Перший висновок: Президент Зеленський програв. Програв із тріском. Фактично отримав ляпаса від своїх підлеглих і громадянського товариства, котре дружно виступило категорично проти звільнення Головкома Залужного, указ на якого вже підготовлений і навіть підписаний в ОП. Але ще не чинний, бо неопублікований у офіційних інформаційних джерелах.
Другий висновок: Президент Зеленський виграв. Непереконливо, але виграв. Збереження на посаді Головкома Залужного врятувало його від неминучих втрат міжнародного авторитету, репутації і рейтингів. (Останнє він особливо цінує). Про можливі втрати керованості армією, котра перебуває в стані війни, тут просто не йшлося.
А справа розгорталася так (не реальний, але цілком логічний варіант). Коли Зе уже практично остаточно вирішив (не відомо із якого приводу позбавитися Залужного), несподівано відмовилися від запропонованої посади Головкома, яка звільнялася після відставки Залужного, генерали Сирський і Буданов. І це був зимовий грім серед безхмарного неба.
Потім, схоже, продемонстрував непокору щойно призначений Міністр оборони Руслан Умєров (лідери киримли могли відмовити його робити подання на Залужного, що обумовлено процедурою, оскільки це могло б кинути тінь на досі чудові стосунки між українцями й татарами).
Услід за цим хтось злив у соціальні мережі існування указу Президента про зняття Залужного. Реакція журналістів і громадянського суспільства була вибуховою і не на користь Зеленського. Хоч до Залужного вже у багатьох накопичилося чимало питань і критичних зауважень. Але його заслуги в стримуванні й розгромі ворога на першому етапі були незаперечними.
А тут ще й посли G7 передали палкий привіт із європейських і не тільки столиць, натякнувши, що жарти Володимира Олександровича дуже невчасні й вони їх чомусь не розуміють.
Одним словом, рятували Володимира Олександровича усім миром і хто як міг.
Але Зеленський спочатку сприйняв цю обструкцію як зраду. Як вони могли не послухати його, як Черчіля нового часу, який не злякався самого Путіна й організував йому достойну відсіч?! Врятував не тільки Україну, а й пів Європи від нашестя орди орків!
І тому перша реакція була – змістити весь силовий блок! Всіх – Залужного, Сирського, Буданова, Умєрова. Чомусь потрапив у ту обойму і керівник СБУ Малюк, до якого нині ні в кого ніяких питань. Але згодом хтось остудив гарячу голову нашого лідера і він здався. На цей раз.
Слухи про відставку генерала Залужного з посади Головнокомандувача ЗСУ ходять давно. Одразу після перших перемог у 2022 році. На той час звільнення Залужного було настільки нерозумним й несправедливим на фоні жахливої і бездарної кадрової політики ОП, що виглядало як чиясь хвора фантазія. Або навмисне ослаблення української протидії росіянам. І ОП на той час відмовилося від цієї безглуздої ідеї.
Але згодом, коли прийшли перші болючі поразки, слухи про відставку Залужного пов’язувалися не з цими невдачами, які легко пояснювані неготовністю країни до великої війни, за що відповідав – найперше(!) – президент країни, а з гучним і схвальним міжнародним резонансом на публікації Головкома в авторитетних закордонних виданнях. Це надзвичайно дратувало Президента: чому Залужний лізе в міжнародну пресу без погодження з ним і без його дозволу? А що – треба було кожен вчинок погоджувати?!
В країні триває війна, а Президент Зеленський, може, сам того не бажаючи, розв’язав конфлікт із Головнокомандуючим армією, яка перебуває в гострій фазі цього протистояння.
І що далі? Одне з найстаріших та найвпливовіших видань у Сполучених Штатах і світі журнал «ТІМЕ», з щотижневим накладом тільки в США близько 4 млн. примірників у останьому номері зробив свій висновок із непередбачуваної поведінки українського президента: «Президент України Володимир Зеленський йде на великі ризики, щоб переломити хід війни та зберегти своє політичне становище. Наразі він стає непередбачуваним гравцем, за яким «потрібно стежити».
До цього можна лише додати: щоб зберегти своє особисте політичне становище Володимир Зеленський здатен на речі, які навіть його підлеглі, яким він сприяв у кар’єрному зростанні й солідних призначеннях, не підтримали. Це приємно вражає.
Історія відбувається на фоні необхідності справді корінних змін не тільки в суспільстві, в економіці, а й в армії, яка ще не відійшла від «совкових» норм і манер. І судячи з відгуків авторитетних фронтовиків, Валерій Федорович не дуже сприяв реформам в армії з її нікчемними бюрократичними процедурами, паперовою тяганиною, безвідповідальністю офіцерського складу, які вже давно перезріли.
Який тут може бути прийнятний для всіх вихід? Дуже простий. І це не кадрова метелиця, що змітає все. Це серйозний аналіз як успіхів, так і поразок, із залученням авторитетних військових експертів, досвідчений військових, воєнкорів, стратегічних аналітиків.
Не друзі Володимира Олександровича і не колеги по Кварталу 95 мають робити висновки з минулих удач і поразок, визначати стратегію дій, а люди, яким довіряє суспільство. Хіба це не очевидно? Але ж це треба визнати, що ти не найрозумніший…
peredplata
