Відомий американський дата-науковець, журналіст Джонатан Стрей підняв питання, що “журналістика не має теорії змін”. Він запитував редакторів: “Що ви хочете змінити в суспільстві своєю роботою?”. Відповідь переважно була наступною – “ми тут не для змін, а для публікації інформації”. Але Джонатан Стрей заперечив: “Журналістика без ефекту не заслуговує спеціального місця в демократії, як би про це не говорилось”.
На тренінгах, які організовує Інститут масової інформації для журналістів локальних ЗМІ, я часто чую запитання, на кшталт: “Ну добре, ви от написали якісь там розслідування, повідомили про корупцію, зловживання. А толку? Де результат? Когось посадили? Гроші повернули? Дороги зробили, лікарню (школу) добудували (утеплили)? Чого ви добились своєю роботою?”
За більш ніж 15 років роботи в журналістиці такі питання виникають в голові постійно. А чи виконала свою функцію, написавши матеріал? Чи потрібно добиватись вирішення проблеми? А чи залишити все, як є, а кому хочеться ефекту, нехай бере мій матеріал і використовує його в адвокаційних кампаніях, виборюванні справедливості. В Чернівцях таких, “хто бере і використовує” – практично немає. Так само, як і тих, хто б брався за важливі для міста питання. То що робити? Зупинятись на написаному чи йти далі? Будувати теорію змін та ефектів на суспільство, нехай мого рідного міста?
Ще за часів Януковича бути осторонь всього, що відбувається в країні, незважаючи на принципи журналістики, було неможливо. Коли прийняли диктаторські закони в січні 2014 року, ми з кількома журналістами вийшли під стіни Чернівецької ОДА з плакатами «Журналісти проти антидемократичних законів» та «Не закривайте нам рота». Нас було з шість людей. Ми стояли з заліпленими ротами і плакатами в руках з двох-трьох видань. В той самий час більшість наших колег проходили повз на прес-конференцію в ОДА, знімали нас, хотіли брати коментарі. Вже тоді ми опинились за межею просто журналістики. Ми вимагали змін. Наші колеги, які проходили повз, подеколи соромлячись, що не долучились, виконували свій декларований стандартами і принципами обов\’язок. А якби ми всі тоді виконували свій “декларований стандартами і принципами обов\’язок”? Певно, запитання риторичне.
Пройшло три роки з того моменту, коли кілька журналістів стояли під стінами Чернівецької ОДА з плакатами, коли організовували медіа-варту в буремні часи Революції, будучи на сторожі кожну хвилю дня і ночі, коли журналісти об\’єднались і випускали щодня газету-блискавку “Революція”. Тоді багато хто з журналістів вийшов за межі стандартів та принципів, долучившись до творення Революції Гідності, ставши її невід\’ємною складовою. Такою була вимога часу. Все, що було після — це спроба творення нового суспільства на принципах Революції Гідності. Чи можна було стояти осторонь цих процесів? То був вибір кожного.
Розуміючи, що потрібно використовувати вікно можливостей, ми спробували змінити Статут міста, налагодити діалог громадського середовища з міською владою, розробити зміни до Регламенту, що забороняють кнопкодавство, зобов\’язують оприлюднювати поіменне голосування (потім ці зміни лягли в основу Регламенту Чернівецької міської ради сьомого скликання) та інше. Це все робилось задля майбутнього, задля Чернівців. Дехто з журналістів (Іван Гончарюк, Юлія Сафтенко) пішли у владу — вони стали депутатами міської ради, декларуючи, що йдуть туди, щоб творити зміни. Звичайно, політика і журналістика — речі несумісні. Але чи можна сказати те саме про активізм і журналістику?
Під час дискусії щодо того, чи повинен журналіст далі продовжувати боротьбу після написання матеріалу, головний редактор сайту “Наші гроші” Олекса Шалайський зауважив, що “журналісти, які таке питають – не журналісти”.
Що ж, я вважаю, що журналістам варто задавати ці питання, якщо вони бачать, що в іншому випадку, матеріал просто буде “похований” під інформаційним сміттям, а активістів в регіоні, які могли б його взяти на озброєння — катма. Тут вже питання персональної соціальної відповідальності. Наразі я не бачу іншого вибору чи виходу. Наразі журналістика для мене і тих, хто має в душі “теорію змін” не закінчується написанням матеріалу. Бо треба рухати справу далі, писати звернення, залучати зацікавлені сторони, долучатись до системних змін тощо. Нехай це буде активною журналістикою. Нехай це буде журналістським активізмом.
Надія Вірна,
регіональна кореспондентка ІМІ в Чернівецькій області
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Посольства США
peredplata
