кавказу в ХІХ ст. Тих горян, які не бажали виселятися на російську вимогу до Туреччини, знищували фізично. На Чорноморському узбережжі жили шапсуги, яких до російського вторгнення було понад 500 тисяч. Вони мужньо захищали рідну землю, але гинули масово. Щоб врятуватися, попливли у Туреччину, лише невелика група залишилася на батьківщині, визнавши себе підданими царя. Нині в районі Сочі проживає декілька сотень шапсугів. А в Туреччині їхні одноплемінники вже давно асимілювалися.
Ще трагічнішою виявилася доля убихів – сусіднього з шапсугами народу. Їх налічувалося до 70 тисяч, і опір вони чинили запеклий. Проте довго протистояти регулярній армії не змогли і зазнали великих втрат. Частина зуміла евакуюватися до Туреччини, інші склали голови на рідній землі. Від них залишилися тільки назви річок, урочищ, деяких населених пунктів. Історія убихів завершилася 1999 року, коли в Туреччині помер останній представник цієї національності, хто ще пам\’ятав рідну мову, традиції й звичаї свого народу. Хіба це не приклад справжнього геноциду, коли знищуються великі спільності людей за етнонаціональною і релігійною ознакою?
А що кремлівським вождям до чужих народів, коли вони й свого не жалують! Путін до влади ішов на тлі підриву чекістами житлових будинків, в яких мешкали звичайні рядові росіяни. Одне кровопролиття влаштовували за іншим, аж до провокації війни на Донбасі. Потім ще вліз у Сирію, де росіяни гинуть невідомо за що. Перемога в такій війні не світить, а жертви можуть бути значними. Путін захищає сирійського диктатора разом з іранцями, проте минулого тижня Тегеран несподівано для Кремля почав відводити із Сирії свої елітні частини. Не лише Кремль \”кидає\” всіх і вся, його самого також \”кидають\”. І чим далі, тим сильніше. Насамперед, останні \”союзники\”.
Недавно росіяни підписали з КНР угоду про передачу китайцям 115 тисяч гектарів сільськогосподарських земель у Забайкаллі на 49 років. Господарювати на них будуть самі китайці, із чого можна зробити висновок: Китай почав повертати собі землі, які завжди вважав своєю власністю. Москва втрачає контроль над територією РФ, але продовжує лізти до сусідів. Типова ситуація для імперії, що доживає свого віку. Китай, якого Москва чомусь вважала своїм союзником, користується моментом і ковтає все, до чого може дотягнутися. А на Росії у Пекіні поставили хрест. Це видно з того, що \”Великий Шовковий Шлях\” китайці відновили, оминувши територію РФ. Через Казахстан і кавказькі країни китайські поїзди везуть товари у Туреччину і далі, через Стамбул, до Європи. Всі країни, через які пройде цей шлях, отримають чималий прибуток, а Росії з того не перепаде ні копійки. Лишається її пропагандистам тільки верещати по телевізору: \”Путін знову переграв всіх!\”, видаючи знову чергову поразку за перемогу.
Ламаючи систему міжнародних відносин, що склалася після Другої світової війни і була заснована на довірі між державами, Путін хотів стати \”володарем світу\”. Проте з\’ясувалося, що він потрапив у ізоляцію, і на власну підлість отримав рішучу відповідь. Гаазький трибунал чекає злочинця, котрий має відповісти за все, що вчинив всупереч міжнародному праву. Недарма московські \”законотворці\” поспішили оголосити, що законодавство РФ вважають вищим за міжнародне – рятують свого \”лідера нації\”. Проте світ вважає інакше, і відповідальність за злочини доведеться нести тим, хто їх вчинив.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
