Саме так виглядають прагнення деяких політиків Румунії, а саме – Голови комісії зі справ румунів з-за кордону при Палаті депутатів Румунії Костянтина Кодряну, та ще низки уніоністів з румунського уряду, які наприкінці квітня ц.р. подали до румунського Парламенту законопроект щодо спрощення умов найму і працевлаштування в Румунії для румуномовних іноземців з країн, які не є членами ЄС. Крім цього, в рамках зазначеної ініціативи пропонується внести відповідні зміни до постанови уряду Румунії №25/2014 «Про правове забезпечення іноземців, які говорять румунською, а саме – громадян Молдови, України, Сербії та інших балканських країн», що сприятиме більш тісному співробітництву з румунськими громадами за кордоном.
Ви запитаєте, що поганого в тому, що громадяни України румунського походження матимуть змогу за спрощеною процедурою працевлаштовуватись за кордоном, пробачте, на історичній батьківщині?
Нібито нічого поганого в цьому немає, якщо б депутати румунського парламенту, намагаючись «підсолодити» банальну недостатність «робочих рук», не декларували трудову міграцію як спосіб бути ближче до «Великої Румунії» та привід для більш тісного спілкування з представниками історичних громад. При цьому, українські румуни мають бути вдячними такій турботі.
Але, якщо не вдаватись у подробиці економічних та політичних процесів в суміжній країні, можна неозброєним оком побачити підґрунтя вказаної «щедрості». Зокрема, великій потік трудових мігрантів з Румунії до країн старої Європи, де вони як громадяни ЄС працевлаштовуються на більш вигідних умовах. При цьому, схоже, що завдяки масовості такої міграції в середині Румунії, створюється трудовий вакуум, який і планують заповнити «братами» з історичних громад, а точніше – дешевою, робочою силою.
Наприкінці розмови, хочу запитати своїх земляків румунів, особливо тих з них, хто вже сьогодні зазивають нас до лав «Романіа Маре», чи ми там дійсно потрібні, а якщо потрібні, то в якості кого?
Ан. Тонеску
peredplata
