ЗБРОЯ ІСТОРІЇ

У гібридній війні, яку Москва веде проти України, важливе місце належить психологічним операціям, покликаним підірвати моральний дух українців. Для них ворог використовує різноманітні засоби, у тому числі й фальсифікує історію, щоб зобразити себе \”непереможним\” і цим нас залякати. При проведенні подібних операцій противник спирається на ті уривки історичних знань, які колись отримали у совєтській школі люди старшого і середнього поколінь.
Міф про \”слов\’янську єдність\”
Фантастичний варіант історії, що панує у сучасній Росії, базується на вигадці про Москву як \”центр слов\’янського світу\”. Хоча генетично сучасні росіяни значно більше пов\’язані з угро-фінами, ніж слов\’янами, їхня пропаганда стверджує протилежне. І на цій основі вибудувана схема, в якій росіянам відведена роль \”старших братів\” для інших слов\’янських народів, котрим призначена доля лише бути розчиненими у \”російському морі\”.
Прибічники цієї схеми стверджують, нібито слов\’яни ніколи не воювали один з одним, а завжди \”єдналися навколо Москви\”, щоб успішно громити спільного ворога. Користуючись відсутністю глибоких історичних знань у багатьох простих людей, кремлівські пропагандисти ловлять на цей гачок занадто довірливих і наївних. А українська псевдоеліта не приділяє достатньої уваги популяризації нашої історії, що дозволило би успішно протистояти ворожим психологічним операціям.
Досвід показує, що нам вкрай необхідні художні твори про перемоги предків над московськими завойовниками, про успішне протистояння об\’єднаних європейських сил московським агресорам. Література, кінематограф, телевізійні серіали в сучасних умовах є дієвою зброєю, що дозволяє не лише відбивати атаки ворога, а й самим переходити у наступ. А для таких творів історичного матеріалу більш ніж достатньо.
До прикладу, можна зняти прекрасний фільм про переможну битву під Оршею. Відбулася вона 8 вересня 1514 р., коли волинський князь Костянтин Іванович Острозький, гетьман Великого Князівства Литовського, на чолі багатонаціональної армії вщент розгромив значно більше за чисельністю московське військо і захопив у полон його командувача воєводу Челядніна разом з іншими московськими воєводами і боярами.
А про Конотопську битву, що відбулася влітку 1659 р. на території сучасної Сумщини, взагалі можна зняти цілий серіал. Тоді українці під командуванням гетьмана Івана Виговського за допомогою кримських татар знищили весь цвіт московської помісної кінноти князя Пожарського, відкривши шлях на Москву. З переляку цар Олексій Михайлович покинув столицю напризволяще і втік, рятуючи свою короновану голову від козацької шаблі…
Але наш інформаційний простір дотепер остаточно не позбувся зарубіжного контролю, і українським глядачам постійно пропонують з телеекранів московські підробки про \”російський народ-переможець\”. Влада ніби не розуміє, що війна іде не лише в окопах, а й у душах людей. Хто перетягне на свій бік більшість, той і виграє цю битву.
Бити ворога його зброєю
У 2014 році Україну врятували не розвалені ворогом і розкрадені своєю лампасною сволотою військові частини, а її рядові громадяни. Добровольці й волонтери зуміли зупинити ворога, не готового до організованого опору. Це дозволило створити нові Збройні Сили України. Так і нині у психологічній війні протистоять противникові насамперед не уповноважені владою державні чиновники, а письменники, журналісти, науковці. Вони намагаються зміцнити у свідомості людей впевненість у нашій перемозі, що базується на незаперечних фактах історії.
У сучасному суспільстві все більшого значення набувають соціальні мережі, що впливають на формування громадської думки і суспільних настроїв. Кремль має навіть спеціальні війська, які атакують наших користувачів цих мереж, щоб посіяти у них зневіру і відчай. А українське міністерство інформаційної політики тут програє. Натомість є чимало звичайних громадян, які не лише оперативно розвінчують пропагандистські вигадки ворога, а й завдають йому болючих ударів. Як колись озброєні партизани з лісу підривали ворожі шляхи сполучення і нападали на гарнізони противника, так нині діють сучасні \”Інтернет-партизани\”. Їхні удари для противника болючі – це видно по його нервовій реакції.
Перемагає не той, хто постійно обороняється, а той, хто нападає. Час і нам у психологічній війні наступати рішуче і скоординовано. Тут чимало можуть зробити історики, які мають великий фактичний матеріал про ганебні поразки Росії. Їм треба об\’єднувати зусилля з журналістами, щоб пропонувати громадськості високоякісну публіцистику. Адже це піднімає бойовий дух, дозволяє перемагати ворога морально.
Широкій громадськості, наприклад, потрібно показати, як сто років тому знайомство галичан і буковинців з російськими окупантами різко змінило суспільні настрої. Ще до Першої світової війни тут було чимало москвофілів, які наївно сподівалися, що прийде \”білий цар визволяти селян з-під австрійського ярма\”. Натомість прийшли убивці, злодії й ґвалтівники, які залили нашу землю кров\’ю і сплюндрували її. Українці тоді побачили справжнє обличчя \”русскава міра\”, тому москвофільство поступилося масовій русофобії. Те ж саме буде нині й на Донбасі.
Знання минулого дозволяє краще розібратися у сучасних процесах. Ворог хоче використати проти нас зброю історії, а ми самі її маємо чимало. Причому сильнішої й дієвішої. Потрібна лише воля самих українців для її використання, і відчутна матеріальна допомога держави. Нам же допомагають міжнародні санкції проти Росії. Вони підривають її економіку, відчутно знижують життєвий рівень її громадян. У боротьбі холодильника і телевізора останній починає програвати. Коли люди відчують погіршення власного життя, тоді московські пропагандисти отримають ті проблеми, які вони хочуть створити у нас.

peredplata