Новий етап протистояння на Донбасі

Замість АТО на Донбас прийшла операція об’єднаних сил (ОСС), і в українських засобах масової інформації негайно з’явилися нові акценти. Якщо раніше йшла мова насамперед про власні втрати, то тепер постійно говорять і про втрати росіян та їхніх найманців. З’являються повідомлення про те, що українські війська здійснюють рейди у тил противника, проводять операції, які покращують їх становище на фронті. Йдеться вже навіть про звільнення окремих населених пунктів. Чому відбулися такі зміни?

Збройні Сили України стають сильнішими

На початок російської агресії українська армія перебувала у стані , який боєготовим назвати було неможливо. Свідоме розвалювання ЗСУ високопоставленою російською агентурою принесло свої сумні результати. Проте за чотири роки війни відбулися принципові зміни. Військовики почали отримувати необхідне і від держави, і від громадянського суспільства. Якщо більшість держав світу витрачає на власні збройні сили близько одного відсотка внутрішнього валового продукту, то Україна нині – вже 6 % ВВП. А це понад 100 мільярдів гривень щорічно. Саме російська агресія примусила нас відірвати такі величезні кошти від економічного розвитку країни і зростання життєвого рівня її громадян, і скерувати їх на захист держави.

Іде переозброєння армії. На зміну застарілій радянській зброї (а інколи і царських часів – трьохлінійкам і кулеметам “Максим”!) приходять сучасні зразки озброєння. На жаль, їх ще менше, ніж хотілося б, і не завжди вони потрібної якості. Але поява нових снайперських гвинтівок на фронті вже дала можливість успішно протистояти російським снайперам. А передача українцям американських нових американських протитанкових ракет Джавелін викликала справжню тривогу у російських танкістів – захисту від такої зброї у них немає.

Армія здобуває досвід ведення боїв у сучасних умовах, а він надзвичайно цінний. На жаль, у ній ще забагато “паркетних генералів”, що пороху не нюхали, а лише вирішували власні питання за рахунок грошей, виділених на розвиток ЗСУ. Та й в тилу на виробництві зброї та всього іншого, необхідного армії, намагаються наживатися різні шкурні елементи. В системі, де панує повсюдна корупція, боротися з такими явища надзвичайно складно. І все ж за чотири роки війни сталося багато позитивних змін в армії. До них відноситься і те, що українці психологічно відриваються від

“совкової” спадщини, і наші збройні сили на очах перетворюються на справді українські, а не залишаються осколком архаїчної Червоної армії. Змінено символіку, уніформи, назви військових частин. Відроджуються суто українські військові традиції, і у минулому залишається преклоніння перед “непереможними полководцями” царських і совєтських часів. Ми маємо власну військову історію, в якій необхідно черпати зразки для наслідування.

Важливі суспільні зміни

Швидко міняються і суспільні настрої. Все більше рядових громадян України розуміє, що для руху вперед країна повинна захистити себе від агресора, який намагається відкинути нас далеко назад. Українська демократія, хоч і квола й непослідовна, все ж набагато краще від путінського авторитаризму, який все виразніше повертається до сталінщини. Наша країна з величезним трудом пробивається на гідне її місце серед передових держав світу, а Росія все глибше занурюються у болото самоізоляції й відсталості.

Мета Путіна – не дати розвиватися нашій державі, а для цього намагається послаблювати її будь-якими методами. Тут не лише постійні обстріли позицій ЗСУ на лінії розмежування і навіть не тільки артилерійські удари по мирних населених пунктах на визволеній нашими бійцями частині Донбасу. Великого значення противник надає підриву бойового духу українців. Шкода, що у нашому житті є дуже багато такого, що викликає протест рядових українців. Насамперед, це шалена корупція і зажерливість багатьох можновладців, а на цьому фоні – злиденне існування мільйонів простих людей. Відсутність справедливого суду і безкарність “недоторканих”, які не несуть відповідальності за злочини, що вчиняють проти рядових громадян, викликає ненависть народу.

Противник же кожен такий факт використовує для стимулювання настроїв безнадії, для розповсюдження депресії у суспільстві, що зводить нанівець волю народу до опору. У нас є чимало “корисних дурнів”, котрі з подачі ворожої пропаганди розганяють подібні настрої по соціальних мережах, розносять їх в усних плітках. А російський пропагандистський апарат є дуже потужним і нестачі у фінансах не відчуває. Його фахівці можуть використовувати будь-який факт у своїх інтересах, даючи йому вигідну для себе інтерпретацію.

Так, недавно ООН віднесла Україну до числа країн, населення яких голодує. У поясненні говорилося, що йдеться про нестачу продовольства в непідконтрольних Києву районах Донецької і Луганської областей, а також у деяких населених пунктах з нашого боку, що знаходяться на лінії вогню. А російські пропагандисти негайно подали цю інформацію як “визнання голоду в Україні” без уточнень, на якій території. Наші “корисні дурні” почали її розганяти в соціальних мережах, ілюструючи нею свою улюблену дурню про “геноцид пенсіонерів” в Україні.

Існує в Києві Міністерство інформаційної політики, лише роботи його не дуже видно. А в умовах інформаційної війни співробітники міністерства мали би докласти чималих зусиль для знайомства рядових користувачів інформації з методами елементарної перевірки достовірності  того, що вони отримують із ЗМІ. Правда, цим займаються громадські організації, які рятують ситуацію там, де недоробляють державні органи. Громадянська активність допомагає нам вистояти і переламати ситуацію на свою користь.

Розчарування донеччан в опереткових “народних республіках”

Російська агресія на Донбасі готувалася десятиліттями. Місцеві еліти робили все для того, щоб відривати донеччан від України, створюючи казки про “російськомовний народ Донбасу”, нібито повністю орієнтований на Москву. Такій пропаганді піддалася певна кількість населення регіону. Волаючи: “Путін, пріді! Путін спасі!”, – ці люди надіялися, що “матінка Росія” візьме їх під своє крило й забезпечить їм високі зарплати і пенсії. Натомість отримали війну, смерть, напівголодне існування. Створення клоунських “народних республік” закреслило надії наївних людей на включення їхніх областей до складу Росії. Москва же вгатила мільярди в роздмухування конфлікту на Донбасі, а нині не знає, що їй робити з розореним регіоном.

Серед населення непідконтрольних Києву районів Донецької і Луганської областей зростає розчарування їхнім сучасним станом. Україну там не ідеалізують, наші проблеми знають добре. Але за продуктами, ліками та іншими товарами їздять не в Росію, а у звільнені від окупантів райони. Серед мешканців ОРДЛО зростає інтерес до українських засобів масової інформації, й на цю територію починають працювати українські телевізійні та радіостанції.  Настрої там поступово змінюються, що видно, зокрема, із зростання конфліктів російських окупантів з місцевим населенням. Проте не варто переоцінювати ці зміни. Росія намагається законсервувати нинішній стан з тим, щоб в майбутньому відірвати території від України. Як вони це зробили з Абхазією й Південною Осетією, відірвавши їх від Грузії.

Для цього використовуються так звані “миротворчі сили” або “блакитні шоломи”. Під виглядом міжнародних миротворців росіяни підсовують свої війська, користуючись тим, що мають місце постійного члена Ради Безпеки ООН – того органу, який вирішує долю миротворчих операцій. Нині вже йдеться про посилку миротворчого контингенту ООН на Донбас, і Москва намагається використати це за своєю звичною схемою. Якщо не вдасться під виглядом “блакитних шоломів” спрямувати власні війська, то хоча би своїх білоруських і казахстанських союзників. Головне, аби зберегти над ними контроль. Втім, це чудово розуміють не лише в Києві, але і в Берліні, Парижі, Вашингтоні. Будемо надіятися, що Путіну не вдасться проштовхнути свою схему.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.