Одна із головних причин «живучості» московського православія – їх впливові лобісти у владі, які навіть в умовах війни працюють в інтересах духовних скрєп. Для розуміння масштабів проблеми наведу кілька прикладів.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ. Останні пів року штучно блокує рішення про передачу одного-єдиного храму Верхньої Києво-Печерської Лаври ПЦУ.
ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОМІТЕТ з питань національної безпеки та оборони та розвідки. Заблокував розгляд законопроєктів, які передбачають заборону УПЦ МП. Окремі законопроєкти не розглядаються комітетом із березня 2022 р. (!) Окрім цього штучно заблокував розгляд змін до законопроєкту «Про капеланство», які передбачають заборону бути
капеланами представникам УПЦ МП.
КЕРІВНИЦТВО ВЕРХОВНОЇ РАДИ. Пів року тому публічно заявляло, що УПЦ МП не можна забороняти до завершення війни.
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ з етнополітики та свободи совісті. Кілька днів тому, під час обшуків батюшок, керівниця Держслужби публічно виправдовувала УПЦ МП і виступала категорично проти її законодавчої заборони.
І це – лише кілька прикладів. Про масштаби фанатиків секти Гундяєва НА РІВНІ МІСЦЕВИХ РАД не хочу навіть згадувати.
Саме тому існує ризик, що рішення про заборону УПЦ МП може бути лише частковим або неякісним, що дасть можливим оскаржити його в судовому порядку. Для скептиків нагадаю, що закон, який передбачає зміну назви церков, центр яких розташовано в державі агресорі, блокується на рівні судів вже чотири (!) роки.
Зараз вкрай важливо змінити керівництво згаданої Держслужби, а також представників КМУ, які блокували рішення в інтересах московського патріархату. Також – залучити представників всіх фракцій і груп до розробки законопроєкту про заборону цієї секти (окрім, природньо екс-опзж). Лише такі кроки можуть довести, що влада приймає рішення в інтересах нацбезпеки, а не шукає собі ситуативних союзників у рясах.
Сергій Рудик, народний депутат України
peredplata
