Навіть, якщо 1 вересня 1866 року до Чернівців прибув перший потяг по новій залізниці і окрім страху/переляку навколишнім селянам і їхній худобі на толоках приніс місцевому бізнесу доленосний економічний прорив, за значенням для розвитку чернівецького та буковинського соціуму його перевищив австрійський закон від 15 листопада 1867 року. Закон називався «Vereinsrecht», тобто «Товариське право», яким всім громадянам Австрійської імперії безперешкодно дозволялося утворювати різноманітні товариства, об’єднуватися у громадські організації заради того, щоб спільними зусиллями досягати тих цілей і задовольняти ті потреби, які для людей були нагальними.
Цей закон став тим фундаментом успішного самоврядування всіх національних громад Буковини, на якому формувалося громадянське суспільство. Тобто, то були осередки завзятих, небайдужих, енергійних ентузіастів, які власною громадською роботою змінювали життя на свою користь. Усвідомлюючи їх важливу рушійну силу Буковинський сейм, його виконавчий комітет регулярно впродовж десятиліть підтримували фінансово діяльність різноманітних товариств у особливо важливих справах. Перед Першою світовою війною реєстр товариств Буковини подає близько 1400 громадських і політичних організацій у краї. Від переліку їх назв і цілей у сучасного читача може піти голова обертом, але колись ми і про це згадаємо.
Сьогодні ж оповідь про те, як античні постулати єдності душі і тіла втілювалися у чернівецькі реалії позаминулого століття. Наприкінці 60-х років ХІХ ст. у місті суттєво збільшився заможний прошарок мешканців, які не мусіли вже фізично працювати, заробляючи собі на життя, навчальні програми для учнів гімназії, ліцею, духовної семінарії та й простих шкіл не звертали уваги на фізичне виховання підростаючого покоління. Зв\’язок Чернівців із західними містами Австрії та Німеччини був постійним, і новомодні рухи звідти, хоч і з запізненням, також доходили й сюди. Нагадування про взаємозалежність фізичного навантаження і розумової діяльності прийшло до дуже маленького Відня на Пруті із німецьких земель. Одного зимового вечора 1867 року зібралися у Чернівцях аж 136 однодумців і заснували «Allgemeiner Turnverein in Czernowitz» (Загальне гімнастичне товариство). Цікаво, що серед засновників були представники різних соціальних і національних груп: директор гімназії Штефан Вольф, президент Торгової палати Вільгельм фон Альт, успішний бізнесмен Арон Амстер, православний архімандрит, майбутній митрополит Теофіл Бенделла, головний міський лікар Висоцький, радник крайового суду Лео Ісеческул, міський годинникар Фердінанд Гаєнські та ін. Нараховуючи у 1873 році 697 членів це товариство було найчисленнішим у Чернівцях.
Якнайширше залучення до занять спортивною активністю стало головною роботою цього товариства. Різноманітні легкоатлетичні та гімнастичні тренування, спільні лісові походи на Цецино, Стару Жучку і Горечу і навіть проведення власного спортивно-благодійного балу у філармонії, на який було за честь потрапити всім мешканцям Чернівців, стали традиційними і популярними, особливо серед молоді. Справжнім тріумфальним успіхом тогочасних спортсменів було те, що вони зуміли зібрати кошти і спорудити перший на Буковині багатофункціональний спортивний комплекс, що був відкритий 1886 року на теперішній вулиці Українській, 42. Через 19 років активної роботи здійснилася велика мрія спортсменів у тоді ще не дуже великому місті. Просторі тренувальні зали, обладнанні за сучасними вимогами. відкрили свої двері для всіх чернівчан і спричинили справжню гендерну дискусію серед батьків-засновників цього товариства. Сперечалися про те, чи мають право і дівчата тренуватися, якою мусить бути їхня спортивна форма та навіть якої довжини повинна бути їхня спортивна спідниця. Заглянули б вони у наші теперішні фітнес-центри і глянули на сучасні форми спортсменок, то не витрачали б енергію на такі другорядні речі.
Вже пізніше, на початку ХХ ст., на противагу загальному спортивному товариству національні спільноти Буковини почали створювати власні спортивні організації, які стали не лише спортивними, а й національно-політичними, адже політичне протистояння і конкуренція якнайкраще проявлялися у запеклих спортивних баталіях між українцями і румунами, поляками і німцями, євреями і робітниками (навіть вони створили собі команду).
Дуже легко було у 1940-х роках, до і після війни, радянській владі організовувати у нас спортивне життя, адже вся інфраструктура була вже побудована ще до неї. Червоним або синім олівцем жирно підкреслювалися комуністичною рукою назви типових радянських спортивних клубів/організацій і навпроти них перелік стадіонів, споруд і майна, які їм передавалися від ліквідованих попередніх власників.
Наш сьогоднішній герой – перший буковинський спортивний комплекс із історичним фасадом у стилі класицизму – поєднав свою долю із спортивним товариством «Динамо» та став кузнею спортивної гордості радянських міліціонерів та їхніх дітей у Чернівцях.
Поспішаючи на тренування у секцію самбо чи дзюдо на першому поверсі цього спортивного комплексу, проходили через великий зал, де тренувалися спортсменки художньої гімнастики та волейболісти, а на другий поверх забігали юні боксери, які шукали відповіді на питання, що сильніше – самбо чи бокс? Але ніхто тоді, у радянські десятиліття, не заглядав на фасад будинку і не бачив зашифроване послання 1867 р. (створення першого товариства) і 1886 р. (спорудження цього залу). Адже значно важливішим було, хто стане переможцем на наступному турнірі – «Динамо», «Спартак» чи «Локомотив»? І навіть повністю зрусифіковані діти буковинців різних національностей з гордістю переповідали, як на республіканських та союзних чемпіонатах їх боялися «старші брати» – росіяни, називаючи «бендерівцями».
Минули й ті часи, стара листівка із фото першого спортивного залу Чернівців нагадує його минуле і питає нас сьогодні – чому такий важливий спортивний історичний комплекс у такому занедбаному стані?
Можливо, керівництво поліції у Чернівцях прочитає ці рядки…
С. Осачук, М. Салагор (вихованці секції дзюдо і боксу «Динамо»).
Поштова листівка та медаль товариства з особистої колекції Миколи Салагора
peredplata
