На вулиці Ольги Кобилянської зустрів групу німецькомовних туристів. Наша екскурсовод доброю німецькою мовою розповідала їм про Чернівці, про Панську вулицю. Туристи уважно слухали, фотографували, посміхалися один одному і перехожим. Відтак зайшли в арку будинку №12.
У ту, де облуплені фасади, обцюнькані стіни. Екскурсовод щось почала розповідати, показуючи на стелю, на якій колись були прекрасні візерунки. Але туристи дивилися вниз. Вони скрушно хитали головами, бачачи облуплені та обписані стіни. Аж раптом одночасно зойкнули кілька панянок. Вони вступили у якусь жовту речовину під стіною. Засмерділо аміаком. Панянки, затуляючи носи, вибігли з арки. За ними вийшли поважні німецькомовні пани. Наша екскурсовод продовжувала щось розповідати. Бо увесь цей час дивилася вгору і показувала руками на колись прекрасні фрески, які облупилися до сорому. Вона не зважала на запах аміаку. Напевне, уже звикла до нього. Бо щодня по кілька разів водить містом групи туристів. Вони заходять до різних під`їздів. А там ще не такі запахи і не такі калюжі з жовтої речовини, а й купки жовті та коричневі трапляються (недавно навіть у кованій кареті посеред Кобилянської хтось таку купку наклав). Коли екскурсовод зробила спробу запитати туристів, чи вони зрозуміли, про що вона їм розповідала, чи бачили, що показувала, з`ясувалося, що вона стоїть посеред арки одна і по-німецьки говорить з облупленими стінами та жовтими калюжками.
Майстер Митро з бригади Івана Магалянського також бачив цю сцену. Від сорому він опустив очі й нічого не сказав. Мені лупилося лице більше за фасад будинку №26 по вулиці Ольги Кобилянської. До нього ми йдемо з Митром.
Але про все – по порядку. І будинки також.
Отже, на балконі будинку №13 гордо майорять два українські прапори. А під балконом – облуплений тиньк, зішкрябана фарба. Там колись розмістили Першотравневий райком комсомолу. І для комсомольців, як і для комуністів облуплені стіни були стабільним атрибутом будь-якого помешкання чи палацу. Вони серед облупленого відчували себе як риба у воді. То серед прекрасного і чистого вони не могли довго перебувати. Бо то для них – загниваюча Європа і капіталізм. Цей запах гнилі ми досі нюхаємо в арці будинку №12, звідки тільки-но з жахом і відразою втекли європейські капіталісти. Аби не нюхати.
Також Митро добре порадив тим, хто тепер за балконом з прапорами: або залатайте балкон, або зніміть прапори. Соромно ж-бо.
Будинок №15 сьогодні перебуває у більш-менш доброму стані. Напевне, до цього доклали рук власники та працівники Львівської шоколадної майстерні у Чернівцях. Колись там було прекрасне фотоательє пана Ерліха. За Румунії розміщувався магазин електро- та радіоапаратури. А Макс Станіславчікер шив там шапки. Рекламував свої послуги так: «Шиємо кучми і лешатарські шапки».
У доброму стані тримають будинок №17. Він невеликий. На першому поверсі розміщується парфумерний магазин «Троянда». Про цей будинок за австрійський часів мені поки що нічого не відомо. За Румунії там продавали «каву і какаву». За совітів – парфуми. Серед них найбільшим попитом користувалася «Красная Москва». Тепер не користується.
Гірка доля спіткала будинок №19. За правління у місті Миколи Федорука, а в області Теофіла Бауера 22 червня 2002 року він завалився. Тепер його уже відбудували. Але архітектура дуже далека від первісної. Цей дім був зведений 1869 року за проектом архітектора Шрутека. За Австрії там були електротехнічний склад і редакція однієї з чернівецьких газет. За Румунії – Генеральна інспекція державної політики, магазин модного чоловічого одягу пана Кобучевича та магазин автозапчастин пана Леопольда Мересха. За совітів був «Продмаг». Його називали «Супутник». Потім якісь магазини, якісь власники почали перебудови, розширили вітрини, порушили несучі стіни і… будинок завалився. Якраз у день нападу німців на СССР.
Непогано зберігся будинок №21, зведений у другій половині XIX століття. Його власником був якийсь А.Бергер. Він тримав конюшню у дворі та маленький будинок для слуг. Це було житлове приміщення. Зараз тут розміщується дитсадок №7. Трохи облуплена ліпнина під стріхою. Одну її частину сяк-так забілили. А другої навіть не чіпали. Ні Каспрук, ані керівник відділу освіти не спроможуться підняти своїх голів догори. І подивитися, що там діється.
Майстер Митро каже:
– Ця ліпнина не є складною. Я таке у Чернівцях ліпив кілометрами. І тут би зробив для дітей. Безкоштовно. Мені б дали якесь риштування або ту машину, що піднімає майстрів на поверхи.
Хто йому дасть риштування? Хто дасть машину? Владі ніколи. Вона ділить те, що залишилося.
Будинок №20 тепер увесь у ієрогліфах. Там – японський ресторан. Ні власник, ні мер не піднімуть голів, аби подивитися, як над поважним східним рестораном лупиться балкон. Аби їм за це лице си лупило!.. Агій!
А колись тут було дуже гарно. Широкий балкон, металева решітка у стилі ампір. Це один із перших будинків, зведених у XIX ст. на вулиці Ольги Кобилянської. За Австрії там продавав нафту Хаїм Розеншток. У двір заїжджали фаетони. Кам`яні східці під`їзду тесали майстри з села Василів. Серед двору був скверик із затишною кав`ярнею, відкритою з весни до пізньої осені. Тепер там мешканці побудували абищо. Двір споганили. Та й так їм добре.
Подібний до попереднього й будинок №22. Він також одним із перших був побудований ще у ХІХ столітті. Гарний двір, посередині – фонтан. Тут розміщувалася філія французько-румунського банку. За Румунії були друкарня «Лучафер» та управління водами. За совітів і досі там є управління охорони здоров`я міста. Внизу – «Ювелірний дім» та початок бару «Шоколадний». До нього полюбляв заходити разом зі мною видатний український письменник Василь Кожелянко. Дію однієї із новел у книзі «Чужий» він описав саме у цьому барі.
На балконі – прапор України. Під балконом – облупані балкон і лиця тих, хто цей прапор вивісив. Та й над ними вже облупилася штукатурка.
Майстер Митро уже не в змозі коментувати поведінку таких людей у такому красивому місті й на такій прекрасній вулиці.
– Вони – фулеї, а не ґазди! – тільки й сказав про це Митро.
Але це все – ще півбіди-лиха. Лихо нас чекало попереду.
Біля будинку №26 ми зустрілися знову з групою тих німецькомовних туристів, котрі вибігли з арки з облупленими фресками та обцюньканими стінами. Дівчина-екскурсовод цього разу розповідала їм щось дуже швидко. І, на відміну від арки з фресками, де старалася показувати стелю, опускала голову долі. Вона стидалася підняти очі й подивитися на стіни цього будинку-красеня. Це не допомогло. Не змогла ця дівчина зберегти лице мера Каспрука, його радниці Карімової та відповідальної за архітектурну спадщину Пушкової.
Але першовина лежить на Федорукові. То за його правління містом так облупили цей будинок, що соромно людям показати. До речі, Федорук мешкає недалеко від цього «облупленого шедевру».
Я не маю що сказати. Хіба те, що почув від туристів.
– Шайзе, – по-німецьки сказав якийсь хлопець.
«Шайзе» – це «лайно» по-українськи та «гімно» по-буковинськи.
То ж хто з вас, перелічених мною керівників, нині є «шайзе»?
А може, усі ви такі?
(Далі буде)
Петро КОБЕВКО
Чернівці облуплені. Вулиця Ольги Кобилянської 2, 8, 10
Чернівці облуплені. Вулиця Ольги Кобилянської, 5, 7, 12
Чернівці облуплені. Вулиця Ольги Кобилянської 9, 11, 13, 14, 16, 18 (частина 3)
peredplata
