«Покидаючи Крим, ледве врятувалися від куль» – кримські біженці

Готель «Буковина» у Чернівцях гостинно прийняв вже четверту родину, яка прибула до нашої області у вівторок з Криму. З Людмилою, Володимиром та їхнім 13-літнім сином, школярем Данилом, вдалося зустрітися та поспілкуватися нашому кореспонденту.

«Покидаючи Крим, ледве врятувалися від куль» - кримські біженці

– Розкажіть трохи про себе – звідки ви та де проживаєте.

Володимир: – Ми – звичайна сім’я з Сімферополя. За національністю – росіяни, народилися та впродовж всього життя проживаємо в Криму. Мої предки походять з запорізького козацтва. Людмила – домогосподарка, я –моряк. Син навчається в одній з тамтешніх шкіл.

– Як ви зважилися поїхати з дому?

Людмила: Просто там, у нас, дуже неспокійна обстановка. Ми надзвичайно втомилися та виснажилися морально – складається враження, що ця нерозбериха триває вже цілу вічність…

Володимир: Уявляєте, коли нормальне, розмірене звичне життя враз грубо та жорстоко порушується, натомість все поринає в суцільне беззаконня, а нашої ж вини в цьому немає? Коли виходиш на балкон своєї квартири і, замість звичної картини – люди, пасажирські автівки, щоденна метушня – бачиш безліч військової техніки, що насувається на місто. А ще – надривний гул військових вертольотів, присутність скрізь так званої «армії самооборони Криму». Ми не спали ночами, боялися розмовляти про політику.

– Як ставляться до подій, що відбуваються в Криму, ваші друзі, сусіди?

Людмила: У родинах наших друзів та знайомих почалися навіть сімейні негаразди: це коли один з подружжя за те, аби Крим залишався в складі України, а інший – за Росію. Багато людей навіть почали хворіти – серце не витримує.

– Як Володимир вирішив питання з роботою?

Володимир: Слідкував за новинами та прийняв рішення розірвати контракт зі своїм роботодавцем, аби бути разом з рідними та підтримувати їх.

– Чи брали ви участь в референдумі стосовно долі Криму?

Володимир: Ми прийняли рішення та спеціально поїхали ще до референдуму. Ми його не визнаємо і переконані, що результати було нагло сфальсифіковано.

– Як ви опинилися у Чернівцях?

Людмила: Спочатку побачили по супутникових каналах ТБ звернення міського голови Львова та запам’ятали номер телефону для звернення.
Володимир: Коли вирішили покинути дім, зателефонували волонтерам та довідалися, що вся Західна Україна готова надати прихисток кримчанам. Згодом зв’язалися телефоном з колишніми друзями з якими разом служили в Армії в Криму, і вони переконали їхати сюди. Повірте, це був надто тяжкий крок. Однак страх за родину і дитину взяв гору. Та ще й почали закриватися підприємства, людей повідпускали додому, припиняли роботу садочки та школи, а малят педагоги передавали лише батькам «з рук в руки». До всього, панувала якась скажена паніка: безкінечні черги до банкоматів та власне банків, з прилавків магазинів миттю почали зникати продукти, які дорожчали по декілька разів на день, черги на автозаправках та таке ж зростання вартості бензину.

– Вас не зупиняли на блок-постах, не запитували, чому виїжджаєте з півострова?

Людмила: Нас навіть обстріляли при виїзді з Криму. Сталося так, що ми через припарковану фуру не помітили знака «Стоп» та проїхали за нього десь зо 3 метри – за нами погналися озброєні люди з автоматами, в масках, в спеціальному обмундируванні – десь зо 15 чоловік!

Володимир: Було реально страшно – я вважаю, що це севастопольський і сімферопольський «Беркут» – їх же розформували по всій Україні. Скоріш за все, це ті, хто знущався та стріляв у мирних людей в Києві, тож вони й тут продовжують творити схожі безчинства. Вгадувалася й військова виправка – чітко командували: відчини машину, показуй, що везеш… Серед них були, на наш погляд, якісь зовсім неадекватні люди – один, регочучи, ніби навіжений, вистрелив в поріг машини, а там сиділа дитина! На запитання, куди їдемо, ми відповіли, що веземо сина на канікули. Коли вони довідалися, що не за межі України, почали відмовляти – не робіть, мовляв, необдуманих кроків, бо пошкодуєте: нічого сім’ю наражати на небезпеку. Правда назад повертатися не наказували – хоч те добре.

– А ким насправді, на вашу думку, є «зелені чоловічки», котрі заполонили півострів, і не тільки: це російські армійці чи таки «кримська самооборона»?

Людмила: На трасі, вочевидь, кримський «Беркут» з пов’язками, якісь там «дружинники», «самооборонці». А у кущах, полях, біля військових частин та стратегічних об’єктів – звісно ж, «сидять» солдати Росії. Ми їхали, а вони окопувалися. Це так страшно…Обмундирування у них дуже хороше, до того ж, всі в бронежилетах, масках, на військових «Хамерах».

Володимир: Там, розумієте, в чому річ – багато є кримчан, що записалися до так званої «самооборони». Тому коли на територію військових частин чи інших об’єктів, що охороняються українськими військовими, намагаються потрапити російські військові і їх зупиняють, тут же з’являються «самооборонці», пред’являють документи (мовляв, я свій, кримчанин) та заявляють, що ці солдати з ними, що вони також належать до самооборони. Неспроста Путін заявляв, що «перед нашими йтимуть ваші»… В основному до «самооборони» записуються непрацюючі кримчани, бо вони мають змогу таким чином хоч дещо заробити – кажуть, обіцяли 1,5 тисяч грн. за місяць. Також є такі, що зовні явно схожі на тих, котрі щойно з «місць не так віддалених». Вони навряд чи знають, що у випадку чого стануть гарматним м’ясом, прикриваючи собою «солдатів імперії». Та ще й прецедент буде – мовляв, по своїх стріляють…

– Ті, хто залишився в Криму, вірять в кращі часи чи не можуть виїхати?

Володимир: Хто як. На референдумі голосували за приєднання до Росії насамперед ті, хто нічого, окрім Росії, не бачив, ніде не був. В основному це – пенсіонери. Їх найлегше було переконати, що «дядя Путін» внесе в їхнє життя винятково позитиви. Хто ж молодший та побачив світ – не може вірити в те, чого ніколи не може бути. Дехто не може залишити напризволяще те, що заробив не лише сам, а й його предки. Бо ж йдеться про «націоналізацію».

– Які ваші плани на найближче майбутнє?

Людмила: Дуже хочемо, аби дитина школу закінчила, тож відпочиваємо ще сьогодні та звертатимемося до координаційного центру за консультацією з цього приводу, бо розуміємо, що зволікати не можна.

– Чи не плануєте залишитися у нас назавжди?

Володимир: У вас дуже гарно, ми безмежно вдячні за теплий прийом та гостинність. Всім знайомим розповідаємо про вас все найкраще, аби остаточно розвіяти міф про «західняків-бендер». Але мріємо все ж про кращі часи та хочемо повернутися до рідного дому. Сюди неодмінно б приїжджали в гості, якщо запросите, та на екскурсії.
Розмову вела Наталія БРЯНСЬКА

Р. S. У готелі «Буковина» наразі проживає 4 сім’ї з Криму. Власники утримують гостей благодійно, допомагають влаштувати дітей в садочки та школи. Господарі не вважають свої дії патріотичними та переконані, що чужого горя не буває.

peredplata