24 лютого 2022 року, Росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Ніхто не знав, чого чекати завтра. Мало хто очікував такого повороту подій, особливо українські студенти.
– Я прокинувся від того, що в друга задзвонив телефон, це була 6:30 ранку, йому мама сказала, що почалась війна, – згадує студент.
– Я був розгублений, – зазнає Євген -, хвилин 15 я не розумів, що робити далі.
Євген – студент Чернівецького Національного Університету, але сам не з Чернівців.
– Я вирішив, що поїду додому, щоб побачити близьких, – згадує Євген -, бо не знав, можливо, як би я залишився, я би більше їх не побачив. В цей момент, думаєш лише про рідних.
За 30 кілометрів від оселі хлопця в перший день війни було нанесено ракетний удар. Він хотів якомога швидше повернутись до рідних, та усвідомити, що з ними все гаразд.
Та Євген не один студент, який повернувся з навчання в іншому місті додому. Багато студентів були вимушені виїхати за кордон, для своєї безпеки.
– Через повномасштабну війну Росїї в Україні за кордон виїхало близько 600 тисяч учнів, – повідомив міністр освіти і науки Сергій Шкарлет в інтерв’ю виданню «Лівий берег».
На початку війни, воєнкомати були заповнені добровольцями, які хотіли поповнити лави ЗСУ. Сили тероборони – наймолодший вид військ у Збройних силах України. Туди і пішло більшість студентів. Але як поєднувати навчання із захистом рідної країни?
– Так як я був не в тій області, де велись бойові дії, – згадує Євген -, там після першого місяця, перших тижнів три – чотири, вже і роботи такої не було, це в перші дні було дуже багато роботи, тому можна було на пари приходити і в теробороні бути.
У всіх університетах країни, було дозволено студентам, які вступили до тероборони, або у волонтерство, переходити на індивідуальний графік навчання, щоб вони змогли поєднувати навчання, та свою діяльність.
Перед війною, студенти ходили на очне навчання, але після того страшного ранку 24 лютого, було вирішено перейти на дистанційне навчання. Студентам – переселенцям дали змогу продовжити навчання в університетах того міста, в яке вони втікли.
– Я була дуже налякана та одразу подзвонила мамі, – згадує Вікторія
Вікторія – студентка Харківського Національного Університету, але народилась в Чернівцях.
– Мати кричала мені в телефон, щоб я поверталась дому, хвилювалась дуже. – зазнає Вікторія, – Вокзал був переповнений, в мене вийшло повернутись додому на наступний день. Ми з сусідкою по кімнаті ночували в метро. Було дуже страшно.
– З 14 березня освітній процес в областях, де безпекова ситуація це дозволила, почав відновлюватися. Рішення про те, де й у якому форматі проводити заняття, приймали обласні адміністрації та заклади освіти. Учениці та студентки, які покинули свої домівки, можуть повернутися до навчання у місцях тимчасового перебування — як в Україні, так і за кордоном. – пише джерело «cedos.org».
– Навчання я продовжую поки вдома. В ЧНУ. Мої нові одногрупники дуже тепло мене прийняли в свій колектив. – каже Вікторія.
На жаль, здобуття освіти в таких умовах дуже складне. В регіонах де йдуть бойові дії – неможливе, а в регіонах, де вони не сильні або їх зовсім немає – складне. Через повітряні тривоги під час пар, складно сконцентруватись. Багато студентів знаходяться в рядах тероборони або волонтерів, через те, що теж хочуть допомогти рідній країні. Але вони намагаються отримати освіту, як би там не було.
Автор: Савіна Олександра, студентка ЧНУ
peredplata
