“Полон у росіян і у бурятів – це абсолютно різні умови” – волонтер, який вижив у Бучі

У Бучі окупанти брали в полон всіх підряд. Від того, який саме підрозділ затримав місцевого жителя, залежало, чи будуть його бити, наскільки звірячими будуть тортури, і чи буде у затриманого бодай якийсь шанс залишитися в живих.

Про це в ексклюзивному коментарі УНІАН розповів волонтер Сергій Петренко, який перебував у Бучі з моменту вторгнення і потрапив у полон до окупантів.

“Я займався волонтерством. Розвозив на велосипеді людям допомогу: їжу, воду, ліки. Все що було на той момент потрібно, все чим міг допомогти. Зупинили росіяни, забрали всі документи, зв’язали руки та повели.Привели в так званий “штаб”. Нас було дев’ять осіб. Звичайна квартира в багатоповерхівці на четвертому поверсі. Я навіть знаю цей будинок – десятиповерхівка на Малиновського. Змусили роздягнутися до трусів, шукали татуювання. У мене є одне маленьке татуювання на грудях – знак зодіаку. Уважно оглянули, запитали, що воно означає, Але не били. Годували, воду давали. Протримали добу і відпустили. Щоправда, документи не повернули”, – розповів волонтер.

За його словами, через кілька днів його знову затримали, але цього разу буряти.

“Через пару днів мене зупинили буряти. Цього разу все було набагато жорсткіше. Запхали в БТР, голову обмотали скотчем, щоб закрити очі. Куди везли не знаю. Але цього разу били. Жорстоко і без причини.  Били в БТРі, потім витягли, привели в якийсь підвал. Там був якийсь хлопець. Нас з ним поставили до стіни обличчям, сказали підняти руки. Потім дали мені ніж і кажуть: “Хочеш жити – вбий його”. Я відмовився. Вони тут же цей ніж дають тому хлопцеві з тими ж словами:”Хочеш жити – убий його” і показують на мене. Він теж відмовився”, – розповів Петренко.

За словами волонтера, окупанти у нього на очах розстріляли затриманого.

“Буряти крикнули нам щось на зразок:”Ви здохнете”, забрали ніж і відійшли на кілька кроків. Ми вирішили, що вони підуть. І раптом пролунав постріл.  Ні, вони не пішли, вони просто відійшли на кілька кроків, обернулися і вистрілили цьому хлопцеві в голову. Він стояв від мене на відстані витягнутої руки, а його вбили за те, що він відмовився мене зарізати. Я весь в його і своїй крові, у мене весь одяг в його мізках, тому що стріляли йому саме в голову. Привели в якийсь підвал, де було багато приміщень”, – розповідає волонтер.

Волонтер розповів, що в підвалі, в який його привели окупанти, було близько 20 осіб.

Не знаю, де цей підвал, коли вели у мене був скотч на очах. Знаю тільки, що там було ще чоловік двадцять полонених. Я нікого з них не бачив, тільки чув. Чув, як людей катують, б’ють. Чув якісь нелюдські крики. Чув, як ґвалтують чоловіків. Потім були постріли й голоси замовкали. Дитячих криків я не чув. Дітей не було”, – каже волонтер.

За словами Петренка, його катували протягом декількох днів.

“З’ясовували чому я не воюю. Той факт, що у мене погано із зором здавався їм слабким аргументом. Били по колінах. Вже зараз мені лікарі сказали, що розбита колінна чашечка і потрібна операція. Тоді я цього не знав. Тоді просто боліло все тіло. Тримали мене там кілька діб. Їжі немає, води немає, туалету немає. Я не пам’ятаю яка це була доба. Все змішалося. Але раптом в підвалі стало тихо, було відчуття, що я єдиний, хто залишився в цьому приміщенні. Підвал – це місце, в якому чути все. Там чути звук запальнички, яку запалили в іншому кінці приміщення. А тут раптом мертва тиша. Настільки тихо, що я чую звук генератора на вулиці. І я чую, як до моєї кімнати наближаються кроки”, – розповідає волонтер.

За словами волонтера, він зрозумів, що його збираються розстріляти

“Я не знаю чому, але я відразу чітко зрозумів, що я залишився один і сьогодні мене розстріляють. І тут кацап візьми та й скажи, що ось, мовляв, всі поїхали кудись на завдання, а його залишили сидіти в цьому підвалі і йому нудно.

І я зрозумів, що це мій шанс. Я постукав по дверях, попросив дати сигарету раз вже не годують. Він просунув під двері дві сигарети. Я закурив, зібрався з духом і попросив хоча б чашку чаю.

Розрахунок був простий: чай не вийде просунути під двері. Якщо принесе – йому доведеться відкрити двері. Він приніс мені банку з чаєм. Двері відчинилися і я огрів його шматком арматури”, – каже волонтер.

Втікши з підвалу, в якому його катували волонтер кілька днів ховався від окупантів, поки в Бучу не прийшли ЗСУ.

24 лютого 2022 року РФ вторглася в незалежну Україну. Почалися обстріли та бомбардування українських міст. Масово гине мирне населення України.

27 лютого 2022 року з’явилася інформація про те, що Білорусь може оголосити війну Україні.

Окупанти обстрілюють мирні міста України. Домовленості про зелені коридори систематично порушуються. Евакуаційні конвої обстрілюються, що ускладнює евакуацію мирного населення та доставку в гарячі точки продуктів і медикаментів. У багатьох населених пунктах гуманітарна катастрофа.

Окупувавши Бучу ворог влаштував там криваву різанину. Мирних жителів масово розстрілювали. Ґвалтували чоловіків, жінок, людей похилого віку і навіть дітей. Багатьох брали в полон. Люди вмирали під час тортур. Тих, що вижили відправляли у фільтраційні табори на території РФ. У батьків забирали дітей і відправляли в Росію “на усиновлення”.

У Бучі багато будинків зруйновані в результаті обстрілів. Магазини та житлові будинки розграбовані мародерами. Після звільнення Бучі від окупантів там були виявлені братські могили з тілами місцевих жителів.

peredplata