Минулої суботи українці вклонялися пам\’яті Небесної Сотні – того дня виповнилися другі роковини кривавих подій на Майдані Незалежності. Але знайшлися ті, що у всеукраїнський день жалоби влаштували в центрі столиці бійки та погроми. Різні сили намагалися скористатися нагодою, щоб заявити про себе і свої претензії до влади.
Народ невдоволений своїм злиденним життям і брехнею влади
Два роки тому прості люди вимагали докорінних змін в Україні. Насамперед, відокремлення влади від бізнесу, витіснення олігархів від управління державою, покарання злодіїв і злочинців. Українці вимагали термінового проведення глибинних реформ, які б дали поштовх розвитку нашої держави й підготували її вступ до ЄС. Натомість майже нічого зі сподіваного вони не дочекалися. Проведення реформ влада проголосила, але позитивних результатів від них переважна більшість громадян України ще не побачила. Негативу ж – понад край.
Прем\’єр Яценюк з самого початку попереджав, що реформи будуть важкими, й очолюваний ним уряд спіткає доля камікадзе. Щодо важкості був правий, але весь тягар реформ доводиться тягнути простолюду. Люди стрімко бідніють, але бізнесмени при владі водночас багатіють, заробляючи гроші й на війні, й на розграбуванні державного бюджету. Саме це викликає особливе невдоволення суспільства. Влада втрачає підтримку простих громадян, їй перестають вірити. Все частіше можна почути вимоги відставки уряду, президента, розпуску Верховної Ради і призначення нових виборів.
Багато людей вимагає оголосити в країні воєнний стан, розірвати економічні відносини з державою-агресором, відмовитися від Мінських домовленостей – а це означає повномасштабну війну з Росією. При цьому вони не задумуються, чи має Україна достатньо сил для ведення такої війни і чи підтримають її нинішні союзники у бойових діях із сильним противником. А головне: як поєднати війну не на життя, а на смерть з проведенням парламентських і президентських виборів? Де взяти гроші на такі вибори в умовах повного напруження сил на ведення бойових дій? І багато інших питань.
Видно, що справедливе невдоволення народу намагаються використати у власних інтересах різні політичні сили як всередині країни, так і за її межами. Недарма заклики до \”нового Майдану\” постійно лунають з боку російських засобів комунікації, що працюють проти України, насамперед, у соціальних мережах. Хоча послугами цього джерела інформації користується лише декілька відсотків українців, саме вони є найбільш активною частиною суспільства. На щастя, мисляча частина користувачів соціальних мереж відразу зрозуміла, хто стоїть за подібними закликами, і не піддалася на провокації. Але й терпіти далі падіння свого життєвого рівня українці вже не можуть. Що робити, коли на Майдан йти не варто, а далі так жити неможливо? Вихід є – створювати нові політичні сили, здатні законними методами захищати наші права.
Чому буксують реформи?
Нову справу мають робити нові люди. Тому в Україну приїхали зарубіжні реформатори – зі США, Литви, Грузії – і отримали тут важливі державні посади. Вони не пов\’язані по руках і ногах місцевими корупційними схемами, не тягнуть за собою цілий натовп кумів, однокласників, товаришів по чарці. Проте їхні зусилля постійно наштовхуються на саботаж корумпованих чиновників, які звикли красти бюджетні гроші й душити бізнес хабарами. Нічого міняти в існуючій системі ці паразити не будуть. Їх не спиняє навіть страх перед народним невдоволенням, адже нинішня влада не покарала злочинців з попередньої влади.
Реформи ніби потихеньку йдуть, але вони більше буксують, ніж просуваються вперед. Колись в СССР чиновництво здобуло великий досвід гальмування будь-яких реформаторських потуг. На початку 60-х рр. Микита Хрущов гарячково намагався міняти все підряд, імпульсивно починаючи то одну реформу, то іншу. До кінця ж їх не доводив через особливості власного характеру, а більшою мірою – через спротив чиновництва. Коли номенклатура вирішила позбутися горе-реформатора, то спровокувала в країні значний дефіцит хліба, що викликало сильне невдоволення громадян. Коли ж Микиту Сергійовича зняли з роботи у 1964 році, то хліб миттєво з\’явився у магазинах у достатній кількості.
Невдачею закінчилися і так звані \”косигінські реформи\” 1965-1970 років, які все ж дозволили помітно підняти життєвий рівень народу. Недарма ці роки називають «золотою п\’ятирічкою». Втім, то був лише тимчасовий результат, в цілому ж реформи завершилися невдачею через опір старого державного апарату. Успішний китайський реформатор Ден Сяопін потім сказав: якби реформи Косигіна вдалися, \”ми би знову вчилися у совєтських товаришів\”.
В сучасній Україні нащадки совкової номенклатури також намагаються заблокувати реформи за старими зразками масового саботажу. Зламати їхній опір можливо лише за міцної підтримки суспільства. На жаль, влада цього розуміти не хоче. Лише постійний тиск знизу здатний примусити її рахуватися з інтересами рядових громадян.
Народ збирає Майдан, провокатори – лише фейк-майданчик
Незважаючи на голосні заклики різних політичних сил, 20 лютого у Києві багатотисячного Майдану зібрати не вдалося. Зійшлися різні люди: від чесних і порядних українців, які хотіли вшанувати пам\’ять загиблих побратимів, до купки провокаторів, котрі намагалися зіштовхнути між собою людей різних політичних поглядів і переконань. На щастя, кровопролиття не сталося, надії Кремля на самознищення українців не виправдалися. Все більше громадян розуміє, що покращення власного життя у нинішніх умовах можна досягти лише законними методами. Інакше замість одних \”обіцяльників\” прийдуть інші, можливо, навіть значно гірші.
Влада мусить шукати шляхи відновлення народної довіри. Для цього вона має ознайомити суспільство з планом реформ і термінами його виконання, відповідальними за проведення змін та виділеними ресурсами. Тих чиновників, котрі не справляються, негайно відправляти у відставку, а на їхнє місце призначати нових, не дискредитованих. Тоді й реформи будуть справжніми, а не фейковими. А новітня спроба силового скинення влади, запланована за межами України і проведена халтурниками від політики, так і завершиться фейк-майданчиком. Два роки тому мільйони українців підтримали Майдан, а не \”антимайдан\”. Проте у разі чергового краху надій на зміни до кращого суспільство залишає за собою право на новий Майдан.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
